Біосенсор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 7 червня 2021, заснована на цій версії.

Біосе́нсор (від грец. βιο — життя і лат. sensus — відчуття) — аналітичний пристрій, створений на основі окремих видів організмів, комплексів організмів, клітин або виділених з них ферментних систем, а також специфічних біологічних речовин, що використовується для детектування речовин. Має аналітично селективну границю поділу фаз, до якої прилягає датчик, функція якого полягає в передачі взаємодії між поверхнею і визначуваної речовини прямо або через хімічні медіатори.

Історія

Леланд Кларк-молодший (1918—2005) — американський біохімік, автор біосенсорної концепції

Автором першого біосенсора[1] є американський професор, біохімік Леланд Кларк[en].

1956 року Л. Кларк опублікував роботу, присвячену аналітичному застосуванню винайденого ним кисневого електрода, який у подальшому стали називати електродом Кларка. Він призначався для вимірювання вмісту кисню в рідких і газових середовищах, зокрема в крові і тканинах організма. 1962 року Кларк виступив в Академії наук США, де повідомив результати експериментів, а також плани на майбутнє, пов'язані з можливістю аналізу складу біологічних рідин. Він розповів як можна зробити електрохімічні сенсори (pH, полярографічні, потенціометричні або кондуктометричні електроди) більш «розумними», поєднуючи їх з ферментами. Вчений продемонстрував експеримент, у якому на електроді була іммобілізована глюкозооксидаза. Глюкоза окиснюється ферментом, процес супроводжувався споживанням кисню. Зниження концентрації кисню було пропорційно концентрації глюкози.

Свої напрацювання Леланд Кларк спільно з Чампом Ліонсом опублікували 1962 року в статті «Електродні системи для безперервного моніторингу в серцево-судинній хірургії»[2].

Будова

Класифікація біосенсорів

Оптичні біосенсори

Електрохімічні біосенсори

Інші

В якості біосенсорів можуть використовуватися нанопристрої з наноантенами[3].

Див. також

Примітки

  1. ↑ История развития биосенсорики (рос.) — Первый белорусский портал молодых ученых
  2. ↑ Clark, L; Lyons, C (1962). Electrode systems for continuous monitoring in cardiovascular surgery. Ann N Y Acad Sci. 102: 29—45.
  3. ↑ Слюсар В. И. Наноантенны: подходы и перспективы // Электроника: Наука, Технология, Бизнес. — 2009. — № 2. — С. 60.

Література

  • Глосарій термінів з хімії // Й.Опейда, О.Швайка. Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет — Донецьк: «Вебер», 2008. — 758 с. — ISBN 978-966-335-206-0
  • Хімічна і біологічна сенсорика : навч. посіб. / Є. П. Ковальчук, Б. Б. Остапович, Я. С. Ковалишин ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – Л. : Вид-во ЛНУ, 2012. – 340 с. : іл. – Бібліогр.: с. 314-336 (354 назви). – ISBN 978-613-952-1
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Біосенсор&oldid=32562965