Ліо (народ)
| Ліо | |
|---|---|
| Самоназва | індонез. Suku Lio |
| Кількість | 185 тис. (2010)[1] |
| Ареал |  Індонезія: провінція Східна Південно-Східна Нуса |
| Раса | південні монголоїди |
| Близькі до | енде, сика, нгада, наге |
| Входить до | індонезійці |
| Мова | енде, індонезійська |
| Релігія | християнство, іслам |
Лі́о (власна назва ата-ліо, ата-іна[2]) — народ в Індонезії, в центральній частині острова Флорес; в адміністративному плані це округ Енде (індонез. Kabupaten Ende) провінції Східна Південно-Східна Нуса.
Розселення, мова, чисельність
Живуть переважно в гірських районах[2]. Західними сусідами ліо є енде, східними — сика.
В районі розселення ліо знаходиться вулкан Келімуту зі всесвітньо відомими кратерними озерами.
Поділяються на декілька локальних груп (племен): унгу (індонез. Suku Unggu) на півночі, секо (індонез. Suku Seko) на півдні, лісе (індонез. Suku Lise) на сході, сига (індонез. Suku Siga) на заході[3].
Говорять мовою ліо, яка належить до сумба-флореської групи центрально-східної гілки малайсько-полінезійських мов. Вона є дуже близькою до мови енде[4].
У межах провінції Східна Південно-Східна Нуса ліо в 2010 році налічували 183 479 осіб (15,57 % населення провінції)[1]. Офіційна статистика Індонезії зараховує ліо до числа народів Східної Південно-Східної Нуси. Разом 2010 року їх чисельність в межах провінції становила 3 793 242 особи, а по всій Індонезії — 4 184 923 особи[1].
Суспільство, вірування
Ліо поділяються на родові групи, очолювані вождем мосалакі[3]. На вершині ієрархії суспільства стоїть ріа-бева — верховний вождь.
80 % ліо — християни, католики, 20 % — мусульмани[5]. Зберігаються пережитки традиційних вірувань. Християнство на Флорес принесли португальці, іслам — торговці з Макасару. Відмінності у віросповіданні ніколи не утворювали бар'єрів між ліо[3].
Основу традиційної релігії становить віра в духів пердків, які, на переконання ліо, живуть в озерах Келімуту[3]. Зберігаються аграрні культи. Багато ритуальних церемоній пов'язано із сільськогосподарським циклом вирощування суходільного рису.
Господарство, побут
Основу традиційного господарства становить підсічно-вогневе землеробство. Головною продовольчою культурою є суходільний рис, вирощують також бульби, кукурудзу. Розводять коней, корів, кіз, свиней, буйволів, курей. Займаються також мисливством і рибальством, збирають на продаж ротанг і сандалове дерево. Розвинені плетіння, обробка лубу, гончарство, ткацтво (використовується техніка ікат)[2].
Ліо живуть у великих довгих хатах на палях. Таке житло розраховане на розширену сім'ю. Біля ланів ставлять невеличкі тимчасові хижі.
Традиційних одяг — каїн, шматок тканини, який жінки зав'язують над грудьми, а чоловіки — на талії.
Споживають переважно рослинну їжу — варений рис або інші зернові з гострим соусом.
Примітки
- ↑ а б в Aris Ananta, Evi Nurvidya Arifin, M. Sairi Hasbullah, Nur Budi Handayani, Agus Pramono. Demography of Indonesia's Ethnicity. Institute of Southeast Asian Studies, 2015. ISBN 978-981-4519-87-8 (англ.)
- ↑ а б в Sejarah Kebudayaan Suku Ende Lio. Renol Kota Ndona (індонез.)
- ↑ а б в г Suku Lio, Nusa Tenggara Timur. Wacana — Jelajahi Peradaban (індонез.)
- ↑ Simons, Gary F. and Charles D. Fennig (eds.). 2018. Ethnologue: Languages of the World (вид. 21). Dallas, Texas: SIL International. Online version: Li’o. A language of Indonesia, архів оригіналу: (англ.)
- ↑ Li'o, Lionese in Indonesia. Joshua Project (англ.)
Джерела
- А. А. Бернова. Лио. Народы и религии мира: Энциклопедия. Гл. ред. В. А. Тишков — М: Большая Российская энциклопедия, 2000, с. 291. ISBN 5-85270-155-6 (рос.)
- Lio. Flores Tourism (англ.)