Скрипник Лев Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Скрипник Лев Володимирович
Народився1 жовтня 1903(1903-10-01)
Ясинувата, Катеринославська губернія, Російська імперія
Помер1939(1939)
Полтава, УРСР, СРСР
ГромадянствоСРСР СРСР
Діяльністьписьменник
Мова творівукраїнська
Роки активності1922—1939

Лев Володимирович Скри́пник (* 1903, станція Ясинувата — † 1939, Полтава) — український, радянський письменник.

Життєпис

Родом із Донеччини. Племінник М. О. Скрипника. З 11 років Лев почав працювати на шахті, в порту, на залізниці.

Щістнадцятирічним добровольцем йде 1919 року в Червоній армії. Під час громадянської війни займав посаду ад'ютанта комуністичного батальйону в складі Юзівського комуністичного полку(1920). Служив також у відомих своїм героїзмом Богучарському і Бобровському полках. Про них Скрипник писав: «Два славетних полки, що билися на Південному фронті і пройшли під вогнем від Воронежа до Грозного… Майже повністю полягли ці славетні полки на польському фронті. Від них залишалося 20 чоловік…» в тому числі Скрипник.

Після тяжкого поранення він приїздить в Харків і працює там на хімічній фабриці, пізніше-рідний Донецьк, шахта «Смолянка».

По війні робітник у Донбасі, в Харкові (1927—1928) й Одесі (1929—1930).

Разом із тим Скрипник вів авантюрницьке життя і, бувши у зв'язку з злочинним світом, багато мандрував. Перебування у місцях ув'язнення позначилося на тематиці його творів.

Друкуватися Скрипник почав з 1922 року.

Входив до літоб'єдання Союз пролетарських письменників Донбасу «Забой», був членом ВУСПП. Свою любов до малої батьківщини він висловив у таких рядках: «Донбас…Донбас…Ні, не Донбас — „Донбасія“, чорна країна… Країна зритої, почикриженої землі. Степи донбаські, степи безкінечні. Колись Дике поле, безлюддя, тиша. Толочили землю запорозькі коні, з вигуками скакали степом орди татар… Вмерло Дике поле… Вмерло нібито й зовсім ніколи його не було».

Окремими виданнями вийшли книги оповідань і повістей:

  • «Вибух» (1928),
  • «Двісті п'ятдесят перша верства» (1929),
  • «Будинок примусових праць», «За все», «Маленька степова рудня», «Немає праці», «Шурка-Сконар» (1930),
  • «Кортояк», «Смертна камера», «Таке життя» (1931);
  • романи «Рудня», «Новосмолянка» (1929—1930, друковані в журналі «Металеві Дні») і «БУПР» (1932).

Творчістю Скрипника цікавився О. М. Горький, але його листи до автора не збереглися.

Скрипник помер у психоневрологічній лікарні в Полтаві.

Література

Посилання