Петрогенетична класифікація викопного вугілля
Петрогенетична класифікація викопного вугілля (рос. петрографическая классификация угля ископаемого; англ. petrogenetic (genetic) classification of fossil coal; нім. petrogenetische (genetische) Klassi-fikation f der Mineralkohle) – класифікація генетичних типів вугілля викопного, за якою, як правило, виділяють дві найбільші групи вугілля: гумоліти і сапропеліти. П.к.в.в. базується на групуванні мацералів за природними особливостями рослинного матеріалу та умовами його відкладення (сингенезу). Найбільш крупні одиниці класифікації вугілля викопного – гумоліти (гумусове вугілля) та сапропеліти були виділені Г.Потоньє (1906). Вони відповідно походять від торфів та сапропелей. Гумо-літи складаються із залишків рослинного матеріалу вищих рослин і за зовнішнім виглядом та мікроструктурою поділяються на шаруваті та смугасті. Сапропеліти мають однорідну структуру з участю залишків нижчих рослин (альгініту), розподіл мацералів рівномірний. За співвідношенням альгініту та ін. мацералів сапропеліти поділяють на кеннелі, богхеди та перехідні форми – богхед-кеннелі і кеннель-богхеди. За розташуванням альгініту богхеди поділяють на телоальгітові та колоальгітові. Гумусове вугілля розділяють на типи. Існує два напрямки класифікації гумусового вугілля: речовинно-петрографічна та фаціально-генетична.
І. Речовинно-петрографічна класифікація
І. Речовинно-петрографічна класифікація базується на розділенні вугілля за однією ознакою – речовинним складом, який оцінюють часткою участі у вугільній речовині мацералів груп вітриніту, інертиніту та ліптиніту. Тут існує декілька детальних класифікацій.
- 1. За вмістом вітриніту (у % від суми мацералів) виділяють типи: ультракларенові (вітриніту понад 95%), кларенові (80-95%), дюрено-кларенові (65-80%), кларено-дюренові (40-65%), дюренові (20-40%), ультрадюренові (менше 20%). За співвідношенням мацералів ліптиніту та інертиніту типи характеризуються як ліптинітові, ліптиніто-інертинітові та інертинітові. Ультрадюреновий тип вугілля, якщо він утворює самостійне родовище, відносять до ліптобіолітів. Останні являють собою скупчення залишків ліпідних компонентів екзин спор або кутикул, суберину, смол.
- 2. Система Тіссена – Гірничого бюро США (метод шліфів) виділяє типи блискучого, напівматового або матового вугілля. Ці типи визначають за часткою непрозорих інертинітових смуг – у блискучому вугіллі площа цих смуг становить менше 20%, у напівматових – 20-30%, у матових – понад 30%.
- 3. За системою Стопс-Геерлен вугілля за складом та співвідношенням мацералів об’єднують у три групи і класифікують на літотипи та 8 мікролітотипів.
- 4. Класифікація С.-Петербурзької школи вуглепетрографів (І.Е.Вальц, І.Б.Волкова, А.І.Гінзбурґ, та ін., 1968) передбачає поділ вугілля за вуглеутворюючою роллю одного або двох мацералів на 25 типів, 8 підкласів і 4 класи – гелітоліти, фюзеноліти, ліпоїдоліти та мікстогумоліти. Типи можуть бути доповнені характеристикою за ступенем збереженості структури (підтипи) та вихідного рослинного матеріалу (різновиди).
ІІ. Фаціально-генетична класифікація
ІІ. Фаціально-генетична класифікація передбачає виділення типів вугілля за:
- 1. Вихідним рослинним матеріалом, який ідентефікують за особливостями фітералів, спорово-пилковим складом.
- 2. Ступенем розкладу і збереженню структури тканин (ряд гумотелініт-гумоколініт чи телініт-колініт за Л.І.Боголюбовим та ін., 1962, або ряд гумініт-телініт, гумініт-колініт та ін.).
- 3. За розмірами уламків – на фрагментарні або детритові. Характеристики 2 і 3 разом з вихідним рослинним матеріа-лом можуть мати першорядне значення у віднесенні вугілля до певних типів.
Речовинно-петрографічний склад
Речовинно-петрографічний склад є другою ознакою типу вугілля. Типи вугілля за цією класифікацією утворюють пласти аналогічно з торфовими покладами (типу “низинний” і “верховий”). В середньому карбоні виділяють лепідофітовий, калалі-товий типи вугілля у нижній частині пласта, верхній шар – коздаїтовий, птеридоспермовий і змішаний з лепідофітовим.
У всіх пластах Львівсько-Волинського вугільного басейну виділяють два шари – нижній з тонким споринітом (тенюіспо-ринітом), верхній – з товстим (крассиспоринітом) (Г.П.Маценко, 1978, 1984).
Вугілля Дніпровського басейну належить до одного типу – детринітового зі змішаним складом, переважно деревних рос-лин типового фітоценозу еоцену. В структурі пласта виділяється світлий шар (літодетринітові) і темний (гумітодетринітові або змішані мікстодетринітові (А.П.Агулов, 1960).
Див. також
Література
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
- Международный толковый словарь по петрологии углей. – Москва: Наука. – 1965. – С. 266;
- Петрографические типы углей СССР. – Москва: Недра. – 1975. – С. 247;
- Петрография углей СССР. – Ленинград: Недра. – 1982. – С. 191;
- Миронов К.В. Справочник геолога-угольщика. – Москва: Недра. – 1991. – 363 с.
- Маценко Г., Білецький В., Шендрік Т. Короткий словник з петрографії вугілля. Донецьк: Схід. видавн. дім. 2011. - 74 с.