Лі Чжи

Лі Чжи
李 贽
Портрет Лі Чжи
Ім'я при народженні	Лінь Цзайчжи
Народився	1527(1527) повіт Цзіньцзян, провінція Фуцзянь
Помер	1602(1602) Пекін
Поховання	Пекін
Країна	імперія Мін
Національність	китаєць
Діяльність	есеїст
Сфера роботи	філософія
Мова творів	китайська
Жанр	фу (есе), ши
Magnum opus	«Ли-ші фень шу» («Спалені книжки пана Лі»)
Конфесія	буддизм
Лі Чжи у Вікісховищі

|Ukrcenter= |Примітки=

Лі Чжи або Лі Чжо-у (Лінь Цзай, Лі Цзайчжи) (кит. 李 贽, піньінь: Lǐ Zhì, палл: Лі Чжи; нар. 23 листопада 1527, повіт Цзіньцзян, провінція Фуцзянь — пом. 1602, Пекін) — один з найбільш оригінальних і суперечливих мислителів китайського середньовіччя, історик, письменник і літературний критик періоду занепаду династії Мін. Мав звання Боші («доктора») Нанкінської і Пекінської державних академій (гоцзя), займав високі пости у відомстві ритуалів і відомстві покарань. Був послідовником Ван Янміна і прихильником так званого «вчення про серце» (кит. 心学, сінь сюе) в неоконфуціанстві, піддавався офіційній забороні і замовчування в Китаї аж до початку ХХ століття через «відступництво від конфуціанських норм».

За вільнодумство і «введення народу в спокусу» перебував у в'язниці, де наклав на себе руки. Основні твори — «Ли-ші фень шу» («Спалені книжки пана Лі»), «Сюй фень шу» («Продовження спаленої книги»), «Цзан шу» («Збережена книга»), «Сюй цзан шу» («Продовження збереженої книги»), «Лі Веньлін цзи»(«Збірник творів Лі з Веньліна»).

Див. також

Неоконфуціанство

Джерела

ЛИ ЧЖИ