Леон Беласко

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 04:15, 14 лютого 2022, створена TohaomgBot (обговорення | внесок) (Перекладено дати в примітках з англійської на українську)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 14 лютого 2022, заснована на цій версії.
Леон Беласко
Народився11 жовтня 1902(1902-10-11)[1]
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія[2]
Помер1 червня 1988(1988-06-01)[3][1] (85 років)
Орандж, Орандж, Каліфорнія, США[2]
Громадянство США
Діяльністьактор, скрипаль, актор театру
IMDbnm0067589
CMNS: Леон Беласко у Вікісховищі

Леон Беласко (ім'я при народженні Леонід Симеонович Берладський; 11 жовтня 1902 — 1 червня 1988) — російсько-американський актор і музикант, який знявся у більше ніж 100 фільмах.

Музична кар'єра

Леон Беласко народився в Одесі, Російська імперія. Він навчався в коледжі Святого Йосипа в Йокогамі, Японія, а також навчався як музикант у Японії та Маньчжурії. Недовго був Концертмейстером японсько-російського симфонічного оркестру, попередника симфонічного оркестру NHK[4].

У 1921 році він переїхав до Каліфорнії (залишивши батьків і брата в Харбіні, Маньчжурія), час від часу знаходив роботу в Голлівуді. У кіно дебютував у 1926 році в німому фільмі «Найкращі люди». Грав на скрипці. Пізніше створив власний гурт, який в основному виступав в готелях Нью-Йорка та його околиць. Сестри Ендрюс стали відомі саме через його гурт[5].

У 1933 році Беласко та його оркестр звучали в програмі Oldsmobile на радіо CBS[6].

Кінокар'єра

Леон Беласко з Джун Клайд у фільмі Голлівуд і Вайн (1945)

Під час сезонної перерви після заручин в готелі він повернувся до Голлівуду, вперше з’явившись у фільмах «Бродвейська серенада[en]» та « Топпер їде у подорож[en]» (1938). У 1942 році він знявся в 13 фільмах.

Він з'явився разом з братами Маркс у їхньому останньому спільному фільмі « Щаслива любов» (1949)[7]. Будучи носієм російської мови, виступив режисером діалогів у комедії Нормана Джевісона 1966 року «Росіяни йдуть, росіяни йдуть[en]».

Беласко часто грав ексцентричних або збентежених європейських та етнічних персонажів[5]. Він також грав серйозні ролі в шпигунських драмах. Його найвідомішою телевізійною роллю була роль Апопоплуса, власника квартири у фільмі « Моя сестра Ейлін[en]» (1960)[4]. Його останнім фільмом був « Супертато[en]» (1973), а останнім — « Жінка року» (1976)[5].

Телевізійна кар'єра

Починаючи з 1953 року[5] Беласко з'являвся в різноманітних телевізійних шоу.

Після його смерті в 1988 році в Оранджі, штат Каліфорнія, Беласко був кремований, а його прах розвіяний.

Примітки

  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б Freebase Data Dumps — Google.
  3. ↑ Find a Grave — 1996.
  4. ↑ а б Hal Erickson (2012). Leon Belasco - Full Biography. The New York Times. Baseline & All Movie Guide. Архів оригіналу за 3 November 2012. Процитовано 13 вересня 2010.
  5. ↑ а б в г Leon Belasco as a Dealer. mcgady.net. Процитовано 13 вересня 2010.
  6. ↑ Sies, Luther F. (2014). Encyclopedia of American Radio, 1920-1960, 2nd Edition. McFarland & Company, Inc. ISBN 978-0-7864-5149-4. P. 494.
  7. ↑ Leon Belasco. The New York Times. Baseline & All Movie Guide. 2008. Архів оригіналу за 18 January 2008. Процитовано 13 вересня 2010.

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Леон_Беласко&oldid=34622204