Lixinae

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Lixinae
Lixus iridis Olivier,1807
Lixus iridis Olivier,1807
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Підцарство: Справжні багатоклітинні тварини (Eumetazoa)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Підклас: Крилаті комахи (Pterygota)
Інфраклас: Новокрилі (Neoptera)
Надряд: Голометабола (Holometabola)
Ряд: Твердокрилі (Coleoptera)
Підряд: Всеїдні жуки (Polyphaga)
Надродина: Довгоносикоподібні (Curculionoidea)
Родина: Довгоносики (Curculionidae)
Підродина: Lixinae
Schönherr, 1823 [1]
Триби
Cleonini
Lixini
Синоніми
Cleoninae Reitter, 1912
Посилання
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Cleonini
Fossilworks: 207259

Лікси́ни (лат. Lixinae) — підродина жуків родини довгоносиків.

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Жуки середніх та великих (до 20 мм у довжину) розмірів. Головні ознаки[2]:

  • вусикові борозенки спрямовані скісно під очі або до нижнього боку головотрубки і закінчуються попереду очей;
  • головотрубка звичайно досить довга і товста, з більш або менш розвиненими птеригіями. Завдяки їм, борозенки хоча б частково видно зверху;
  • тазики передніх ніг стоять ближче до заднього краю передньогрудей, ніж до переднього.

Забарвлення верхньої частини тіла – білих, сірих, жовтуватих та коричневих тонів, часто-густо візеручасте, з плям та смужок; утворене лусочками, волосками і пилковидним наліо [3].

Спосіб життя[ред.ред. код]

Усі ліксини рослинноїдні. Місця їх мешкання пов’язані з трав’янистими, рідше – дерев’янистими рослинами, якими вони харчуються. Здебільшого це рослини з родин амарантових (Chenopodiaceae), айстрових ( Asteraceae), капустяних (Brassicaceae), селерових (Apiaceae). За харчовою спеціалізацією більшість ліксин є широкими олігофагами. За місцем розвитку преімагінальних стадій (яйце, личинка, лялечка) ліксини поділяються на три группи:

  • ризофаги – преимагінальні стадії мешкають нижче рівня ґрунту, личинки харчуються кореневою системою рослин, мешкаючи всередині кореня або у ґрунті поблизу нього;
  • каулофаги – преімагінальні стадії проходять розвиток в стеблах;
  • антофаги – преімагінальні стадії розвиваються у суцвіттях [4].

Як правило, самка для відкладання яйця вигризає заглиблення у рослинній поверхні. Личинки деяких видів, розвиваючись у стеблі або корені, утворюють аномальне розростання рослинних тканин – гал [5]. Усі ліксини української фауни дають одне покоління на рік. Зимують звичайно імаго, причому поза межами кормової рослини – у верхньому шарі ґрунту, підстилці, попід камінням [6]. Основні природні регулятори чисельності ліксин - низка видів паразитичних комах та деякі кліщі [7], вплив хижаків набагато менш відчутний [8].

Географічне поширення[ред.ред. код]

Описано понад 1250 рецентних видів ліксин та близько 100 видів, які вимерли у минулі геологічні епохи. Більша частина сучасних ліксин мешкає у Палеарктиці (близько 800 видів), помітно менше їх у Афротропіці (~250), Неарктиці (~130), Неотропіці (~90) Індо-Малайській області (~50), Австралійської области (~20) [9]. В Україні мешкає понад 90 видів ліксин, кількість видів в локальних фаунах України, як і в Палеарктиці в цілому, зменшується у напрямку «південь→північ» [10]. На поширення й чисельність ліксин впливає діяльність людини [11]. Через її негативний вплив три види ліксин занесено до Червоної книги України [12].

Походження[ред.ред. код]

Спираючись на сучасне географічне поширення ліксин та їх кормові зв’язки, вважають, що група виникла в Євразії, на теренах суходолу, який утворювався внаслідок зменшення площі первісного океану Тетісу. Формування групи відбувалося в аридних умовах пустель Давнього Середземномор’я. Звідси йшло розселення пра-ліксин суходолом, причому одночасно із цим процесом тривало формоутворення [13] [14].

Значення у природі та житті людини[ред.ред. код]

В екосистемах ліксини є суттєвою ланкою кругообігу речовин та енергії, в першу чергу як фітофаги – споживачі рослинної органіки, конкуренти інших рослиноїдних тварин. Вони важливі також як їжа для зоофагів та паразитів.

Окремі види ліксин завдають економічно відчутної шкоди сільському господарству (буряковий довгоносик) та піскозакріплювальним насадженням [15]. Проте більшість видів у цьому відношенні нейтральні либонь можуть становити хіба що потенційну загрозу для культивованих рослин. Деякі ліксини використовувались або випробовувались у якості гербіфагів – винищувачів бур’янів.

Класифікація[ред.ред. код]

Описано приблизно 1500 видів і 100 родів ліксин. Їх усіх поділяють на дві триби: Cleonini та Lixini.

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://babel.hathitrust.org/cgi/pt?id=uc1.$c164462;view=1up;seq=588
  2. Определитель насекомых Европейской части СССР, т. 2, с. 493. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/pdf/Part_vol2pp485-621.pdf
  3. Фотогалерею ліксин дивись: Подсемейство Lixinae Schönherr, 1823 – атлас долгоносиков (Curculionidae) России и близлежащих стран. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/lixin_sf.htm
  4. Воловник С.В. О связях долгоносиков-ликсин с различными органами растений. (Coleoptera, Curculionidae, Lixinae) // Кавказский энтомол. Бюллетень, т. 4, вып. 1, с. 87-91.http://www.zin.ru/animalia/coleoptera/pdf/volovnik_lixinae_plant_organs_2008.pdf
  5. Воловник С.В. Долгоносики Lixinae (Coleoptera, Curculionidae) как галлообразователи // Зоологический журнал, 2010, том 89, № 7, с. 828–833.http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/volpdf13.htm
  6. Gültekin L. Hibernation places and behavior of some weevil species (Coleoptera: Curculionidae) //Caucasian Entomological Bull., 2008, v. 4, №2, p. 209-213
  7. Volovnik S.V. On parasites and predators of Cleoninae weevils (Col. Curculionidae) in Ukrainian steppe // Anz. Schadlingskde., Pflanzenschutz, Umweltschutz, 1994, Bd. 67, H. 4, S. 77-79. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/volpdf18.htm
  8. Воловник С.В. Биоценотические связи долгоносиков-ликсин (Coleoptera: Curculionidae, Lixinae) и зоофагов // Кавказский энтомологический бюллетень, 2011, т. 7, вып. 2, с. 163-167/. http://www.zin.ru/ANIMALIA/Coleoptera/pdf/volovnik_lixinae_2011.pdf
  9. За Тер-Минасян М.Е. Жуки-долгоносики подсемейства Cleoninae фауны СССР. Л.: Наука, 1967, с. 24, зі змінами
  10. Воловник С.В. Видовой состав и распространение клеонин (Coleoptеra, Curculionidae, Cleoninae) степной зоны Украины // Вестник зоологии, 1984, № 6. С. 39-43/. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/vlvpdf12.htm
  11. Воловник С.В. Влияние хозяйственной деятельности на жуков-долгоносиков подсемей¬ства Cleoninae (Coleoptera, Curculionidae) // Вестник зоологии, 1984. № 4, с. 46-49. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/volpdf17.htm
  12. http://redbook-ua.org/item/
  13. Тер-Минасян М.Е. Жуки-долгоносики подсемейства Cleoninae фауны СССР. Л.: Наука, 1967, с. 22-24, 29-30
  14. Volovnik S.V. On phylogenetic inertia: a case of Lixinae weevils // Annales de la Société entomologique de France (N.S.): International Journal of Entomology, 2013, 49:3, 240-241
  15. Долин В.Г., Стовбчатый В.Н. Вредители сельскохозяйственный культур и лесных насаждений. Т. 2. К.: Урожай, 1988, с. 104-112