Китайці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Китайці (хань, ханьці)
汉族/漢族
Han clothing Hanfu movement.jpg
Сучасні молоді китайці у традиційному вбранні хань[1], 2005
Кількість 1 310 158 851
19.73% усього світового населення
Ареал КНР КНР: 1 207 541 842[2]
Гонконг Гонконг: 6 593 410[3]
Макао Макао: 433 641[4]
Тайвань Тайвань: 22,575,365[5]
Сінгапур Сінгапур: 2 684 936[6]
Мова китайська мова

Кита́йці, або ха́ньці (спрощ.: 汉族; кит. трад.: 漢族, ханьцзу; спрощ.: 汉人; кит. трад.: 漢人, ханьжень) — східноазійський народ, основний етнос Китаю, титульна нація Китайської Народної Республіки (91,6 % її населення) і Республіки Китай. Самоназва — хань. Кількість — понад 1,3 млрд. Розмовляють китайською мовою, яка має велику кількість діалектів. Має численну діаспору.

Етнонім[ред. | ред. код]

Термін китайці в українській мові може виступати на позначення всього населення держави Китай і як етнонім китайців (ханьців), основної етнічної складової населення Китаю:

  • Китайці (ханьці, самоназва — хань) — найбільший чисельно етнос планети, основне населення Китаю, також має численні громади по всьому світу.
  • Китайці — населення держави Китай, яке за етнічним і релігійним складом є доволі різнорідним. Попри те що, 9/10 населення країни складають китайці (ханьці), деякі з народів Китаю (офіційно — етнічні меншини) є доволі чисельними (скажімо чжуанів понад 15 млн осіб, дунганів (хуей) — 8 млн осіб, уйгурів  — бл. 7 млн осіб, ізцу — понад 6 млн осіб і т. д.), вони проживають на своїх етнічних землях компактно, як правило у напівнаціональних автономіях (Сіньцзян-Уйгурський, Гуансі-Чжуанський та інші автономні райони), і мають високі рівні національної ідентичності, давні історичні традиції, самобутні культури — крім власних мов часто також власні писемності і тривалі літературні традиції. До таких народностей, у першу чергу, слід віднести тибетців (основне населення анексованого в 1950-х рр. Китаєм Тибету), ряд тюркських народів північного заходу Китаю, зокрема уйгурів, деякі тунгусо-манчжурські і монгольські народи півночі і північного сходу Китаю (монголи Внутрішньої Монголії, маньчжури тощо). Значну національну свідомість і відчуття окремішності мають також народи, які колись мали, мають (в тому числі і віднедавна) або борються за державне самовизначення — крім названих тибетців, також корейці на крайньому північному сході Китаю; узбеки, казахи, киргизи на північному заході держави тощо. Саме вище названі народи на еміграції найчастіше творять окремі національні общини, чітко вирізняючи себе від китайців, і таким чином сприймаються від них окремо у світі, на відміну від більшості народів Південного і Південно-Східного Китаю, як близьких етнічно і мовно до ханьців сино-тибетських народів, так і паратайців (чжуани, таї, буї), що в історичному і культурному плані мають давні зв'язки з народами Індокитаю.

Дані щодо чисельності на 1978 рік[ред. | ред. код]

Всього — 934 000 000 осіб, з них проживають у таких країнах:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Останніми роками, з поч. 1990-х молоді китайці (ханьці) намагаються відновити традицію носіння ханьського одягу, яку було перервано 300 років тому встановленням у Китаї правлячої династії з Маньчжурії (період правління 16441911).
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 9 травня 2007. Процитовано 11 липня 2008. 
  3. Архівована копія. Архів оригіналу за 9 травня 2007. Процитовано 11 липня 2008. 
  4. Архівована копія. Архів оригіналу за 9 травня 2007. Процитовано 11 липня 2008. 
  5. Архівована копія. Архів оригіналу за 22 вересня 2006. Процитовано 11 липня 2008. 
  6. Архівована копія. Архів оригіналу за 10 липня 2007. Процитовано 11 липня 2008. 

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Курс лекцій. — К. : Либідь, 1996.
  • Крижанівський О. П. Історія стародавнього Сходу: Підручник. — К. : Либідь, 2000-2002-2006. — 592 с. — ISBN 966-06-0245-6.

Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — К. : Либідь, 1997. — 462 с. — ISBN 5-325-00775-0.

Посилання[ред. | ред. код]