Шевченко Йосип Варфоломійович
| Шевченко Йосип Варфоломійович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 28 квітня 1854 |
| Помер | не пізніше 1900 |
| Діяльність | перекладач, поет |
| Учасник | Російсько-турецька війна 1877–78 |
| Батько | Шевченко Варфоломій Григорович |
| Родичі | Шевченко Тарас Григорович, Шевченко Йосип Григорович, Шевченко Микита Григорович (троюрідні дядьки), Бойко Ярина Григорівна, Красицька Катерина Григорівна (троюрідні тітки) |
| Брати, сестри | Шевченко Андрій Варфоломійович |
Шевченко Йосип Варфоломійович (псевдонім — І. Гриненко; 16 (28) квітня 1854 — до 1891)[1] — український поет і перекладач, син Варфоломія Григоровича Шевченка, троюрідний племінник Тараса Григоровича Шевченка.
Життєпис[ред. | ред. код]
Влітку 1859 року познайомився зі своїм троюрідним дядьком Тарасом Шевченком. Був на похороні Тараса на Чернечій горі.
У 1872 році вступив до Єлисаветрадського юнкерського училища за підтримки Миколи Новицького — друга Тараса Григоровича Шевченка — офіцера і викладача училища.
Під час навчання в училищі (1872-1874) входив до літературного гуртка братів Тобілевичів. В 1875 році узяв участь у постановці «Вечорниць» П.Ніщинського на сцені Єлисаветградського громадського зібрання разом із автором «Вечорниць» та майбутніми корифеями українського театру М.Кропивницьким, І. Карпенко-Карим, М. Садовським, М.Садовською-Барілотті.
Автор збірки поезій та перекладів «Дещо із перекладів і самостійних творів» (1875, Єлисаветград), опублікованої під псевдонімом І. Гриненко. До збірки, зокрема, увійшли переспів поезії Т.Шевченка «Садок вишневий коло хати», перекл. з О. Пушкіна, О. Полежаєва, О. Плещеєва, А. Фета, Р. Бернса, П.-Ж. Беранже, Г. Гейне. Учасник рос.-тур. війни 1877—78, був поранений у бою біля Шипки (Болгарія). Його фото є в музеї на Шипці. Зустрічався із Т. Шевченком влітку 1859 в Корсуні. Поет з любов'ю відгукувався про небожа у його листах до В. Шевченка 1859—60. Є припущення, що він записав «Споминки про Т. Г. Шевченка» від свого батька.
Активний учасник російсько–турецької війни 1877–1878 років. Ротмістр 15-го Литовського Уланського полку, в боях на Шипці отримав тяжке поранення.
За хоробрість, мужність та відвагу молодий офіцер був відзначений численними урядовими нагородами, в тому числі орденами "Святої Анни" 3-го та 4-го ступенів і "Георгієвським хрестом".
Після війни Йосип Варфоломійович залишився в Болгарії. Йому було доручено управляти одним із округів. Деякий час він – комендант міста Софія, а ще в іншому окрузі організував міліцію…
Про це батько героя, троюрідний брат Тараса Шевченка Варфоломій Шевченко писав у листі від 27 червня 1879 року відомому вченому, історику права Олександру Федоровичу Кістяківському:
"Сейчас получил письмо сина Осипа,он по сдаче округа, оставлен в распоряжении Губернатора Софии,и получил поручение устроить милицию в Дунницком округе".
Як свідчить його праонука Наталя Лисенко, у 1891 році, на 47 році життя, після тяжкої хвороби Йосип Шевченко помер.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ У «Шевченківській енциклопедії» (Шевченківська енциклопедія: В 6 т. – К.: НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка, 2015. – Т. 6. – С. 873) трапилася помилка – дату народження за старим стилем потрактовано як подану за новим.
Література[ред. | ред. код]
- Зленко Г. Поет— небіж Кобзаря. В кн.: Зленко Г. Книга пам'яті. Одеса. 1971.
- Поповський А. М. Мова фольклору та художньої літератури Південної України XIX — початку XX століття. Дніпропетровськ, 1987.
