Масове вбивство у Скленому

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 17:10, 15 квітня 2021, створена TohaomgBot (обговорення | внесок) (Згруповано однакові примітки)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Масове вбивство у Глазергау (нині селище має словацьку назву Склене, до 1927 р.: Склено, Склене) сталося 21 вересня 1944 р. під час Словацького національного повстання. Коли партизанські загони зайняли село, 187 чоловіків — німецькомовних жителів села були розстріляні. Партизани належали до 3-ї роти 8-го відділу 1-ї чехословацької партизанської бригади. Вони були витіснені у селище 20 вересня та діяли за усним розпорядженням командира — радянського інструктора Леоніда Миколайовича Славкіна (нар. 1916 у Владивостоці, пом. 1971 р. у Запоріжжі).

Перебіг подій

[ред. | ред. код]

Усі німецькі чоловіки села віком від 16 до 60 років повинні були прибути на сільську площу за наказом словацьких партизанів вранці з лопатами, нібито на роботу. Потім групу привели до залізничної станції та завантажили у кілька вагонів. Поїздом їх вивезли на тупикову гілку за два кілометри від села. Близько 25 чоловіків були виведені першими, і вони повинні були викопати яму в сусідньому лісі: 8 м завдовжки, 1,50 м завширшки і трохи менше 60 см глибиною. Після цього їх загнали в яму і вбили кулеметами.

Братська могила та меморіал

Після цього більшість інших чоловіків були розстріляні, лише небагатьом вдалося втекти в ліс. Розстріляні кілька днів лежали на відкритому повітрі та були поховані родичами у братській могилі на краю лісу після відходу партизанів[1].

Вцілілі

[ред. | ред. код]

Розстріл розпочався із тих, хто був в останньому вагоні. Завдяки вчителю Йозефу Стріцу, який ризикував своїм життям, вдалося вчасно відвезти 63 особи з першого вагону до місцевості Словенська Лупча (Windisch Liptsch) і таким чином врятувати віл розстрілу. Їхні сім'ї вважали мертвими, поки через деякий час вони не повернулися до Глазерхау[2].

Серед вцілілих і, таким чином, свідків розправи був пастор монсеньйор Йозеф Песс, який впав одразу після відкриття вогню, удав з себе мертвого і вижив із помірними вогнепальними пораненнями, лежачи серед загиблих. Він пережив повоєнну депортацію і згодом став деканом у Вюртембергу.

Різанина у Глазергау, ймовірно, була б масштабнішою, якби не традиційний виїзд чоловіків з села на сезонну працю в Австрії з весни до осені[3]. У Глазергау тоді налічувалося 4500 жителів, з яких близько 2600 були німцями.

Подібні події

[ред. | ред. код]

Бійня в Ґлазергау — найбільш відома з кількох подібних злочинів проти карпатських німців з кінця серпня по кінець вересня 1944 р. Подібні різанини відбулися також у містечках Вельке-Поле / Гохвіс та Пауліш (разом 85 загиблих), Ружомберок / Розенберг ім Ваагталь (27 серпня 1944, 146 загиблих), Банська Штявниця / Шемніц, Банська Бистриця / Нойзоль, Гандлова / Крікергау (понад 80 загиблих), Нітрянське Правно (тоді Немецке Правно або Дойч-Пробен, 30 загиблих), табір Склабіна (130 смертей), у Дойч-Ліпші (32 загиблі), Куншау (69 мертвих) та інших місцях. Загалом було заявлено про понад 600 загиблих. Ци вбивства стали прелюдією до втечі карпатських німців зі Словаччини.

Дослідження

[ред. | ред. код]

Після виникнення Другої Словацької Республіки словацькі правозахисники, зокрема Йозеф Стріц, прагнули з'ясувати правду про масові вбивства. З 1994 року на місці розправи зведено меморіал. В архіві Музею Словацького національного повстання в Банській Бистриці (колишній Нойзоль) були зафіксовані заяви шести вбивць про їхню діяльність та отримані ними команди протягом усього періоду повстання[3]. Наприкінці 1990-х було розпочато поліцейське розслідування, але воно було припинено без суду, оскільки головний звинувачуваний Леонід Славкін помер ще у 1971 році.

Література

[ред. | ред. код]
  • Bundesministerium für Vertriebene, Flüchtlinge und Kriegsgeschädigte Hg. & Theodor Schieder (Bearb.): Dokumentation zur Vertreibung der Deutschen aus Ost-Mitteleuropa. Bd. 4, 1–2: Die Vertreibung der deutschen Bevölkerung aus der Tschechoslowakei. Bonn 1957.
  • Johann Grossmann, Johann Daubner: Glaserhau. Ein deutsches Dorf im Hauerland. 2., überarb. Aufl. Schwäbisch Gmünd 1986.
  • Silvester Stric: Josef Stricz der Kämpfer für Glaserhau. Erinnerungsschrift an meinen Vater. Mit zahlreichen Abbildungen und Faksimiles, Herausgeber: Slovenske Narodne Museum, 2003.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Bundesministerium für Vertriebene, Flüchtlinge und Kriegsgeschädigte, Hg.: Die Vertreibung der deutschen Bevölkerung aus der Tschechoslowakei. Band 4 der Dokumentation zur Vertreibung der Deutschen aus Ost-Mitteleuropa, siehe Lit. Zu Glaserhau Bd. 1: S. 163, Bd. 2: S. 713f, 717f, 744, 767, 771, 773, 784. Bonn 1957 ISBN 3-89350-560-1.
  2. Karpatenblatt Nr. 9/2004, S. 9.
  3. а б Karpatenblatt Nr. 9/2004, S. 9.