Російська дореформена орфографія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Росі́йська дорефо́рмена орфогра́фія (частіше дореволюці́йна орфогра́фія) — орфографія російської мови, що діяла до її реформи в 1918 році і зберігалася пізніше в емігрантських виданнях. Початковою межею існування російської дореформеної орфографії можна вважати введення гражданського шрифту при Петрі I. Єдиної загальновизнаної норми дореформеної орфографії не існувало. Правопис останніх 50 років (1870-і—1910-і рр.) був нормований більшою мірою, ніж орфографія першої третини XIX чи тим більше XVIII століття. Найавторитетніші (хоча не повністю дотримувалися в друці, що виходив тоді) посібники і зведення правил з російської дореформеної орфографії пов'язані з ім'ям академіка Я. К. Грота. Вони відносяться саме до цього останнього стабільного 50-річчя її існування.

Відмінності дореволюційної орфографії від сучасної[ред.ред. код]

Абетка[ред.ред. код]

До революції російська абетка налічувала 35[1][2][3], а не 33 літери, як зараз. В неї входили такі літери:

А а Б б В в Г г Д д Е е Ж ж
З з И и І і К к Л л М м Н н
О о П п Р р С с Т т У у Ф ф
Х х Ц ц Ч ч Ш ш Щ щ Ъ ъ Ы ы
Ь ь Ѣ ѣ Э э Ю ю Я я Ѳ ѳ Ѵ ѵ

Назви літер російської дореформенної абетки (написання російське сучасне): аз, буки, веди, глаголь, добро, есть, живете, земля, иже («и восьмеричное»), и десятери́чное, како, люди, мыслете, наш, он, покой, рцы, слово, твердо, ук, ферт, хер, цы, червь, ша, ща, ер, еры́, ерь, ять, э, ю, я, фита́, и́жица.

Як видно, в абетку входили 4 скасовані літери — І, Ѣ, Ѳ, Ѵ, але двох літер в абетці не було — Ё, Й.

«Написання» Ё і Й лише формально не входили в абетку[4], але уживалися точно так, як і зараз. «Написання» Й називалося «и съ краткой».

Вимова скасованих літер[ред.ред. код]

  • Літера І вимовлялася як І;
  • Літера Ѣ вимовлялася як Є;
  • Літера Ѳ вимовлялася як Ф;
  • Літера Ѵ вимовлялася як І;
  • Літера Ъ не вимовлялася (була спроба скасувати[5], але не вдалося).

Таким чином, для звуку [ф] було дві літери — Ф і Ѳ, для звукосполучення [йе] також було дві літери — Е і Ѣ, а для звуку [і] — три літери — И, І і Ѵ.

Правила вживання скасованих літер[ред.ред. код]

Вірш з Ѣ

Бѣлый, блѣдный, бѣдный бѣсъ
Убѣжалъ голодный въ лѣсъ.
Лѣшимъ по лѣсу онъ бѣгалъ,
Рѣдькой съ хрѣномъ пообѣдалъ
И за горькій тотъ обѣдъ
Далъ обѣтъ надѣлать бѣдъ.
Вѣдай, братъ, что клѣть и клѣтка,
Рѣшето, рѣшетка, сѣтка,
Вѣжа и желѣзо съ ять, --
Такъ и надобно писать.
Наши вѣки и рѣсницы
Защищаютъ глазъ зѣницы,
Вѣки жмуритъ цѣлый вѣкъ
Ночью каждый человѣкъ…
Вѣтеръ вѣтки поломалъ,
Нѣмецъ вѣники связалъ,
Свѣсилъ вѣрно при промѣнѣ,
За двѣ гривны продалъ въ Вѣнѣ.
Днѣпръ и Днѣстръ, какъ всѣмъ извѣстно,
Двѣ рѣки въ сосѣдствѣ тѣсномъ,
Дѣлитъ области ихъ Бугъ,
Рѣжетъ съ сѣвера на югъ.
Кто тамъ гнѣвно свирѣпѣетъ?
Крѣпко сѣтовать такъ смѣетъ?
Надо мирно споръ рѣшить
И другъ друга убѣдить…
Птичьи гнѣзда грѣхъ зорить,
Грѣхъ напрасно хлѣбъ сорить,
Надъ калѣкой грѣхъ смѣяться,
Надъ увѣчнымъ издѣваться…
[6]

Уривок з перекладу «Пана Тадеуша» А. Міцкевича (видання 1902 року)
  • Літера І вживалася перед голосними (у тому числі і перед Е, Ё, Ю, Я) і перед Й. А також в слові міръ в значенні всесвіт, для відмінності від слова миръ — спокій, тиша.

Літера Ѣ початково відповідала звуку [ě], який у різних слов'янських мовах перейшов у різні звуки. В російській мові вимова Ѣ перестала відрізнятися від літери Е, в українській літературній у більшості слів Ѣ перейшла в І, хоча в діалектах української збереглася інша вимова, а в болгарській, наприклад, Ѣ перейшла у Я. Для порівняння:

Українське слово Російське слово
в сучасній орфографії
Російське слово
в дореволюційній орфографії
бiлий белый бѣлый
сiрий серый сѣрый
копiйка копейка копѣйка
мiсце (місто) место мѣсто
тiсто тесто тѣсто

Але там, де українській І відповідають інші російські літери — О чи И — Ѣ не було (вона відповідає російському звуку Е): сіль — соль; біль — боль; гідність — годность (достоинство).

  • Літера Ѳ уживалася в словах, що прийшли в російську мову (або раніше церковнослов'янську) напряму з грецької мови на місці грецької літери θ (тета). Загальновживаних слів з цією літерою небагато:
    • З власних імен: Агаѳья, Анѳимъ, Аѳанасій, Аѳина, Варѳоломей, Голіаѳъ, Евѳимій, Марѳа, Матѳей, Меѳодій, Наѳанаилъ, Парѳенонъ, Пиѳагоръ, Руѳь, Саваоѳъ, Тимоѳей, Эсѳирь, Іудиѳь, Ѳаддей, Ѳёкла, Ѳемида, Ѳемислоклъ, Ѳеодор (Ѳёдоръ, Ѳедя), Ѳеодосій (Ѳедосій), Ѳеодосія, Ѳеодотъ (Ѳедотъ), Ѳеофанъ (але Фофанъ), Ѳеофилъ, Ѳерапонтъ, Ѳома, Ѳоминична.
    • З географічних назв: Аѳины, Аѳонъ, Виѳанія, Виѳезда, Виѳинія, Виѳлеемъ, Виѳсаида, Геѳсиманія, Голгоѳа, Карѳагенъ, Коринѳъ, Мараѳонъ, Парѳія, Парѳенонъ, Эѳіопія, Ѳаворъ, Ѳеодосія, Ѳермофилы, Ѳессалія, Ѳессалоники, Ѳивы, Ѳракія.
    • Народи (етноси): коринѳяне, парѳяне, скиѳы, эѳіопы, ѳиване.
    • Загальні назви: анаѳема, акаѳистъ, апоѳеозъ, апоѳегма, ариѳметика, диѳирамбъ, еѳимоны, каѳолическій (але католическій), каѳедра, каѳизма, киѳара, левіаѳанъ, логариѳмъ, мараѳонъ, миѳъ, миѳологія, моноѳелитство, орѳографія, орѳоэпія, паѳосъ (страсть, але Пафосъ — острів), риѳма, эѳиръ, ѳиміамъ, ѳита.
    • Ряд рідкісних власних назв також пишеться через фіту. Це більше, ніж сто власних назв із Старого Заповіту, наприклад: Аштероѳ-Карнаимъ (Буття 14:5). Рідкісні грецькі і єврейські назви: Ельовѳерополь — стародавнє місто (руїни) в Південній Палестині на дорозі між Єрусалимом і Газою[7]. Людям, що не стикалися з географією Греції, її історією і біблійних місць, людям які не займалися їх вивченням — рідкісні слова з Ѳ, яких тут нема, можуть ніколи і не зустрітися.
  • Літера Ѵ уживалася в слові мѵ́ро для його відмінності від слів миръ і міръ, а також за традицією ще в декількох словах грецького походження на місці літери іпсилон (як і мѵро, це переважно слова, що відносяться до церкви). До початку XX століття це: ѵпакои, ѵпостась, полѵелей, сѵмволъ (тільки в значенні символу віри), сѵнодъ (хоча в словниках — синодъ). Похідні слова від сѵмволъ і сѵнодъ до початку ХХ століття не утримали Ѵ: символическій, синодальный, синодскій, синодическій. В текстах церковнослов'янською мовою гражданського друку (наприклад, в молитвословах) певні слова, які пишуть через іжицю, ширше — ѵссопъ, Мѵры Лѵкійскіе. В російському тексті початку XX століття вони виглядають як иссопъ, Мѵры Ликійскіе.
  • Літера Ъ писалася на кінці слів після приголосних і не читалася, на противагу Ь на кінці слів, який пом'якшує приголосні звуки, а ще офіційно в слові отъэкзаменовать, зустрічається в слові сверхъчувственный, в слові съузить Грот наказував Ъ не вживати. При написанні слів через дефіс — в звичних загальновживаних словах Ъ зберігався: изъ-за, контръ-адмиралъ. А при написанні запозичених назв — Ъ перед дефісом міг опускатися. (Опускати Ъ перед дефісом — це побажання Грота).

Орфографія окремих морфем (приставок, відмінкових закінчень)[ред.ред. код]

Сторінка з літерою Д з «Абетці в малюнках» О. М. Бенуа (1904)
  • Префікси, що закінчуються на «-з» («из-», «воз-», «раз-», «роз-», «низ-») перед подальшою «с» зберігали «з»: разсказъ, разсуждать, возсоединить. Префікси «без-», «через-», «чрез-» завжди мали на кінці «-з»: безполезный, безкровный, безтактный, безсонница; черезчуръ, чрезполосица.
  • Замість закінчення «-ого» писалося «-аго»: краснаго, чернаго.
  • Замість закінчення «-его» писалося «-яго»: синяго, третьяго.

(Після шиплячих замість «-его» писали не «-яго», а «-аго»: старшаго, павшаго, тощаго).

  • Закінчення «-ого» уживалося тільки у випадку, якщо наголос падав на нього: тако́го, хромо́го, а також в словах: первого, того, этого; самого́ (але са́маго)
  • Замість закінчення орудного відмінку «-ой» було два закінчення — основне (повне) «-ою» і його скорочений варіант «-ой». Можна помітити (але це не правило), що при написанні двох і більше слів підряд із закінченням «-ою», останнє скорочують в «-ой»: «какою-нибудь глагольною формой»[8]. В сучасній орфографії навпаки: «-ой» є звичним закінченням, а «-ою» — його варіант. Але зараз повсюдно уживається «-ой», а «-ою» можна зустріти хіба що у віршах.
  • Замість закінчення «-ью» було два закінчення — основне «-ію» і його варіант «-ью».

У підручнику початку ХХ століття (1915 рік) можемо бачити форми костію (-ью), тростію (-ью).
У підручнику 1879 року[9] представлений тільки варіант «-ью». (Хоча в самому тексті підручника зустрічаються слова і на «-ію»). У книгах зустрічаються упереміш і ті і ці форми.

  • У жіночому і середньому родах замість закінчень «-ые», «-ие» уживалися закінчення «-ыя», «-ія»: русскія пѣсни, новыя кресла. Закінчення «-ые», «-іе» вживалися із словами чоловічого роду: новые столы, хорошіе дома. При переліку слів жіночого і середнього родів уживалося закінчення «-ыя», «-ія»: новыя пѣсни, кресла и мечты. Для позначення словосполучень, в яких були іменники чоловічого роду, уживалося закінчення «-ые», «-ie»: новые журналы, книги и изданія.
  • У жіночому роді замість «они» писали (у ряді випадків і вимовляли) «онѣ». (В інших родах — «они»).
  • У жіночому роді також уживалися слова «однѣ», «однѣхъ», «однѣмъ», «однѣми». (В інших родах — «одни», «однихъ», «однимъ», «одними»).
  • Займенник «её (неё)» в родовому відмінку писався (а у віршах міг і вимовлятися) як «ея (нея)», але «её (неё)» в знахідному відмінку: «Онъ взялъ ея книгу и отдалъ её ей», «Ея Императорское Величество», «ея печальныя деревни».
  • Замість слова «саму» прийнято було писати «самоё»[10]: Она винила самоё себя. (Вживання слова «самоё» в середньому роді є помилкою). (Слово «саму» зустрічається в словнику Даля на ряду із словом «самоё», але грамотно вважалося писати «самоё»).
  • Слово «самъ» вживалося тільки тоді, коли хтось щось робив сам: Я самъ приказалъ. Она сама такъ решила. Оно само упало. В інших випадках замість слова «самъ» говорили і писали «са́мый»: Это онъ? — Онъ са́мый. Когда онъ приѣхалъ? — Онъ приѣхалъ въ са́мый день Пасхи. «Са́мый» — істинний, справжній: Богъ есть са́мая истина и са́мое добро, или сама́ истина и само́ добро. Скажи са́мыя слова́ его, слово въ слово, подлинныя. (Груба помилка при вимові цих незвиклих форм слів — вимовляти замість слова «са́мый» — «самы́й» — це неправильно. Такі помилки в постанові наголосу виникають від відсутності інформації про правильну вимову).
  • Слово «суть» було формою дієслова «есть» в множині. Укропъ, чеснокъ и морковь — суть овощи; Это всё суть гипотезы и предположенія; Основные гласные звуки въ русскомъ и церковно-славянскомъ языкахъ суть: а, у, и[11].
  • Правила перенесення слів були трохи складніші, ніж сучасні[12]:
    • не допускалося розривання префіксів (раз-вязать, а не ра-звязать).
    • суфікси «-ств-» і «-ск-» писалися нероздільно.
    • поєднання «-бл-», «-пл-», «-вл-», «-фл-», «-мл-», «-жд-», що представляли зміни губних і зубних, не розділялися (лю-блю, тер-плю, кро-вля, зе-мля, жа-жду, насла-жденіе).
    • буквосполучення «-кс-» в іноземних словах не розділялося (Але-ксандр, синта-ксисъ).
    • Коли приголосна відокремлена літерою Ь від наступної приголосної, то цією останньою починається новий склад: день-ги, дѣть-ми, толь-ко, Оль-га.
    • М'яка голосна, яка відокремлена літерою Ь від попередньої приголосної, формує з нею один склад: крестья-нинъ, се-мьянинъ, пла-тьемъ.
    • Відносно складних слів: при перенесенні складних слів потрібно узгоджуватися з їх складом: вос-токъ, вы-звать, со-всѣмъ, не-сносный, со-зданъ, без-дна, земле-трясеніе.
    • У підручнику 1879 року є також такі вказівки:

«Иностранныя слова переносятся по правиламъ грамматики того языка, изъ котораго заимствованы, если это не противорѣчитъ просодическому дѣленію нашего: Шлаг-баумъ, а не шлагба-умъ; Луа-ра, а не Лу-ара (ибо au и oi въ словахъ Schlagbaum, Loire — дифтонги); кат-ехизисъ (κατ-ήχησις), миз-антропъ (μισ-άνθρωπος): а мо-нархъ, Еван-геліе, катихи-зисъ, ми-зан-тропъ».

Примітка: Просодичний розподіл слів — це розподіл за складами, на відміну від етимологічного розподілу слів — розподіли його за етимологією на морфеми — префікси, корені, суфікси.
При просодичному розподілі приголосна, яка стоїть між двома голосними, відходить до наступного складу, наприклад, «мо-нархъ».

Тонкощі орфографії[ред.ред. код]

2 копѣйки серебромъ (1839)
  • Написання та вимова. Поєднання літер «ъи» вимовлялося як «ы». (На початку ХХ століття перестало вживатися, але зустрічається в старих книгах). Поєднання літер «іе» іноді вимовлялося як «е»: Іегова, Іерусалимъ (ерус. і иерус.), Іеменъ, іена. Поєднання літер «іо» іноді вимовлялося як «ё»: іотъ, маіоръ, раіонъ. Поєднання літер «іу» іноді вимовлялося як «ю»: Іудиѳь, Іуліанъ (але Іуда — (рос. [Иуда]). Вказані поєднання голосних з літерою І зустрічаються здебільшого на початку слів[13]. Відмінність у вимові до революції і зараз — помітно тільки в двох випадках — Іегова і Іерусалим (останнє слово могло вимовлятися також, як і зараз).

Примітка: в сучасній російській мові в слові иена перші дві голосні також вимовляються одним складом «jе».

  • Скорочення слів. На відміну від сучасної орфографії, при скороченні слів обов'язково ставилися крапки: С.с. — статский советник, д.с.с. — действительный статский советник, т.с. — тайный советник, д.т.с. — действительный тайный советник[14], М. В. Д. — Министерство внутренних дел, Учен. Ком. — Ученый комитет, Мин. Нар. Пр. — Министерство народного просвещения, Акц. Общ. — акционерное общество.
  • Надрядкові знаки. В дореволюційній орфографії над словом «что» було прийнято ставити наголос, розрізняючи типи слів. Наголосом позначається займенник «что́» в називному або знахідному відмінку для відмінності від схожого з ним сполучника «что»[15]: — Ты знаешь, что́ тебе полезно. Ты знаешь, что тебе полезно учение.
  • Пунктуація. В кінці заголовків, на відміну від сучасної орфографії, ставилися крапки. З великої літери писалися титули і обіг: «Государь Император», «Медаль в память коронования ИХ ИМПЕРАТОРСКИХ ВЕЛИЧЕСТВ», «ВЫСОЧАЙШЕ утверждено», «Ваше Императорское Величество», «Ваше благородіе».

Примітка: Слово «Государь» — це звернення тільки до живого імператора. В книзі XIX століття могли надрукувати «книга посвящена Государю Императору Николаю Павловичу» зважаючи на те, що коли було написано це присвячення — імператор царював. Про імператорів покійних прийнято говорити тільки «Император»: Император Александр III, Император Николай II.

Зміни в дореволюційній орфографії впродовж XVIII—ХХ століття[ред.ред. код]

XVIII—початок XIX століття[ред.ред. код]

У XVIII—початку XIX століття зустрічався орфографічний запис закінчення «-ъй» в ч. р. ед. ч. через «-ой», особливо після задньоязикових: то́нкой, ди́кой замість то́нкий, ди́кий. Зворотне явище, що зустрічається в той же період — церковнослов'янський запис наголошеного закінчення «-ый» замість «-ой»: вторы́й, шесты́й, седьмы́й, лесны́й — мало відповідність у вимові.

1847 рік: «роздѣ́лъ», стар., теж, що «раздѣ́лъ»; «роздѣ́льный», стар., теж, що «раздѣ́льный»; «розмѣ́нный», стар. теж, що «размѣ́нный»[16]. Пізніше (в другій половині XIX століття) в працях Грота і у всіх підручниках вказується, що префікс «роз-» пишеться через О тільки якщо на нього падає наголос. Цей принцип (наприклад, коли етимологічний принцип написання поступився фонетичному) прийнятий і в сучасній російській орфографії.

Середина XIX століття[ред.ред. код]

1860 рік: на стику префіксу і кореня прийнято було писати «ъи». Але в словах з коренями играть і искать «ъи» трансформувалося в «ы»: сыскать, розыскъ, сыграться, разыграть (замість съискать, розъискъ, съиграться, разъиграть)[17].

1879 рік: пишуть «ъи»: безъискусственный, предъидущій, а не безыскусственный, предыдущий. В словах побутової мови у такому разі пишуть і «ы»: розыгрышъ, обыскъ[18].

1882 рік: в середині XIX століття ще можна зустріти такі форми слів, як рядоваго[19], які до початку XX століття були замінені на рядового. Хоча слова того, этого писалися на «-ого».

Початок XX століття[ред.ред. код]

У XIX столітті можна помітити часте вживання дефіса. На відміну від сучасної орфографії, дефіс уживався між словом і частинками бы, ли, же в поєднанні «то-есть». До початку XX століття дефіс з вказаних випадків залишився в поєднанні «то-есть», скорочення — «т.-е.», нині «то-есть», «т.е.» (Гадано, в початковий період XIX століття дефіс уживався у ще багатьох випадках).

1904 рік: в деяких випадках (тепер уже рідкісних) поєднання «ъи» має звукове значення «ы»: разъигрывать, розъигрышъ (звичайно тепер так і пишуть: разыгрывать)[20].

У середині і в другій половині XIX століття можна ще зустріти такі написання, як предъидущій, отъименный. Академік Грот закликає замінити їх на отыменный, предыдущій. І на початку ХХ століття в підручниках вже не зустрінеш форм «предъидущій».

1915 рік: замість «ъи» пишуть «ы»[21].

Проте не всі побажання Грота закріпилися на практиці. Так, Грот наказував писати гигіэна і итти. Але на практиці — зустрічалися гигіэна і гигіена, итти і идти. (Слово итти як варіант слова идти ще зустрічається в словнику Ушакова).

Зустрічалися варіанти написання слів із звуком «[j]»: маіоръ і майоръ, Нью-Іоркъ і Нью-Йоркъ, серіозно і серьёзно і багато інших.

Слів з варіантами написання в дореформеній орфографії була велика кількість. Це відмінності в написанні деяких окремих слів середини XIX і початку ХХ століть. А також відмінність написання деяких слів початку XX століття від сучасних.

До початку XX століття залишалися такі слова, відмінні від сучасних написанням: идти і итти, корридоръ, оффициальный, нині — идти, коридор, официальный; чоловічий рід в граматиці називався «му́жеским» — му́жескій родъ. (В сучасній мові теж є випадки варіації написання слів: бриллиант і брильянт, матрас і матрац, ноль і нуль (але нулевой), тоннель і туннель)[22].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Россійская грамматика, сочиненная Императорскою Россійскою Академіею. Изданіе тритье. Въ Санктперербургѣ, Печатано въ типографіи И м п е р а т о р с к о й Россійской Академіи, 1819, с. 2, п. 5 «Буквъ въ Россійскомъ языкѣ, слѣдуя общему употребленію, считается тридцать пять, которыхъ начертаніе и названіе есть слѣдующее…»
  2. Практическая русская грамматика, изданная Николаемъ Гречемъ. Второе изданіе, исправленное. Санктпетербург, въ типографіи издателя. 1834, с. 3, п. 8 «Русская азбука имѣетъ тридцать пять слѣдующихъ буквъ…»
  3. Русское правописаніе. Руководство, составленное по порученію Второго отдѣленія Императорской академіи наукъ академикомъ Я. К. Гротомъ. Одиннадцатое изданіе. Санктпетербургъ. Типографія императорской академіи наукъ. (Вас. Остр., 9 лин., № 12.) 1894, с. 2, п. 2 «Русская азбука состоитъ изъ 35-ти буквъ…»
  4. Русское правописание. Руководство, составленное по поручению Второго отделения Императорской академии наук академиком Я. К. Гротом. Одиннадцатое издание. СПб. Типография императорской академии наук. 1894 г., с. 2. «Русская азбука состоит из 35-ти букв… Буквы и, е получают еще особое назначение помощию надстрочных знаков (й, ё), при которых они изображают другие звуки и потому в этом виде должны бы также занимать место в азбуке»
  5. Протоіерей Валентинъ Асмусъ. Краткое пособіе по старой орѳографіи русскаго языка. Русское Зерцало, М., 1999. - 28 с. ISBN 5-7955-0022-4 / с.9
  6. Проф. Н. К. Кульманъ, «Методика русскаго языка», Спб., изданіе Я. Башмакова и Ко, 1914 (3-е изд.), стр. 182
  7. Житія святыхъ, на русскомъ языкѣ, изложенныя по руководству Четьихъ-Миней Св. Димитрія Ростовскаго съ дополненіями, объясненительными примѣчаніями и изображеніями святыхъ. Книга четвертая. Москва. Синодальная типография. 1906. с. 866
  8. П. Смирновский. Учебник русской грамматики для младших классов средних учебных заведений. Часть 1. Этимология. Издание двадцать шестое, печатанное без перемен с 25-го издания, допущенного Учен. Ком. Мин. Нар. Пр. к употреблению в качестве учебного руководства для младших классов средних учебных заведений (от 20 апреля 1915 г. за № 18239). с. 68, 3-я строка снизу. (У форматі DjVu)
  9. Русская и церковно-славянская этимология: Для средних учебных заведений/Сост. Л. Поливанов. — 6-е изд. — М., 1879 (тип. М. Н. Лаврова и Ко)
  10. Справочник русской орфографии 1909
  11. Этимология 1879 года
  12. П. Смирновский. Учебник русской грамматики для младших классов средних учебных заведений. Часть 1. Этимология. Издание двадцать шестое, печатанное без перемен с 25-го издания, допущенного Учен. Ком. Мин. Нар. Пр. к употреблению в качестве учебного руководства для младших классов средних учебных заведений (от 20 апреля 1915 г. за № 18239). с. 76 (У форматі DjVu)
  13. Энциклопедическій словарь. Томъ XL. СПб. Типографія Акц. Общ. Брокгаузъ-Ефронъ. Статья «I»
  14. Общеполезный календарь на 1915 год
  15. Русское правописаніе. Руководство, составленное по порученію Второго отдѣленія Императорской академіи наукъ академикомъ Я. К. Гротомъ. Одиннадцатое изданіе. Санктпетербургъ. Типографія императорской академіи наукъ. (Вас. Остр., 9 лин., № 12.) 1894 c. 120
  16. Словарь церковно-славянского и русского языка, составленный Вторым отделением Императорской академии наук. Том IV. Санктпетербург. 1847
  17. Новые параллельные словари языков русского, французского, немецкого и английского в четырех частях по словарям Российской Академии, Французской Академии, Аделунга, Гейнзиуса, Джонсона, Спирса, и по другим Лексиконам, составил Филипп Рейф, кавалер Российского Ордена Св. Анны и Баденского Ордена Церингенского Льва. Сочинитель Грамматик Французско-Русской, Немецко-Русской, Английско-Русской и Этимологического Лексикона Русского Языка. Часть первая. — Русский словарь. … Третье издание … Карлсруэ. Лейпциг. Санктпетербург. Париж. 1860. с. LXXXV-LXXXVI
  18. Русская и церковно-славянская этимология: Для средних учебных заведений/Сост. Л. Поливанов. — 6-е изд. — М., 1879 (тип. М. Н Лаврова и Ко)
  19. Толковый словарь живого великорусского языка Владимира Даля. Второе издание, исправленное и значительно умноженное по рукописи автора. Том четвертый. Р-Ѵ. СПб., М., 1882. с. 498, статья «ундеръ»
  20. Энциклопедическій словарь. Томъ XL. СПб. Типографія Акц. Общ. Брокгаузъ-Ефронъ, Прачешный пер., № 6. 1904
  21. П. Смирновскй. Учебник русской грамматики для младших классов средних учебных заведений. Часть 1. Этимология. Издание двадцать шестое, печатанное без перемен с 25-го издания, допущенного Учен. Ком. Мин. Нар. Пр. к употреблению в качестве учебного руководства для младших классов средних учебных заведений (от 20 апреля 1915 г. за № 18239) (У форматі DjVu)
  22. Ожегов С. И. Словарь русского языка: Ок. 57 000 слов/ Под. ред. чл.-корр. АН СССР Н. Ю. Шведовой. — 19-е изд., испр. — М.: Рус. яз., 1987. — 750 с

Посилання[ред.ред. код]