Maximus
| Maximus | ||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Maximus subfuscus Faust, 1883
| ||||||||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Stephanophorus Chevrolat, 1872 | ||||||||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||||||||
|
Maximus — рід жуків родини Довгоносики (Curculionidae). Вид названо на честь Массімо (лат. Maximus) Мерегаллі, відомого італійського ентомолога, дослідника Cleonini[1].
Зовнішній вигляд
Жуки цього роду мають середні й крупні розміри, довжина їх тіла сягає 9.5-20 мм. Основні ознаки[2]:
- Головотрубка товста й коротка, з серединним кілем та борозенками або вдавленнями з обох його боків; волоски та лусочки, що вкривають головотрубку, спрямовані до її середини;
- 1-й членик джутика вусиків довший за 2-й;
- передньоспинка трохи звужена допереду, з перетяжкою перед переднім краєм і кутовидно витягнутою серединою заднього краю; вкрита бугорцями-зернятками або крапками з потовщеним краєм;
- надкрилля трохи опуклі, з крапковими рядами, основа надкриллів вкрита бугорцями;
- тіло щільно вкрите видовженими лусочками і має світло-брунатний колір;
- 1-й та 2-й членик лапок видовжені, конічні, 3-й дволопатевий, густо вкриті товстими волосками, а ззаду — шипами, кігтики зближені біля своєї основи.
Фотографії видів цього роду дивись на[3].
Спосіб життя
У видів, що більш або менш вивчені у цьому відношенні, спосіб життя типовий для Cleonini. Види цього роду є мешканцями посушливих регіонів — степів, напівпустель та пустель. Життєвий цикл їх пов'язаний із лободовими, а також амарантовими. Зокрема, у Туркменістані жуки Maximus subfuscus виходять з зимівлі ранньою весною, живляться в основному на рослинах вказаних родин. Парування та відкладання яєць відбуваються у травні. Яйця самиця відкладає на коріння. Личинки живляться поверхневими тканинами. Для заляльковування вони будують ґрунтові камери поблизу коренів, у цих камерах імаго нового покоління і зимують[4][5].
Географічне поширення
Ареал роду тяжіє до центральної частини півдня Палеарктики. У більшості видів ареали не виходить за межі Азії (див. нижче)[6]. Один вид цього роду — Maximus strabus мешкає в Україні [7].
Класифікація
У цьому роді описано щонайменше 15 видів[6]:
- Maximus absolutus (Faust, 1904) — Сирія, Іран
- Maximus aemulus (Faust, 1894) — Казахстан
- Maximus armeniacus (Faust. 1884) — Вірменія
- Maximus crispicollis (Ballion, 1878) — Казахстан, Середня Азія, Китай
- Maximus gebleri (Fåhraeus, 1842) — південь Європейської частини Росії, Казахстан, Іран, Середня Азія
- Maximus granulatus (Fischer von Waldheim, 1821) — південь Європейської частини Росії, Казахстан, Афганістан, Іран, Середня Азія, Західний Сибір, Китай
- Maximus leucophaeus (Menetries, 1849) — Середня Азія, Західний Сибір, Китай
- Maximus melancholicus (Menetries, 1849) — Іран, Середня Азія
- Maximus mimosae (Olivier, 1807) — Близький Схід, Іран
- Maximus obnoxius (Fåhraeus, 1842) — Іран, Середня Азія
- Maximus ostentatus (Faust. 1904) — Іран, Казахстан, Туркменістан
- Maximus pilipes (Fåhraeus, 1842) — південь Європейської частини Росії
- Maximus strabus (Gyllenhal, 1834) — Молдова, Україна, південь та центр Європейської частини Росії, Казахстан, Іран, Середня Азія, Західний Сибір, Китай
- Maximus subfuscus (Faust, 1883) — Казахстан, Іран, Середня Азія
- Maximus vagus (Bedel, 1909) — Північна Африка, Іран
Практичне значення
Maximus subfuscus та декілька інших видів називалися у числі шкідників буряку (див., наприклад,[4]), але даних про реальні економічні збитки, як правило, не наводилось.
Примітки
- ↑ Alonso-Zarazaga M. A. & Lyal C. H. C. On the nomenclature of some genera in the Cleonini (Coleoptera, Curculionidae, Lixinae) //Graellsia, 2009, v. 65 (2), p. 241–242
- ↑ Тер-Минасян М. Е. Жуки-долгоносики подсемейства Cleoninae фауны СССР. — Л.: Наука, 1967, с. 199–209
- ↑ http://www.zin.ru/animalia/coleoptera/rus/cleonini.htm
- ↑ а б Алеева М. Н. Долгоносики, вредящие свёкле в Джамбулской области Казахской ССР // Тр. Респ. ст. защиты раст. Казах. фил ВАСХНИЛ. 1953, т. 1, с. 4-43
- ↑ Алеева М. Н. Материалы к биологии долгоносиков (Coleoptera, Curculionidae), вредящие сахарной свёкле в Казахстане // Энтомол. обозрение, 1956, т. 35, вып. 3, с. 680–692
- ↑ а б Meregalli M. & Fremuth J.: Cleonini, p. 446. — In: I. Löbl & A. Smetana (eds): Catalogue of Palaearctic Coleoptera. Vol. 8. Leiden, Brill. 700 pp.
- ↑ Воловник С. В. Видовой состав и распространение клеонин (Coleoptеra, Curculionidae, Cleoninae) степной зоны Украины // Вестник зоологии, 1984, № 6. С. 39-43.http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/vlvpdf12.htm