Шаблон:Академічна цитата/документація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Шаблон для оформлення цитат з можливістю нумерації рядків і вказання джерела цитати. Підтримує цитати, наведені в російській дореформеній орфографії.

Синтаксис[ред. код]

{{академічна цитата
 | заголовок    = Заголовок
 | підзаголовок = Підзаголовок
 | текст   = Цитата
 | старт   = 1/2/3…
 | рядок1  = Перший рядок
 | рядок2  = Другий рядок
 | рядок3  = Третій рядок
···
 | рядок25 = Двадцять п’ятий рядок
 | джерело = Джерело цитати
}}
{{академічна цитата|текст=Цитата}}
{{академічна цитата|Цитата}}
  • |заголовок= — заголовок цитати. Необов’язковий параметр.
  • |підзаголовок= — підзаголовок цитати. Необов’язковий параметр.
  • |текст= — текст цитати. Обов’язковий параметр. Поетичні цитати рекомендується оформляти тегом <poem></poem>, який спрощує ручну розбивку рядків. Заголовок параметра можна випустити.
  • |рядок1/2/3…25= — окремий нумерований рядок тексту цитати (виводиться порядковий номер кожного п’ятого рядка). Необов’язковий параметр.
  • |старт= — порядковий номер першого рядка (за замовчанням — 1). Не працює при пустих полях |рядок1/2/3…25=.
  • |джерело= — бібліографічний опис джерела цитати (рекомендується використання шаблонів {{архД}}, {{книга}}/{{стаття}}, {{публікація}}). Необов’язковий параметр.

У разі некоректної роботи шаблону з кодом, що містить знаки рівності, візіьміть усі = у подвійні фігурні дужки.

Приклади[ред. код]

{{академічна цитата
 | <poem>
Квітчастий луг і дощик золотий.
А в далині, мов акварелі, —
Примружились гаї, замислились оселі…
Ах, серце, пий!
Повітря — мов прив’ялий трунок.
Це рання осінь шле цілунок
Такий чудовий та сумний.

Стою я сам посеред нив чужих,
Немов покинута офіра.
І слухає мій сум природа. Люба. Щира,
Крізь плач, крізь сміх.
Вона сама — царівна мила —
Не раз свій смуток хоронила
В самій собі, в піснях своїх.
</poem>
}}

Квітчастий луг і дощик золотий.
А в далині, мов акварелі, —
Примружились гаї, замислились оселі…
Ах, серце, пий!
Повітря — мов прив’ялий трунок.
Це рання осінь шле цілунок
Такий чудовий та сумний.

Стою я сам посеред нив чужих,
Немов покинута офіра.
І слухає мій сум природа. Люба. Щира,
Крізь плач, крізь сміх.
Вона сама — царівна мила —
Не раз свій смуток хоронила
В самій собі, в піснях своїх.

{{академічна цитата
 | заголовок    = Слово о плъку Игоревѣ
 | підзаголовок = Игоря сына Святъславля, внука Ольгова

 | рядок1  = Не лѣпо ли ны бяшетъ, братие, начяти старыми словесы трудныхъ повѣстий о пълку Игоревѣ, Игоря Святъславлича?
 | рядок2  = Начати же ся тъй пѣсни по былинамь сего времени, а не по замышлению Бояню. 
 | рядок3  = Боянъ бо вѣщий, аще кому хотяше пѣснь творити, то растѣкашется мыслию по древу, сѣрымъ вълкомъ по земли, шизымъ орломъ подъ облакы.
 | рядок4  = Помняшеть бо, рече, първыхъ временъ усобицѣ. 
 | рядок5  = Тогда пущашеть 10 соколовь на стадо лебедѣй: которыи дотечаше, та преди пѣснь пояше старому Ярославу, храброму Мстиславу, иже зарѣза Редедю предъ пълкы касожьскыми, красному Романови Святъславличю.
 | рядок6  = Боянъ же, братие, не 10 соколовь на стадо лебедѣй пущаше, нъ своя вѣщиа пръсты на живая струны въскладаше; они же сами княземъ славу рокотаху. 
 | рядок7  = Почнемъ же, братие, повѣсть сию отъ стараго Владимера до нынѣшняго Игоря, иже истягну умь крѣпостию своею и поостри сердца своего мужествомъ; наплънився ратнаго духа, наведе своя храбрыя плъкы на землю Половѣцькую за землю Руськую.
 | рядок8  = Тогда Игорь възрѣ на свѣтлое солнце и видѣ отъ него тьмою вся своя воя прикрыты. 
 | рядок9  = И рече Игорь къ дружинѣ своей: 
 | рядок10 = «Братие и дружино!
 | рядок11 = Луце жъ бы потяту быти, неже полонену быти; а всядемъ, братие, на свои бръзыя комони, да позримъ синего Дону». 
 | рядок12 = Спалъ князю умь похоти и жалость ему знамение заступи искусити Дону великаго.
 | рядок13 = «Хощу бо, — рече, — копие приломити конець поля Половецкаго, съ вами, русици, хощу главу свою приложити, а любо испити шеломомь Дону».

 | джерело = Текст [Слова о полку Игореве] / подгот. к печати Д. С. Лихачёв // Слово о полку Игореве / АН СССР ; под ред. В. П. Адриановой-Перетц. — М. ; Л.: Издательство АН СССР, 1950. — С. 7—11.
}}

Слово о плъку Игоревѣ

Игоря сына Святъславля, внука Ольгова

Не лѣпо ли ны бяшетъ, братие, начяти старыми словесы трудныхъ повѣстий о пълку Игоревѣ, Игоря Святъславлича?
Начати же ся тъй пѣсни по былинамь сего времени, а не по замышлению Бояню.
Боянъ бо вѣщий, аще кому хотяше пѣснь творити, то растѣкашется мыслию по древу, сѣрымъ вълкомъ по земли, шизымъ орломъ подъ облакы.
Помняшеть бо, рече, първыхъ временъ усобицѣ.
5Тогда пущашеть 10 соколовь на стадо лебедѣй: которыи дотечаше, та преди пѣснь пояше старому Ярославу, храброму Мстиславу, иже зарѣза Редедю предъ пълкы касожьскыми, красному Романови Святъславличю.
Боянъ же, братие, не 10 соколовь на стадо лебедѣй пущаше, нъ своя вѣщиа пръсты на живая струны въскладаше; они же сами княземъ славу рокотаху.
Почнемъ же, братие, повѣсть сию отъ стараго Владимера до нынѣшняго Игоря, иже истягну умь крѣпостию своею и поостри сердца своего мужествомъ; наплънився ратнаго духа, наведе своя храбрыя плъкы на землю Половѣцькую за землю Руськую.
Тогда Игорь възрѣ на свѣтлое солнце и видѣ отъ него тьмою вся своя воя прикрыты.
И рече Игорь къ дружинѣ своей:
10«Братие и дружино!
Луце жъ бы потяту быти, неже полонену быти; а всядемъ, братие, на свои бръзыя комони, да позримъ синего Дону».
Спалъ князю умь похоти и жалость ему знамение заступи искусити Дону великаго.
«Хощу бо, — рече, — копие приломити конець поля Половецкаго, съ вами, русици, хощу главу свою приложити, а любо испити шеломомь Дону».

Текст [Слова о полку Игореве] / подгот. к печати Д. С. Лихачёв // Слово о полку Игореве / АН СССР ; под ред. В. П. Адриановой-Перетц. — М. ; Л.: Издательство АН СССР, 1950. — С. 7—11.

Див. також[ред. код]