Донецький край

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Донбас)
Перейти до: навігація, пошук
Історико-географічний регіон України
Донецький край
Donetsk - Slavyansk - Lugansk.png
Загальна інформація
Інші назви Донеччина
Сучасна
локація

Населення українці, росіяни
Розташування на карті
Donbass economic.jpg
Держави на території історичної області
Україна Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg

Донецький край[1], Донеччина — історико-географічний край України, що охоплює басейн річки Сіверський Дінець, назва якого походить від річки Сіверський Дінець,[2] що є притокою Дону. У межах України Донеччина охоплює більшу частину Донецької області без Приазов'я та більшу частину Луганської області без її південної частини. Проте чітких меж Донеччини немає.

Східна частина Харківської області (у тому числі місто Харків) одночасно відноситься до історичного краю Слобідська Україна, та географічного -Донеччина. Саме у окрузі сучасного Харкова на горішньому Дінці існували центри давньої Донеччини з часів неоліту (дніпро-донецька культура), алансько-хозарського панування (місто Шарукань) до руського літописного міста Донець, що існувало у межах сучасного Харкова.

На території Донеччини частково розташований промисловий регіон — Донецький вугільний басейн (Донбас).

Не зважаючи на те, що освоювання просторів Донецького краю слов'янами почалося значно пізніше за Придніпров'я та Галичини, завдяки потужному економічному розвитку упродовж останнього століття, цей край значно випереджає будь-який регіон України за густотою населення, що складає, наприклад, по Донецькій області 178 осіб на км², а загальнодержавний показник дорівнює лише — 79 осіб на км².

Історія[ред.ред. код]

Ранні часи[ред.ред. код]

Перші поселення на теренах Донецького краю (у східній частині Приазовської височини) відомі з раннього палеоліту, а численні залишки помешкань пізнього палеоліту, розкопаних археологами, досить рясно вкривають береги долин Сіверського Дінця і його приток. Наприкінці 9 ст. на ці землі прийшли кочові племена скотарів печенігів, на початку 11 ст. — торків, а в середині 11 ст. — половців, від перебування яких у безкраїх степах залишилося десятки тисяч кам'яних ідолів.

У 1220-41 рр. зі сходу відбулося масоване і руйнівне монгольське вторгнення. Воно на століття обумовило знелюднення і занепад у розвитку Донецького краю, залучивши його у межі так званого Дикого Поля, контрольованого Золотою Ордою. З середини 15 ст. значна частина земель входила до Кримського ханства, яке згодом підпало під владу Османської імперії.

Козацька колонізація[ред.ред. код]

Землі Війська Запорозького Низового
Ізюмський полк

Активне заселення краю почалося у зв'язку з визвольною війною українського народу (1648-54) від жахів якої втікали селяни з Правобережної України.

З часом більшу частину Донеччини займають Кальміуська та Єланецька паланки Війська Запорозького Низового, а північна частина Донеччини, район міста Бахмут, входить до складу Ізюмського полку Слобідської України.

В результаті Російсько-турецьких воєн 17 - 18 століть ці землі були повністю включені до складу Російської імперії.

З ліквідацією царатом козацького устрою в Україні землі Донеччини розділяються між Новоросійською губернією (згодом перейменована в Катеринославську), Слобідсько-Українською губернією (згодом перейменована в Харківську) та Областю Війська Донського, лишаючись при цьому заселеними переважно українцями.[3]

Утворення промислового регіону[ред.ред. код]

Збір вугілля бідняками

У другій половині 19 століття — на початку 20 століття Донецький край завдяки вільному допуску західноєвропейського капіталу (англійського, французького, бельгійського та німецького) і будівництва мережі залізних доріг поступово перетворюється у центр гірничодобувної, металургійної, машинобудівної та ін. промисловості на півдні Росії.

УНР[ред.ред. код]

Згідно з адміністративно-територіальним устроєм УНР більша частина Донецького краю мала належати до Половецької землі з центром у місті Бахмут, а північна частина до землі Донеччина з центром у місті Слов'янськ.

Радянська влада[ред.ред. код]

За радянських часів на Донеччині, що продовжувала інтенсивно економічно розвиватися, була створена Донецька область, яку в 1938 поділили на дві — Сталінську та Ворошиловоградську, що існують донині але називаються не на честь лідерів СРСР.

Культура[ред.ред. код]

На фоні багатьох регіонів України, Донеччина не може похвалитися великою кількістю архітектурних або культових пам'яток та їх поважним віком. Найвидатнішою культовою спорудою Донецького краю є надзвичайно ефектні, розташовані на крейдяних скелях над Сіверським Дінцем, будівлі Святогірського Успенського монастиря (перші згадки про який датуються 1624 р.), нещодавно освяченого як третя в Україні (після Києво-Печерської та Почаївської) православна лавра. У Донецькому краї збереглося декілька храмів кінця 18 — початку 19 ст., адміністративні та громадські споруди часів Російської імперії та багато пам'яток радянської епохи, серед яких видатні меморіальні комплекси часів Німецько-радянської війни («Міус-фронт», «Савур-Могила» та ін.), десятки різноманітних музеїв і монументів.

Природа[ред.ред. код]

Здавалося б недоречним говорити про природну красу краю де ледь не обов'язковою складовою краєвиду є терикони, свічки фабричних димарів та обриси гігантських заводів. Але неповторна краса Донщини додає своїх інколи надзвичайно мальовничих штрихів до природного полотна України.

На теренах Донецького краю створено 2 природні заповідники, філії (або ділянки) яких розкидано по різних районах Донецької та Луганської областей. Найстарішою ділянкою заповіданою ще в 1931 р. був «Стрільцівський степ» (Міловський район) — невеличкий шматочок (нинішня площа 5,22 км²) колись широких Старобільських степів на відрогах Середньоросійської височини, де опікуються збереженням найбільшої в Україні колонії бабака степового. Зараз це одна з трьох ділянок Луганського природного заповідника, створеного в 1968 р. Інші його філії — Станично-Луганська (або Придінцівська заплава), розташована в однойменному районі на площі 4,98 км² і опікується збереженням заплавних екосистем лівобережної частини Сіверського Дінця та Провальський степ, утворений в Довжанському районі в 1975 р. на площі 5,87 км² у найбільш підвищеній частині Донецького кряжу.

Український степовий природний заповідник, заснований в 1961 р., більшість ділянок якого розташовані у Донецькій області на значному віддаленні одна від одної репрезентує різноманітні степові ділянки. Це і Хомутівський степ (Новоазовський район, площа 10,3 км²) — країна ковили, єдине місце в Україні де можна зустріти 12 її видів, і Кам'яні Могили (Володарський район, площа 4,56 км²) — кам'янистий варіант сухих різнотравно-типчаково-ковилових степів і Крейдяна флора (заснована в 1988 р. в Лиманському районі на площі 11,34 км²) — де охороняються рослини, що ростуть на крейдяних породах.

На Донеччині в 1997 р. створений, напевно, один з наймальовничіших національних природних парків рівнинної України — «Святі Гори». Своєрідний ландшафтний комплекс парку (загальна площа — 405,89 км²) включає крейдяні останці, балки та яри корінного правого берегу головної водної артерії Донецького краю — Сіверського Дінця і її майже трикілометрову заплаву та борову терасу на протилежному березі ріки.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.