I-51

Історія
Японія
Назва:	I-51
Замовлений:	1918 фіскальний рік
Будівник:	верф ВМФ у Куре
Закладений:	6 квітня 1921
Спуск на воду:	29 листопада 1921
Отриманий:	20 червня 1924
На службі:	1 листопада 1924 – 1 квітня 1940
Доля:	зданий на злам у 1941 році
Основні характеристики
Клас і тип:	Підводний човен типу KD1
Водотоннажність:	1803 над водою, 2602 при зануренні
Довжина:	99,4 м
Ширина:	8,8 м
Осадка:	4,9 м
Двигуни:	4 дизелі Sulzer потужністю 3,9 МВт 4 електромотори потужністю 1,5 МВт
Швидкість:	18,5 вузла (над водою), 8,4 вузла (при зануренні)
Дальність плавання:	37000 км при швидкості 10 вузлів (над водою)
Максимальна глибина:	47,5 м
Екіпаж:	70
Озброєння:	8 × 533 мм торпедних апарата (6 носових та 2 кормові), запас 24 торпеди 1 × 120 мм палубна гармата

I-51 – перший великий підводний човен Імперського флоту Японії, споруджений на основі досвіду Першої світової війни.

Враховуючи досягнення німецького підводного флоту під час війни, представники японського ВМФ переоцінили свої погляди на субмарини як засіб охорони прибережної зони і вирішили розпочати спорудження великих кораблів, здатних провадити віддалену розвідку та діяти проти ворожих флотів, які спробують наблизитись до Японії. У 1918 та 1919 фіскальних роках були виділені асигнування для розробки двох типів підводних човнів, прототипами яких стали британські та німецькі субмарини. Першим заклали у 1921-му корабель, спроектований на основі британського підводного човна типу K та віднесений до типу KD1 (Kaidai-ichi-gata). Його будівництво велось на верфі ВМФ у Куре, при цьому по завершенні у 1924 році він увійшов до складу флоту як І-51.

На відміну від британського прототипу, човен типу KD1 мав не два парові котла із двома паровими турбінами, а чотири дизелі розробки швейцарської Sulzer (але так само 4 електромотора, як і у британського корабля). При цьому хотіли досягнути надводного ходу у 23 вузла (24 вузла у типу К), проте фактично цей показник склав лише 18,5 вузла. Зате дальність плавання при економічному ході у 10 вузлів становила аж 37000 км проти 23200 км у британського човна.

Доволі суттєво відрізнялось озброєння. Хоча для типу KD1 так само обрали варіант із 8 торпедними апаратами, проте не 4 носовими та 4 траверзними, а 6 носовими та 2 кормовими, причому більшого діаметру – 533-мм проти 460-мм. З артилерійського озброєння японський човен отримав лише одну 120-мм палубну гармату (проти двох 102-мм та однієї зенітної 76-мм на типі К).

З 1925 по 1935 роки І-51 входив до складу 17-ї дивізії підводних човнів, проте через певні технічні проблеми, передусім з дизелями, фактично так і не став до бойового складу флота, а використовувався на верфі ВМФ у Куре для тренувань екіпажів та відпрацювання різних технологій. Зокрема, в 1931-му на ньому змонтували ангар для гідролітака Yokosuka Ro-go Ko-gata, який опускали на воду та підіймали назад за допомогою крану, а в 1933-му на І-51 встановили авіаційну катапульту. Таким чином, за допомогою І-51 перевірили технології, що в подальшому використовувались для створення японських авіанесучих підводних човнів (першим з них став I-5, а всього до кінця Другої світової у Японії встигли побудувати понад півсотні субмарин, здатних нести літак).

Що стосується типу KD1, то І-51 так і залишився єдиним його представником, а наступні типи великих японських підводних човнів базувались на німецьких прототипах – KD-3, J-1.   

1 квітня 1940-го І-51 вивели зі складу ВМФ та здали на злам у 1941-му.