Безьє Еро (регбійний клуб)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Безьє Еро
фр. AS Béziers Hérault
Повна назва Association sportive de Béziers Hérault
Засновано 1911
Населений пункт Безьє, Франція
Стадіон Стад де ла Медітерране
Вміщує 18 555
Президент Седрік Бістьє
П'єр-Олів'є Валез
Головний тренер Девід Окані
Девід Жерард
Ліга Про Д2
Домашня
Виїзна

Спортивна Асоціація Безьє Еро (фр. Association sportive de Béziers Hérault) — французький регбійний клуб, який виступає у другому дивізіоні національного чемпіонату, Про Д2. Команда бере участь у розіграшах другої ліги з 2011 року, коли то вони здобули титул чемпіона нижчого ешелону, Федераль 1.

Найбільші успіхи заснованого в 1911 клубу припали на другу половину XX століття. Команда вперше стала чемпіоном Франції у 1961 році, потім взяла шість титулів в сімдесятих та ще чотири — у вісімдесятих роках. Потім, з появою у французькому регбі принципів професійного спорту, клуб став менш результативним. За підсумками сезону 2004/2005 команда вибула з вищої ліги, в 2009 році Безьє зайняли останню позицію і в другому дивізіоні.

Домашні матчі клуб проводить на арені Стад де ла Медітерране, яка вміщує 18 555 глядачів. Традиційні кольори команди — синій і червоний.

Історія

Вперше команда майже здобула трофей у 1950 році, ставши фіналістом кубка Франції. Десять років потому клуб зіграв у вирішальному матчі чемпіонату країни. 22 травня колектив зустрівся з командою Лурд і поступився їй з рахунком 11:14. У наступному сезоні Безьє став найкращою командою Франції — у фіналі регбісти обіграли суперників з Дакс (6:3). У тому ж році клуб дійшов до фіналу престижного турніру Шаленж Ів дю Мануар. У 1962 та 1964 роках червоно—сині провели ще два фінали французького чемпіонату, де програли матчі проти Ажен і Сексьйон Палуаз. Клуб став переможцем Шаленж в 1964 році.

Ставши в шістдесятих загрозою для найсильніших клубів країни, в наступному десятилітті клуб сам отримав статус фаворита. У 1971 році клуб виграв свій другий щит Бреннуса завдяки перемозі над Тулоном (15:9). Через рік регбісти Безьє відстояли титул, перегравши претендентів з Брів (9:0). Тоді ж колектив став володарем головного призу Шаленж Ів дю Мануар. Авторитет клубу зростав та зміцнювався під час 1974 і 1975 років, коли середземноморці обігравали в фіналі Нарбонн і Брів. У фіналі 1976 року команда програла матч з Ажен (10:13). Через рік, червоно—сині повернули собі лідерство, взявши верх над Перпіньяном (12:4). 1977 рік також був відзначений виграшем Шаленж. Перемог в цьому турнірі гравці Безьє більше не брали.

У 1978 році команда вже за традицією взяла другий титул чемпіона поспіль — паризький фінал з АС Монтферрад закінчився значним виграшом (31:9). Команда вийшла в фінал Шаленж. Чемпіонат Франції 1980 року, вже в восьмий раз, став тріумфальним для колективу. У підсумковому матчі Безьє переміг Тулузу (10:6). Через рік клуб зіграв зі Стад Баньєр і знову сильнішими виявилися червоно—сині (10:13). У 1981 році, як і роком раніше, клуб зіграв у фіналі Шаленж, але не зміг перемогти. Надалі Безьє не появлявся в числі двох найсильніших команд турніру. 1983 та 1984 роки принесли Безьє останній на даний момент національний титул. Фіналістами стали відповідно Ніцца і Ажен. У 1986 році клуб вдруге зіграв у фіналі кубка Франції, і в цей раз середземноморцьом посміхнулася удача.

На цьому і закінчилася золота епоха клубу. З введенням в дев'яностих професійних основ регбі, позиція команди стала слабшати. У 2005 році Безьє вилетів у другий дивізіон, а в 2009 році опустився на ще один рівень нижче. У 2011 році колектив став переможцем третього дивізіону, Федераль 1 і повернувся до другого ешелону французького регбі, Про Д2. Повернення Безьє не було вдалим: в сезоні 2011/2012 регбісти фінішували передостанніми. Бургуен-Жальє посів дев'яте місце і був переведений в нижчу лігу через фінансову неспроможність, а Безьє зберіг місце в лізі.

Досягнення

Топ 14

  • Чемпіон: 1961, 1971, 1972, 1974, 1975, 1977, 1978, 1980, 1981, 1983, 1984
  • Фіналіст: 1960, 1962, 1964, 1976

Шаленж Ів дю Мануар

  • Переможець: 1964, 1972, 1977
  • Фіналіст: 1961, 1973, 1978, 1980, 1981

Кубок Франції

  • Переможець: 1986
  • Фіналіст: 1950

Федераль 1

  • Переможець: 2011

Федераль 2

  • Переможець: 2000

Фінальні матчі

Топ 14

Дата Чемпіон Фіналіст Результат Стадіон Вболівальники
22 травня 1960 Лурд Безьє Еро 14:11 Муніципальний стадіон, Тулуза 37 200
28 травня 1961 Безьє Еро Дакс 6:3 Жерлан, Ліон 35 000
27 травня 1962 Ажен Безьє Еро 14:11 Муніципальний стадіон, Тулуза 37 705
24 травня 1964 Сексьйон Палуаз Безьє Еро 14:0 Муніципальний стадіон, Тулуза 27 797
16 травня 1971 Безьє Еро Тулон 15:9 Парк Лескюр, Бордо 27 737
21 травня 1972 Безьє Еро Брів 9:0 Жерлан, Ліон 31 161
12 травня 1974 Безьє Еро Нарбонн 16:14 Парк де Пренс, Париж 40 609
18 травня 1975 Безьє Еро Брів 13:12 Парк де Пренс, Париж 39 991
23 травня 1976 Ажен Безьє Еро 13:10 Парк де Пренс, Париж 40 300
29 травня 1977 Безьє Еро Перпіньян 12:4 Парк де Пренс, Париж 41 821
28 травня 1978 Безьє Еро АС Монтферрад 31:9 Парк де Пренс, Париж 42 004
25 травня 1980 Безьє Еро Тулуза 10:6 Парк де Пренс, Париж 43 350
23 травня 1981 Безьє Еро Стад Баньєр 22:13 Парк де Пренс, Париж 44 106
28 травня 1983 Безьє Еро Ніцца 14:6 Парк де Пренс, Париж 43 100
26 травня 1984 Безьє Еро Ажен 21:21 Парк де Пренс, Париж 44 076

Шаленж Ів дю Мануар

Рік Чемпіон Фіналіст Результат
1961 Стад Монтуа Безьє Еро 17:8
1964 Безьє Еро Сексьйон Палуаз 6:3
1972 Безьє Еро АС Монтферрад 27:6
1973 Нарбонн Безьє Еро 13:6
1977 Безьє Еро Лурд 19:18
1978 Нарбонн Безьє Еро 19:19 (більше спроб)
1980 Авірон Байонне Безьє Еро 16:10
1981 Лурд Безьє Еро 25:13

Кубок Франції

Рік Чемпіон Фіналіст Результат
1950 Лурд Безьє Еро 16:3
1986 Безьє Еро Стад Орійяк 40:9

Трофей Жан Прат (Федераль 1)

Дата Чемпіон Фіналіст Результат Стадіон
26 червня 2011 Безьє Еро Перігю 13:6 Стад Сап'як, Монтобан

Сезон 2016—2017 Про Д2[1]

2016–2017 Про Д2 Таблиця читати · редагувати · обговорення
Клуб І В Н П БЗ БП Різ. ЗБ ВБ Б
1 Ойонна 19 12 0 7 541 407 +134 5 5 58
2 Ажен 19 12 1 6 501 397 +104 3 3 56
3 Монтобан 19 12 0 7 462 322 +140 4 2 54
4 Коломьє 19 12 0 7 473 350 +123 3 2 53
5 Мон-де-Марсан 19 11 0 8 426 383 +43 2 6 52
6 Біарріц Олімпік 19 11 0 8 455 424 +31 1 3 48
7 Каркассон 19 10 1 8 422 396 +26 2 2 46
8 Стад Орійяк 19 10 0 9 408 434 –26 3 3 46
9 Ангулем 19 10 1 8 358 382 -24 1 1 44
10 Перпіньян 19 8 1 10 419 407 +12 5 3 42
11 Дакс 19 9 0 10 413 483 -70 1 4 41
12 Нарбонн 19 9 1 9 365 474 −109 1 0 39
13 Безьє Еро 19 7 0 12 418 391 +27 6 3 37
14 Ванн 19 5 2 12 383 480 −97 1 5 30
15 Альбі 19 6 2 11 372 505 −133 0 2 30
16 Бургуен Жальє 19 3 1 15 308 489 −181 1 4 19
Зелений фон Чемпіони, автоматичний аванс до Топ 14.
Голубий фон Команди, які вийшли у плей-офф
Червоний фон Команди, які вилітають в Федераль 1.

Примітки:Якщо дві команди здобули таку саму кількість балів, їх позиція вираховується по результатам різниці зібраних балів.

Знамениті гравці

Французькі гравці

Міжнародні гравці

Примітки

  1. ↑ Classement PRO D2. Ligue Nationale de Rugby (French) . Процитовано 28 December 2016.

Посилання

Джерела

  • Rugby capitale Béziers de Georges Pastre, éd. Solar, 1972
  • Les Invincibles de Didier Beaune (1971)
  • Les territoires du rugby: l'exemple de la ville de Béziers de Benoît Galand, mémoire de maîtrise de géographie, Université Montpellier 3, 1997
  • Les maîtres du rugby moderne; l'AS Béziers de 1970 à 1985 de Jean-Claude Martinez, éd. Atlantica, 2004
  • Dès 1990 le club édite un mensuel, Rugby passion, et une revue, Le Guide Rouge et Bleu qui s'arrête lors de la descente du club en ProD2.
  • 100 ans de passion ; Histoire du rugby biterrois de Christian Brualla (2011)
  • Seule au sommet, bande dessinée de Franck Martel, publiée pour le centenaire du club (Bal'ade éditions)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Безьє_Еро_(регбійний_клуб)&oldid=33931705