Безбородько Клеопатра Іллівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 10 липня 2020, заснована на цій версії.
Безбородько Клеопатра Іллівна
Ім'я при народженніКлеопатра Іллівна Безбородько
Народилася16 грудня 1791(1791-12-16)
Померла20 грудня 1840(1840-12-20) (49 років)
Санкт-Петербург
ПохованняЛазарівське кладовище (Санкт-Петербург)
БатькоІлля Андрійович Безбородько
МатиQ123188545?
Брати, сестриКушелєва Любов Іллівна
У шлюбі зAleksandr Lobanov-Rostovskyd

Княгиня Клеопатра Іллівна Лобанова-Ростовська (уроджена Безбородька; нар. 16 грудня[1] 1791 — пом. 20 грудня 1840[2]) — фрейліна двору (1809), друга спадкоємиця величезного стану братів Безбородька, дружина князя О. Я. Лобанова-Ростовського.

Біографія

Молодша дочка графа Іллі Андрійовича Безбородька (1756—1815) від шлюбу з Ганною Іванівною Ширяй (1766—1824). Виросла в Петербурзі в розкішному батьківському домі на Почтамтській вулиці. У 1799 році разом зі старшою сестрою стала спадкоємицею колосального статку свого дядька князя О. А. Безбородька. У 1809 році почала виїжджати в світ і була подарована у фрейліни.

З матір'ю і сестрою на портреті В. Л. Боровиковського

У суспільстві графиню Безбородька вважали не такою красунею, як її старшу сестру; вона була досить смуглявою, але при цьому мала стрункий стан і була сміливою наїзницею. Характером своїм вона частково була схожа на батька, великого оригінала, трохи грубого, але доброго людини. Вважалася найбагатшою нареченою Російської імперії і тому до неї сваталося багато женихів.

Серед них були граф Олександр Апраксин, князь Голіцин і хоробрий артилерійський офіцер В. Г. Костенецький, який був особливо наполегливим. Одного разу, незважаючи на те, що йому було відмовлено навіть відвідувати будинок, приїхав у дім графа Безбородька, відштовхнув швейцара, увійшов і порозумівся з Клеопатрою Іллівною. Отримавши від неї відмову, він хотів насильно її відвезти, запевняючи, що дуже в неї закоханий[3]. Князь Г. С. Волконський мріяв одружити на графині Безбородька свого сина, князя Микиту Григоровича[4].

Нарешті до неї посватався князь Олександр Якович Лобанов-Ростовський (1788—1866) і отримав згоду графа Безбородька за посередництвом свого батька малоросійського генерал-губернатора. В листопаді 1811 року відбулося їх весілля. Шлюб спочатку здавався дуже щасливим, подружжя жили відкрито і пишно у власному будинку на Адміралтейському проспекті. Але згодом вони посварилися і розлучилися зовсім. Причиною розриву стала пристрасть князя Лобанова-Ростовського до колекціонування і гри в карти. Одного разу в Києві він програв багато грошей і отриманий ним у посаг за жінкою Подільський маєток. Клеопатра Іллівна не змогла пробачити чоловікові його марнотратства і вони роз'їхалися без формального розлучення. Їх єдина дочка Ганна (27.06.1813—15.11.1813) померла в дитинстві і похована на Лазаревському кладовищі Олександро-Невської лаври.

Дача княгині у Полюстрово (1800)

Всю свою турботу Клеопатра Іллівна перенесла на двох племінників, Олександра і Григорія, відданих їй адміралом Г . Г. Кушелевим після смерті дружини. За відгуками сучасників, вона була «відмінна душа і серцем прекрасна», готова поділитися з бідними останнім. Була обрана почесним членом Жіночого Патріотичного суспільства (1817) і попечителькою Василівської приватної школи (1820). При всій своїй доброті вона вела дуже марнотратне життя і наприкінці 1820-х років завела себе у великі борги. Справи її дійшли до такого стану, що для його вирішення була заснована особлива Комісія. К. Я. Булгаков писав братові в лютому 1827 року[5]:

Княгиня Лобанова, уроджена Безбородько, оголосила себе неспроможною на вісім мільйонів і всі свої маєтки залишила кредиторам, і село, і будинок. Їй до 500 тисяч доходу. Бідні кредитори! Втратять, звичайно, не так-то багато, але замучаться, поки розпродають 8 або 9 тисяч душ, і будинок.

До кінця життя княгиня зійшла зі сцени світського і проживала в заміському маєтку Полюстрово. За словами барона Модеста Корфа, «вона вела безпутне і навіть розпусне життя, маючи всі смаки чоловіка і нічого жіночного, жила між собаками, мисливськими приладами і була міцно віддана пияцтву». За кілька днів до смерті вона встигла помиритися з чоловіком, який повернувся із-за кордону, тому запрошення на похорон розсилалися від його імені[6]. Померла від водянки 20 грудня 1840 року. Після відспівування архієпископом Венедиктом в Смольному соборі була похована на Лазаревському цвинтарі Олександро-Невської лаври[7][8].

Генеалогія

Джерела

  1. ↑ Продолжение путевых записок по многим российским губерниям / Статского советника Г. Геракова. — Петроград: в типографии Н. Греча, 1830. — С. 161.
  2. ↑ ЦГИА СПб. ф.19. оп.111. д. 311. Метрические книги Смольного собора.
  3. ↑ Записки А. В. Кочубея. Семейная хроника. — СПб., 1890.— 314 с.
  4. ↑ Архив декабриста С. Г. Волконского. Т. 1 : До Сибири / под ред. С. М. Волконского, Б. Л. Модзалевского. — Петроград, 1918. — 527 с.
  5. ↑ Письма К. Булгакова к брату // Русский Архив. 1903. Вып. 5—8. — С. 554.
  6. ↑ М. А. Корф. Дневник за 1840 год.— М.: Квадрига, 2017. — С. 187.
  7. ↑ К. И. Лобанова-Ростовская
  8. ↑ Великий князь Николай Михайлович. Петербургский некрополь / Сост. В. Саитов. В 4-х т. — СПб., 1912—1913. — Т.2. — С. 680.

Література

  • Русские портреты XVIII—XIX столетий. Изд. Вел. Кн. Николая Михайловича. СПб. 1906. Т. 4. вып 3. № 58.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Безбородько_Клеопатра_Іллівна&oldid=28870801