Сільце (Берегівський район)
| село Сільце | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Закарпатська область | ||||
| Район | Берегівський район | ||||
| Рада | Кам'янська громада | ||||
| Код КАТОТТГ | UA21020130070030215 | ||||
| Облікова картка | Сільце | ||||
| Основні дані | |||||
| Населення | 3112 | ||||
| Площа | 311,1 км² | ||||
| Густота населення | 10 осіб/км² | ||||
| Поштовий індекс | 90124 | ||||
| Телефонний код | +380 3144 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 48°17′31″ пн. ш. 22°59′20″ сх. д. / 48.29194° пн. ш. 22.98889° сх. д. | ||||
| Середня висота над рівнем моря |
164 м | ||||
| Відстань до районного центру |
5 км | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 90124, Закарпатська обл., Берегівський р-н, с. Сільце, вул. Центральна, 118 | ||||
| Карта | |||||
  Сільце | |||||
 Сільце | |||||
| Мапа | |||||
| |||||
|
| |||||
Сільце́ — село в Кам'янській сільській громаді Берегівського району Закарпатської області України. Населення становить 3112 осіб.
Село лежить у низинній частині долини річки Іршавка — південній частині Іршавського району. Площа території сільської ради 11,23 км².
У північній околиці Сільця, на схилі 80-метрової тераси — пізньопалеолітичне місцезнаходження. В урочищі Загорода знайдено керамічні і кам'яні вироби доби неоліту. Тут же поселення ранньозалізного віку культури Гава-Голігради. З підніжжя Камінної гори походять два бронзових скарби, до складу яких входило 19 бронзових браслетів, що датуються епохою пізньої бронзи. В околицях села знайдено два бронзових кельти, залізний браслет, золоте кільце.
Перші історичні згадки про виникнення села відносяться до 1466 року.
Сільце-Новоселиця
Сільце-Новоселиця - обєднане з селом Сільце рішенням облвиконкому Закарпатської області №155 від 15.04.1967
Перша згадка у ХІХ столітті
Пам'ятки
Бодулів
Бо́дулів (угор. Bodoló vár, Бодоловвар) — один з найменш відомих фортифікаційних укріплень Закарпатської області. Розташований між селом Сільце і містом Іршава, на вершині гори Бодулів. З північного та північно-західного боку підніжжя гори були заболочені, з південно-східного за 200 м від підніжжя протікає річка Іршавка, що впадає в річку Боржаву. Східний та північно-західний схили гори круті, південно-західний — пологий. Колись вершина була оточена штучним валом і ровом, залишки яких можна бачити і тепер. Городище займало вигідне географічне розташування, воно дозволяло проглядати навколишню місцевість на кілька кілометрів.
Після проведених розкопок було виявлено, що на горі Бодулів існувало кілька поселень у різні часи.
Перший етап заселення гори датований II—III ст. до н. е. В цей період виникає перше поселення без укріплень.
У IX—XI ст. н. е. з'являються земляні вали та рови. Гора була перетворена в слов'янське городище. Про належність городища до давньослов'янського населення свідчать знахідки давньослов'янської кераміки.
Останній етап заселення гори Бодулів датували XIV—XV ст, однак після чергових розкопок, що відбулися у 2009 році, дослідникам вдалося виявити, що на місті городища в XIII ст. був збудований кам'яний замок. Кам'яна кладка стін здійснювалася на вапняковому розчині, ширина стін була від 2,8 до 3 м.
Церква Покрови Пресвятої Богородиці (1838)
У давнину згадують монастир під назвою «Archimandria S.Joannis baptistae de Kisfalud». До 1797 p. належить згадка про стару дерев'яну церкву. Ця церква мала три верхи і належала до бойківського або до лемківського стилю.
У 1839 p. споруду перевезли в Дешковицю і там переробили на барокову базилічну церкву.
Докладніше: Покровська церква (Дешковиця)
Теперішня церква — гарна, мурована базиліка. Напис над головними дверима повідомляє, що церкву збудовано в 1838 p., хоча в інших джерелах є дата також 1841 р. Священиком тоді був Іван Слук. У 1903 р. Андрій Глушко поставив перед храмом залізний хрест, а в 1904 р. художник Бейла Мігалі розмалював церкву всередині. Оновлену церкву благословив о. Леонтін Горзов. У 1943 р. ремонт церкви зробив майстер Іван Ґелетей. Тоді ж ішлося мова про оновлення настінного малювання. У 1989 р. розписи в церкві робив Іван Андрішко. У 1992 р. церкву відремонтовано, а в 1996 зроблено новий іконостас, оскільки за кілька років до того інтер'єр згорів. Очевидно, старе малювання на стінах оновили, а нові ікони намалював художник з Білок.
Біля церкви стоїть велика каркасна одноярусна дерев'яна дзвіниця з двома дзвонами під дахом у формі хрестового склепіння. Великий дзвін відлито в 1843 р. У 1991 р. церкву повернуто греко-католикам.
Інші пам'ятки
На честь загиблих воїнів-односельців встановлено обеліск Слави.
Природні ресурси
Діє кар'єр з видобутку андезиту.
Населення
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2934 особи, з яких 1426 чоловіків та 1508 жінок.[1]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 3113 осіб.[2]
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[3]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 99,68 % |
| російська | 0,26 % |
| білоруська | 0,03 % |
| угорська | 0,03 % |
Див. також
Примітки
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 листопада 2019.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 листопада 2019.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Закарпатська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 листопада 2019.
Посилання
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
