Зульфія (поетеса)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 18:12, 14 лютого 2022, створена TohaomgBot (обговорення | внесок) (Перекладено дати в примітках з англійської на українську)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Зульфія
Zulfiya
Файл:Зульфия.jpg
Зульфія Ісраілова
Ім'я при народженні Зульфія Ісраілова
Псевдонім Зульфія
Народилася 14 березня 1915(1915-03-14)
Ташкент, Сирдар’їнська область, (Російська імперія)
Померла 1 серпня 1996(1996-08-01) (81 рік)
Ташкент, Узбекистан Узбекистан
Громадянство СРСР СРСР, Узбекистан Узбекистан
Діяльність поетеса
Сфера роботи поезія
Alma mater жіноче педагогічне училище
Мова творів узбецька, російська
Роки активності 1932-1996
Напрямок соціалістичний реалізм
Жанр вірш
Членство СП СРСР
Партія Комуністична партія (1953)
У шлюбі з Хамід Алімджан
Нагороди Герой Соціалістичної Праці — 1984Орден «Знак Пошани»Орден Леніна — 1959Орден Леніна — 1984Орден Трудового Червоного ПрапораОрден Трудового Червоного ПрапораОрден Трудового Червоного ПрапораОрден Дружби народів
Медаль «Ветеран праці»
Медаль «Ветеран праці»

Зульфія, справжнє ім'я Зульфія Ісраілова (нар. 14 березня 1915(19150314), Ташкент, Російська імперія — 1 серпня 1996, Ташкент, Узбекистан)[1] — узбецька та радянська поетеса. Народна поетеса Узбецької РСР (1965). Герой Соціалістичної Праці (1984). Лауреат Державної премії СРСР (1976). Член КПРС з 1953 р.

Біографія

Народилась Зульфія (справжнє ім'я та прізвище — Зільфія Ісраілова) 1 (14 березня) 1915 року в махаллі Дегрез міста Ташкент в родині ливарника-кустаря.

Батьки поетеси були людьми високої культури. Її мати знала багато народних пісень та легенд, розповідала їх своїм дітям. Батьки бажали бачити своїх нащадків високоосвіченими та культурними людьми. Вони виховали у Зульфії любов до слова.

Зульфія після закінчення середньої школи та жіночого педагогічного училища працювала в редакціях республіканських газет та журналів, захопилась поезією та почала писати вірші. У 1932 р., коли їй було 17 років, вийшла її перша поетична збірка «Сторінки життя», у який увійшли вірші про молодь, дружбу та красу людської душі. З 1938 р. вона працює у різних видавництвах та є членом республіканських та міжреспубліканських організацій.

У своїй художній творчості Зульфія оспівувала свій народ та його багатовікові традиції. У її творчості прославляється матір – берегиня сімейного вогнища.

Талановита поетеса та письменниця, яка була тонким знавцем людських душевних поривів, створила твори різних жанрів: поеми, балади, елегії, ліричні вірші, розповіді, оповідання, есе, публіцистичні статті та газетні кореспонденції. Багато її віршів було присвячено боротьбі за мир та дружбу народів СРСР. У роки Другої світової війни вона писала патріотичні вірші. Зульфія написала лібрето до опер узбецьких композиторів (наприклад, «Зейнаб і Аман») та п’єсу-казку по мотивам поеми «Семург», яку написав її чоловік Хамід Алімджан.

Найбільш відомі вірші поетеси: «Хулькар» (1947), «Я пою зорю» (1950), збірка віршів «Близькі серцю моєму» (1958), «Серце в дорозі» (1966), «Дар долини» (1966), «Моя весна» (1967), «Водопад» (1969).

Деякі вірші Зульфії було перекладено на російську мову, наприклад, вірш «Я пою зорю» (1950), російський переклад 1951 р.

З 1953 року – член Комуністичної партії СРСР, а також стала редактором журналу Saodat. У 1956 р. вона була членом делегації радянських письменників на чолі з Костянтином Симоновим на Азіатській конференції письменників у Делі. У 1957 р. брала участь в Азіатсько-африканській конференції солідарності в Каїрі.

Жила все життя у столиці Узбекистану. Померла 1 серпня 1996 року у Ташкенті.

Нагороди та премії

Пам'ять

У Ташкенті була названа вулиця іменем поетеси[1]. У 1999 р. в Узбекистані була заснована Державна премія імені Зульфії[2][3][4], якою нагороджуються за успіхи в галузі літератури, мистецтва, науки, культури та освіти талановиті дівчата у віці від 14 до 22 років щорічно напередодні Міжнародного жіночого свята 8 березня.

1 березня 2008 р. у центрі Ташкенту було встановлено пам’ятник Зульфії з гіпсу[5]. У 2014 р. його змінено на бронзовий[6]. У січні 2017 р. пам’ятник було перенесено на Алею літераторів.[7]

Примітки

  1. ↑ а б Біографія Зульфії
  2. ↑ Государственная премия Зульфии. Архів оригіналу за 16 листопада 2009. Процитовано 10 листопада 2019.
  3. ↑ Об учреждении Государственной премии имени Зульфии. Указ Президента РУз.
  4. ↑ О ПОДДЕРЖКЕ ПРЕДЛОЖЕНИЙ ПО УЧРЕЖДЕНИЮ ГОСУДАРСТВЕННОЙ ПРЕМИИ ИМЕНИ ЗУЛЬФИИ. lex.uz. Архів оригіналу за 14 липня 2015. Процитовано 10 листопада 2019.
  5. ↑ В Ташкенте открыт памятник Народной поэтессе Узбекистана Зульфие
  6. ↑ Насимов, Бахтиёр (24 квітня 2015). 500 слов от Насимова: «Бронза для литераторов». Газета.uz. Процитовано 10 листопада 2019.
  7. ↑ Памятники Зульфие, Х. Алимджану и Г. Гуляму перевезены на Аллею литераторов. Газета.uz. 11 грудня 2017. Процитовано 10 листопада 2019.

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Зульфія_(поетеса)&oldid=34648387