Рукомиський печерний храм
| Рукомиський печерний храм | |
|---|---|
 | |
| 49°05′42″ пн. ш. 25°22′37″ сх. д. / 49.09500° пн. ш. 25.37694° сх. д. | |
| Тип споруди | печерний храм |
| Розташування |  Україна |
  Рукомиський печерний храм (Україна) | |
 | |
Рукомиський печерний храм — святилище, культова споруда у травертиновій скелі. Розташований на крутому правому березі річки Стрипи в селі Рукомиші Бучацького району Тернопільської області.
Храм — це зала площею близько 25 м². На стінах і стелі видно сліди від вирубування каменю. Вхід — заввишки 1,5 м і завширшки до 1 м — з південного боку.
На північ від храму є ряд менших ґротів, вирубаних у скелі, які, очевидно, були келіями ченців. Неподалік входу — залишки стародавнього муру.
Біля підніжжя схилу розташована мурована церква святого Онуфрія (мури — 1,5-метрової висоти, збудована приблизно в середині XVIII століття на місці однойменного дерев'яного храму).
За місцевими переказами, печерні храм і монастир були облаштовані в XIII ст. ченцями Києво-Печерської Лаври, які тут зупинилися, рятуючись від монголів, коли Батий зруйнував Київ. Згодом їх переселили в новозбудований монастир оо. Василіян у м. Бучачі. Скельний храм залишився, в ньому моляться досі.
Нині він уособлює Божий гріб, тут лежить «фігура» Ісуса Христа, в страсну п'ятницю сюди вносять плащаницю для поклоніння. До скельної церкви підведено освітлення, засклено вікно, настелено підлогу, є ікони. Храм — частина культового комплексу, до якого також належить церква святого Онуфрія, Хресна дорога, басейн для освячення води. Його відвідують численні прочани.
Cвітлини
-
Одна зі стацій Хресної дороги -
Вигляд на церкву святого Онуфрія -
Вигляд на печерний храм -
Келія печерного храму -
Доріжка печерного храму
Джерела
- Волік О., Свинко Й. Печерний храм у селі Рукомиш Бучацького району // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 61—62. — ISBN 978-966-528-279-2.
Посилання
- Мичко С. Чудеса Рукомиша / Світлана Мичко // Україна молода. — 2011. — № 2 (6 січ.).