Гундіох

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ґундіог)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гундіох
Gundiohus
Народився невідомо
Помер 473
Вормс
Громадянство
(підданство)
Стародавній Рим
Діяльність суверен
Титул король бургундів
Термін 436—473 роки
Попередник Ґундагар
Наступник Гільперік I
Конфесія аріанство
Батько Ґундагар
Брати, сестри  • Гільперік I
Діти 4 сини і 1 донька

Гундіох (Ґундіог) або Гундовех (д/н — 473) — король бургундів. засновник так званного Південного Бургундського королівства.

Життєпис[ред. | ред. код]

Син короля Ґундагара. У 436 році Бургундське королівство на Рейні було знищено гунськими військами внаслідок підбурювання Флавієм Аецієм. В цій війні загинув батько Гундіоха й той став новим королем бургундів. У 443 році Аецій розселив рештки бургундів в області Сабаудія (сучасна Савойя) та частково в провінції В'єнська Галлія (Viennensis), де Гундіох започаткував нове королівство. Водночас бургунди отримали статус федераів Західної Римської імперії. Головним завданням було захист меж імперії від нападів алеманів. Разом з тим бургунди отримали відповідно до римським законів про розселення варварів як «гостей» 2/3 орної землі їх «господарів», 1/2 лісів і лугів і 1/3 рабів.

Столицею стало міста Женева. Королівство було поділено на три пага: Genavensis (Женева і область навколо неї), Equestris (Ніон і навколишній район) та Vallensis (долина Верхньої Рони). Гундіох сприяв зміцненню королівської влади, спираючись на союз з галло-римської аристократією, представники якої в Бургундському королівстві стали обіймати високі державні посади. У кожному пагу гундіох запровадив посаду коміта для бургундів, а іншого коміта — для римського населення.

У 451 році на чолі загону брав участь у битві на Каталаунських полях проти гунського володаря Аттіли. У 454 роціоженився на сестрі фактичного правителя імперії Ріцімера. Після смерті імператорів Валентиніана III і Авіта у 455 та 456 роках відповідна суцільна криза охопила імперію. Цим скористався Гундіох задля розширення володінь на сусдні провінції. За підтримки галло-римської аристократії бургунди зайняли частину провінції галлія Лугдунська Перша і Максима Секванська, в 457 році без спротиву захопили місто захопили Ліон. Водночас Гундіох налагодив дружністосунки з Теодоріком II, королем вестготів. У 456—457 роках було відправлено допомогу останньому для війни проти Свевського королівства.

У 458 році Ліон було відвойовано військами імператора Майоріана на чолі із Егідієм (йому допомагали франки), і місту довелося сплатити велику данину. Після смерті імператора 461 року Гундіох знову відвоював це місто, куди переніс столицю королівства. Втім з огляду на прихильність до аріанства мав тертя з місцевою католицької знатю. Втім зумів налагодити гарні стосунки з папою римським Гіларієм.

Протягом 460-х років Гундіох відновив загарбницьку політику. У 460 році було захоплено Отен, чим завершено підкорення Галлія Лугдунської Першої. Протягом наступних років зайнято Пеннінські Альпи, почалося прсоування в Котських Альпах. У 463 році отримав від Ріцімера посаду magister militum Galliarum (військового магістра Галлії), чим підтверджено вагомий на той час статус Гундіоха. Водночас було укладено союз з Хлодебавдом, королем ріпуарських франків,с прямований проти Егідія та його союзників салічних франків.

На початку 470-х років бургунди стали захоплювати підвенні області, у 470 зайнято важливе місто В'єн. Водночас спроби захопити Приморські Альпи і Прованс призвело до конфлікту з Вестготським королівством. У 472 році Гундіох надав допомогу галло-римській знаті Оверні, що боролася проти вестготів. Війна з ними тривала дос амої смерті Гундіоха у 473 році.

Після смерті Гундіоха трон отримав його молодший брат Гільперік I, який невдовзі вимушен розділити королівства з синами Гундіоха — Гундобадом, Годомаром, Годегізелем і Гільперіком II.

Джерела[ред. | ред. код]

  • T. Schieffer, Die Urkunden der burgundischen Rudolfinger, 1977 (19832) -LexMA, 2, 1087—1090 (bibl. fino al 1980)
  • Barnwell, P.S., Emperor, Prefects, and Kings: The Roman West, 395—565, UNC Press, 1992, ISBN 0-8078-2071-7, p. 82.
  • Reinhold Kaiser: Die Burgunder (= Urban-Taschenbücher. Bd. 586). Kohlhammer, Stuttgart 2004, ISBN 3-17-016205-5, S. 48 ff.