Велико-Бурлуцький бабаковий заповідник
 | Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. (лютий 2017) |
Велико-Бурлуцький бабаковий заповідник — заповідник, що існував на Харківщині з 1937 по 1951 роки.
Історія створення
Станом на 1926 рік бабаки на території України збереглися лише в долині р. Великий Бурлук (нинішній Великобурлуцький район Харківської області)[1]. Виявлено лише кілька сімей бабаків.
1937 року між селами Великим та Середнім Бурлуком, навпроти Балки Цицориної, постановою Харківського облвиконкому від 23.02.1937 створено Велико-Бурлуцький бабаковий заповідник республіканського значення[2]. Площа заповідника складала 30 га.[3].
Станом на 1951 рік, заповідник вже займав 500 га.
Ліквідація
Постановою Ради Міністрів СРСР від 29 серпня 1951 р. N 3192 «Про заповідники»[4] заповідник ліквідований як непотрібний (разом з 32 іншими). Зокрема, у Постанові зазначено: «Рада Міністрів СРСР встановила, що в ряді районів необґрунтовано розрослася мережа заповідників з охорони природи. В даний час у відданні Рад Міністрів союзних республік, місцевих радянських органів, різних відомств та навчальних закладів знаходиться 128 заповідника на площі 12,6 мільйона гектарів, у тому числі 7 854,4 тис. га лісів, 1638,0 тис. га ріллі, сіножатей і пасовищ та 3 157,8 тис. га угідь. На утримання державних заповідників в 1949 і 1950 роках витрачено близько 54 мільйони рублів… Рада Міністрів Союзу РСР постановляє:.. 10. Скасувати як непотрібні 33 заповідника загальною площею 113,6 тис. га, згідно з Додатком N3». Серед скасованих заповідників вказано і Велико-Бурлуцький.
Примітки
- ↑ Мигулин А. А. Байбак (Marmota bobac Schreber), йотеперішне и минуле розповсюдження на Україне // Український мисливець та рибалка, № 5-6, 1928, С.43
- ↑ Рудинський О. М. Велико-Бурлуцький бабаковий заповідник // Інститут зоології та біології АН УРСР. Збірник праць зоологічного музею. — 1937. — № 20. — С. 139—140
- ↑ Шалит М. Заповідники та пам'ятки природи України. — Харків, 1932. — С.61
- ↑ Совет Министров СССР. Постановление от 29 августа 1951 г. N 3192 (рос.)