.30-03 Springfield

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
.30-03 Springfield
Тип набою: Гвинтівковий
Країна-виробник:  США
Було використано:  США
Історія виробництва:
Виготовлялось: 1903—1911
Характеристики
Схожий набій .30-01[1]
Тип гільзи Безфланцева, пляшкоподібна
Діаметр кулі, мм: ,308 in (7,8 mm)
Діаметр шиї гільзи, мм: ,340 in (8,6 mm)
Діаметр плеча гільзи, мм: ,441 in (11,2 mm)
Діаметр фланця гільзи, мм: ,473 in (12,0 mm)
Товщина фланця гільзи, мм: ,045 in (1,1 mm)
Довжина гільзи, мм: 2,54 in (65 mm)
Довжина набою, мм: 3,34 in (85 mm)
Крок нарізів, мм: 1-10
Тип капсуля: Великий гвинтівковий
Балістичні властивості
Вага/тип кулі Швидкість Енергія
220 gr (14 g) FMJ 2 300 ft/s (700 m/s) 2 585 ft·lbf (3 505 Дж)

.30-03 Springfield (7,62×65 мм) набій розроблений в США в 1903 році, для заміни набою .30-40 Krag в новій гвинтівці Springfield 1903. Його використовували короткий проміжок часу. Набій .30-03 також називали .30-45, оскільки заряд пороху важив 45 гран (2,9 g (0,10 oz)); назву змінили на .30-03 щоб відобразити рік прийняття на озброєння.[2] В набої використано тупоносу кулю вагою 220 гарн (14 g (0,49 oz)). Його замінили через три роки набоєм .30-06, який стріляв гостроносою кулею, яка мала кращу балістичну продуктивність.

Початок розробки[ред. | ред. код]

Порівняння геометрії набоїв .30-01, .30-03 та .30-06

Набій .30-03 було розроблено для заміни набою .30-40 Krag, який використовували в гвинтівці Krag–Jørgensen, яка стала першою військовою гвинтівкою США з ковзним затвором, а також першою, яка використовувала бездимний порох. Гвинтівка Krag–Jørgensen мала деякі серйозні обмеження у порівнянні з новими гвинтівками Маузера, які використовували європейські армії. Її можна було заряджати одним набоєм за постріл замість магазинного заряджання, а також один виступ замикання затвору Krag–Jørgensen був слабшим ніж два міцних виступи в затворі Маузера, що зменшувало потужність набою. Нова гвинтівка була розроблена по рекомендаціям Маузера, до неї було розроблено новий набій.

Перший набій .30-01 було розроблено в 1901 році; набій був також відомий як .30 Модель 1901 або «thick-rim».[3] В набої .30-01 було використано кулю в оболонці зі сплаву міді та нікелю. Набій став попередником набою .30-03. Проте, його використовували не тривалий час оскільки його замінив набій .30-03.

Новий набій був більш потужним, оскільки вага заряду бездимного пороху становила 45 гран (2,9 г), що на 5 гран (0,3 г) більше ніж у .30-40. Куля була така сама .30 калібру вагою 14 грамів, тупоноса в оболонці, при цьому швидкість становила 700 м/с, в той час як у набою .30-40 Krag швидкість кулі становила 610 м/с. Нова гвинтівка також стала першою гвинтівкою, яка ввела моду на короткі піхотні гвинтівки; довжина стволу в 610 мм знаходилася між стандартною піхотною гвинтівкою та кавалерійським карабіном, а тому не існувало варіанта гвинтівки 1903 у вигляді карабіну. Набій .30-03 також був безфланцевим, що забезпечило кращу подачу набоїв з коробчастого магазину у порівнянні зі старими гільзами .30-40 Krag.[4] З 1905 року важільну гвинтівку Модель 1895 Winchester пропонували під набій .30-03, але продажі були низькими у порівнянні з варіантом під набій .30-06 запропонований в 1908 році.[5] В Англії компанія Vickers Company з 1908 року почала випуск кулеметів Максима M1904 під набій .30-03 для армії США. Пізніше кулемети M1904 почала випускати компанія Colt під набій .30-06, а кулемети під набій .30-03 були перероблені під набій .30-06.

В 1903 році армія переробила кулемети Гатлінга M1900 на .30 Army, щоб можна було використовувати новий набій .30-03, як і M1903. Пізніший M1903-'06 було перероблено з M1903 під набій .30-06. Така переробка в основному проводилася в ремонтних майстернях Springfield Armory. В 1911 році всі моделі кулеметів Гатлінга були визнані армією США застарілими, після 45 років служби.[6]

Проблеми[ред. | ред. код]

Набій .30-03 був проблемним з самого початку. Він викликав ерозію стволу, через високі тиск та температуру які були потрібні для розгону важкої кулі до потрібної швидкості. Важка куля була також проблемою; куля вагою 14 грамів була аеродинамічно неефективною і мала дуже криву траєкторію, а тому не підходила для стрільби на дальні відстані. Крім того це було немодно, оскільки більшість країн переходили на набої калібру 7 або 8 мм з легшими кулями, вагою приблизно 9,7 грамів з гострим носом для великої швидкості. Це забезпечило краще збереження енергії та більш пологу траєкторію. Набій .30-03 було вкорочено в дульці на 1,2 мм, склад пороху було змінено так, щоб температура горіння була меншою, а кулю було змінено на гостроносу вагою 9,7 грами, таким чином з'явився набій .30-06

Оскільки новий набій .30-06 був коротшим за набій .30-03, ним можна було стріляти з гвинтівки М1903, але точність була поганою. Всі гвинтівки М1903 було відкликано, їх оснастили прицілами Модель 1905 та багнетами, а також переробили під нові набої .30-06. Для цього відгвинтили стволи, розточили кінці кожної камори, зробили нову нарізку стволів, змінили патронники та прикрутили все на ті самі затвори.[2] Так закінчилося коротке життя набою .30-03; було випущено приблизно 75 000 набоїв, кілька оригінальних гвинтівок М1903 не були перероблені під набої .30-06 (приблизна кількість від 50 до 100 одиниць); гвинтівки .30-03 які залишились є рідкими колекційними зразками. Навіть набій .30-03 є рідкісним і знайти їх можна лише в колекціях рідкісних набоїв. Набої .270 Winchester та .280 Remington були створені на базі цього набою шляхом обтискання діаметру дульця при збереженні тієї самої довжини з тим самим плечем на основі спостереження за китайськими військовими випробуваннями набою 6,8×57 мм Маузер в США. 

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. An Introduction to Collecting .30-06 Cartridges - International Ammunition Association.
  2. а б Cartridges of the World (11th Edition), Frank C. Barnes, Edited by Stan Skinner, Gun Digest Books, 2006, ISBN 0-89689-297-2 pp.130,164
  3. AN INTRODUCTION TO COLLECTING .30-06 CARTRIDGES. International Ammunition Association, Inc. Процитовано 9 липня 2019.
  4. Sharpe, Philip B. (1953). Complete Guide to Handloading (вид. 3rd). New York: Funk & Wagnalls. с. 374.
  5. Canfield, Bruce N. (2006). From Poor Invention To America's Best. American Rifleman. National Rifle Association of America. 154 (September): 59—61, 91–92&94.
  6. Paul Wahl and Don Toppel, The Gatling Gun, Arco Publishing, 1971, p. 155.