Ташкент

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ташкент
Toshkent / Тошкент

Герб Прапор
Герб Ташкенту Прапор Ташкенту
Toshkent Panoramasi.jpg
Gallery Of Uzbek Art (220130677).jpeg
Back Of The Concert Hall (220130685).jpeg
Государственный музей истории Тимуридов 2021.jpg
History Museum (8145371419).jpg
Humo Arena.jpg
Building of Realschule in Tashkent.jpg
International Business Center. Tashkent city.jpg
Основні дані
41°19′01″ пн. ш. 69°16′00″ сх. д. / 41.31694° пн. ш. 69.26667° сх. д. / 41.31694; 69.26667Координати: 41°19′01″ пн. ш. 69°16′00″ сх. д. / 41.31694° пн. ш. 69.26667° сх. д. / 41.31694; 69.26667
Країна Узбекистан Узбекистан
Регіон Ташкентська область
Столиця для Ташкентська область і Узбекистан

Межує з

— сусідні нас. пункти
Ташкентська область ?
Поділ
  • 12 районів
  • Засновано II ст. до н. е.
    Перша згадка 2 століття до н. е.
    Площа 334,8 км²
    Населення 2 622 700 (2020)
    Висота НРМ 455  м
    Водойма Чирчик
    Назва мешканців ташкентці
    Міста-побратими див. тут
    Телефонний код +998 71
    Часовий пояс UTC+5
    Номери автомобілів 01 — 09, (10, 30 — старі)
    GeoNames 1484839, 1512569
    OSM r2216724  ·R
    Поштові індекси 100000
    Міська влада
    Мер міста Jahongir Abidovich Artykhodzhaevd
    Вебсайт tashkent.uz
    Мапа
    Ташкент. Карта розташування: Узбекистан
    Ташкент
    Ташкент
    Ташкент (Узбекистан)


    CMNS: Ташкент у Вікісховищі

    Ташке́нт (узб. Toshkent / Тошкент) — столиця Узбекистану, адміністративний центр Ташкентської області. Найбільше за чисельністю населення місто Узбекистану і Центральної Азії, центр Ташкентської міської агломерації, найважливіший авіаційний, залізничний і автомобільний вузол, а також політичний, економічний, культурний і науковий центр країни. Адміністративно місто поділяється на 11 районів.

    Етимологія[ред. | ред. код]

    Ташкент, імовірно, означає Кам'яне місто (від узб. tosh — «каміння», узб. kent — «місто»).)[1].

    Географія[ред. | ред. код]

    Вид міста з космосу

    Ташкент розташований на сході країни, у рівнині річки Чирчик, на висоті 440—480 м над рівнем моря.

    На схід і північний схід від Ташкента розташовані відроги західного Тянь-Шаню.

    Площа міста сягає 30 тисяч гектарів.

    Клімат[ред. | ред. код]

    Клімат Ташкента — субтропічно-континентальний, але кількість опадів, у порівнянні з низовинним напівпустельними та пустельними областями, внаслідок близькості гір тут є достатньо значною. Морози зазвичай не бувають тривалими, але за ясної зимової погоди температура подеколи знижується до −20 °C і нижче, влітку температура нерідко досягає 35-40 °C у затінку. Мінімальна температура — −29,5 °C (20 грудня 1930 року), максимальна — + 44,5 °C (30 липня 1983 року).

    Клімат
    Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
    Абсолютний максимум, °C 22,2 25,7 32,5 36,4 39,9 43 44,6 43,1 39,8 37,5 31,1 27,3 44,6
    Середній максимум, °C 6 8,1 14 22,1 27,1 33,2 35,8 34,2 29 21,4 14,4 8,9 21,2
    Середня температура, °C 0,9 2,5 8,3 15,7 20,2 25,7 27,8 25,7 20,3 13,6 8,1 3,7 14,4
    Середній мінімум, °C −2,6 −1,4 4 10 13,6 17,9 19,6 17,5 12,7 7,6 3,7 0,2 8,6
    Абсолютний мінімум, °C −28,5 −25,6 −16,9 −6,3 −1,7 3,8 8,2 5,6 0,1 −11,2 −22,1 −29,5 −29,5
    Норма опадів, мм 55 47 72 64 32 7 4 2 5 34 45 53 420

    Екологічна ситуація[ред. | ред. код]

    Іноді в Ташкенті має місце несприятлива екологічна ситуація, — тоді в місті спостерігається значна задимленість, в результаті якої видимість становить не більше 1,5 — 3 км[2]. У цих випадках гори на горизонті, зазвичай (за прозорого повітря в місті) доступні зору, стають невидимими або їх видно вкрай погано.

    Населення[ред. | ред. код]

    Уже 1983 року населення Ташкента становило 1 902 000 осіб (при території 256 км²; див. нижче). У СРСР місто за чисельністю населення займало четверте місце (після Москви, Ленінграда та Києва).

    Чисельність постійного населення Ташкента станом на 1 січня 2009 року становила 2 206,3 тисяч осіб (існують неофіційні оцінки, що враховують тимчасових мігрантів, згідно з якими населення Ташкента коливається від 2,6 до 3,2 млн осіб). Його змінюваність демонструють нижче наведені дані:

    Рік 1975 1983 1999 2009
    Чисельність
    населення, млн осіб
    1,6 1,9 2,1 2,2

    Етнічний склад населення Ташкента наведено згідно з даними на 2008 рік (і в порівнянні з показниками на 1970 рік):

    Рік Етнічний розподіл
    1970 росіяни — 41 %, узбеки — 37 %, татари — 7 %, євреї — 4 %, українці — 2,9 %
    2008 узбеки — 63 %, росіяни — 20 %, татари (в тому числі і кримські татари) — 4,5 %, корейці —
    2,2 %, казахи — 2,1 %, таджики — 1,2 %, інші національності (в тому числі і українці) — 7 %[3].

    Українці в Ташкенті[ред. | ред. код]

    Ташкент — місце найбільшого скупчення українців в Азії і одне з найбільших у діаспорі[4].

    Коли Ташкент був головним містом Туркестанського генерал-губернаторства (18671917), там, переважно наприкінці XIX століття, почали селитися українці. У 191718 роки місто було осередком українського життя у всьому Туркестані — так, у квітні 1917 була зорганізована Українська Центральна Громада Туркестану; у 1918 році діяла Українська Крайова Рада Туркестану та її орган — Український Виконавчий Комітет, «Просвіта», виходив тижневик «Туркестанська Рада».

    По зміцненні радянської влади в Ташкенті 1920 року український рух завмер. У 1930-их роках у кількох школах викладали українську мову, у Педагогічному Інституті діяв український відділ.

    Під час Німецько-радянської війни у 194144 роки до Ташкента евакуйовано чимало українців (в тому числі і О. П. Довженка), і тоді радіо Ташкенту мало українські передачі.

    Станом на 1970 рік у місті нараховувалось 40 700 етнічних українців (або 2,9 % від загалу). Проте в умовах повоєнного СРСР ташкентські українці русифікувалися.

    Зі здобуттям Узбекистаном незалежності (1991) чимало етнічних українців покинуло місто та країну, перебравшись або до України, або до Росії. І нині (2000-ні) українська громада Ташкента є нечисленною. Формами її самоорганізації та підтримання культурних і мовних традицій є Український культурний центр «Батьківщина» (заснований у 1993 році); українська недільна школа.

    У Ташкенті здійснює свою діяльність Посольство України в Республіці Узбекистан[5]. У середній школі імені Т. Шевченка, збудованій після землетрусу 1966 року українськими будівельниками, здійснюється викладання української мови та літератури. У грудні 2002 року в ході офіційного візиту Президента України Леоніда Кучми до Республіки Узбекистан перед одним з корпусів цієї школи відбулося урочисте відкриття ташкентського пам'ятника Тарасові Шевченку[6].

    Адміністративний поділ[ред. | ред. код]

    Ташкент поділяється на 11 районів: Шайхантаурський, Сабір-Рахимовський, Учтепинський, Чиланзарський, Мірзо-Улугбекський, Мірабадський, Яккасарайський, Юнусабадський, Бектемирський, Сергелійський, Хамзинський.

    район узб.[7] Населення
    тис. осіб[8]
    Площа
    км²
    щільність
    населення
    осіб/км²
    Бектемірський Бектемир 27,5 20,5 1 341
    Мірзо-Улугбецький[9] МирзоУлуғбек 245,2 31,9 7 687
    Мірабадський[9] Миробод 122,7 17,1 7 175
    Сабір-Рахімовський СобирРахимов 305,4 34,5 8 852
    Сергелійський Сергели 149,0 56,0 2 661
    Учтепинський[9] Учтепа 237,0 28,2 8 404
    Хамзинський Хамза 204,8 33,7 6 077
    Чиланзарський Чилонзор 217,0 30,0 7 233
    Шайхантахурський[9] Шайхонтохур 285,8 27,2 10 507
    Юнусабадський[9] Юнусобод 296,7 41,1 7 219
    Яккасарайський[9] Яккасарой 115,2 14,6 7 890
    Ташкент Тошкент 2 206,3 334,8 6 590

    Економіка[ред. | ред. код]

    Промисловість[ред. | ред. код]

    У Ташкенті успішно функціонують понад 160 значних підприємств промисловості. У місті виробляють літаки, залізничні вагони, трактори, екскаватори, різні види сільгоспотехніки, електротрансформатори, різноманітні прилади і механізми, медичне та електронне обладнання, кабелі, сучасну побутову техніку, в тому числі телевізори, прядильну і текстильну техніку, лакофарбові вироби та чимало іншої продукції.

    В'їзд до ДАТ Ташкентське авіаційно-промислове об'єднання імені Чкалова

    До найбільших підприємств Ташкента належать:

    • ДАТ Ташкентське авіаційно-промислове об'єднання імені Чкалова;
    • ДАТ «Ташкентський тракторний завод»;
    • АТ «O'zkabel»;
    • АТ «Toshkent truba zavodi»;
    • АТ «243-sonli zavod»;
    • «Algoritm»;
    • «SovPlastItal».

    За результатами 2006 року було вироблено імпорто-замінної продукції на суму понад 114,2 млрд сум, що забезпечило додатковий обсяг експорту в 8,2 млн. доларів США[10].

    Транспорт[ред. | ред. код]

    Автобус Mercedes Benz маршруту № 60 («Північний вокзал-Юнус-Абад 17 квартал») на зупинці «Північний вокзал»

    Станом на 2009 рік у Ташкенті діяло сім трамвайних маршрутів, 117 автобусних і 36 — маршрутних таксі, а також три лінії метрополітену з 29 станціями. Вранці 2 травня 2016 року трамвайний вагон № 2006 здійснив свій останній рейс 17 маршрутом. Після цього трамвайна інфраструктура у Ташкенті повністю припинила своє існування.

    На автобусні маршрути припадає 65 відсотків всіх пасажирських перевезень. Влада міста з міркувань економії ухвалила намір закрити тролейбусне сполучення, і замінити його на автобуси «Ісузу», які виробляє Самаркандський автомобільний завод.

    Місто обслуговують міжнародний аеропорт «Ташкент» і один залізничний вокзал.

    Від 1977 року в узбецькій столиці діє метрополітен.

    Соціальна сфера: медицина та освіта[11][ред. | ред. код]

    Медицина[ред. | ред. код]

    Кваліфіковані медичні послуги населенню надають 109 лікарень, 614 поліклінік, чимало з яких є сімейними, 594 аптеки, 5 санаторіїв для дорослих, 8 санаторіїв-профілакторіїв, 4 дитячі санаторії та 2 пансіонати.

    Ташкент є осередком сучасної медицини. Згідно з державною програмою удосконалення системи охорони здоров'я у місті відкриті спеціалізовані наукові центри екстреної меддопомоги, мікрохірургії ока, кардіології, хірургії, онкології. Також постійною є діяльність з будівництва, реконструкції, оновлення та оснащення новим обладнанням усіх медичних закладів.

    Освіта[ред. | ред. код]

    Ташкентський Вестмінстерський університет

    Узбецька столиця — великий освітньо-науковий центр. Тут працюють Академія наук Узбекистану, що об'єднує понад 40 науково-дослідницьких інститутів, 3 регіональні відділення; Академія державної та суспільної розбудови при Президенті Республіки Узбекистан.

    У Ташкенті розташовані понад 30 вищих навчальних закладів, в тому числі Національний університет Республіки Узбекистан, консерваторія, Ташкентський медичний інститут, Ташкентський педіатричний медичний інститут, Ташкентський Державний Юридичний Інститут, Ташкентський державний економічний університет, Ташкентський університет інформаційних технологій та інші.

    У Ташкенті функціонують філіали провідних вишів світу — Міжнародного Вестмінстерського університету, МДУ, Російської економічної академії імені Г. Плеханова, Російського державного університету нафти і газу імені І. Губкіна, Сінгапурського інституту розвитку менеджменту, філіал Туринського політехнічного університету.

    Загальноосвітня сфера Ташкента представлена понад 300 школами, 117 академічними ліцеями та професійними коледжами. Серед позашкільних освітніх закладів міста — 30 музичних і 25 спортивних шкіл.

    Культура[ред. | ред. код]

    Ташкент є великим культурним осередком країни та Центральної Азії. Тут розташовані численні музеї, театри (третина всіх узбецьких театрів) і концертні зали, цирк, кінотеатри, бібліотеки (Національна бібліотека Узбекистану імені Алішера Навої), парки, ботанічний сад, зоопарк і аквапарк, інші заклади культури.

    Театри та музеї[ред. | ред. код]

    Ташкентські театри:

    Ташкентські музеї[12]:

    • Будинок-музей Айбека Муси Ташмухамедова;
    • Клуб-музей Анни Ахматової;
    • Меморіальний Музей Тамари Ханум;
    • Меморіальний будинок-музей Юлдаша Ахунбабаева;
    • Меморіальний будинок-музей Урала Тансикбаєва;
    • Будинок-музей Гафура Гуляма;
    • Будинок-музей Мухтара Ашрафі;
    • Музей-квартира Сулеймана Юдакова;
    • Музей охорони здоров'я;
    • Ташкентський Будинок Фотографії;
    • Будинок-музей Сергія Бородина;
    • Музей Сергія Єсеніна

    Парки, рекреація та дозвілля[ред. | ред. код]

    Ташкентська оаза, в якій розташоване місто, є унікальним місцем у регіоні середньоазійських пустель. Са́ме тому дуже важливим є збереження мікроклімату паркової зони міста. Нині численні ташкентські парки є головним місцем дозвілля та рекреації жителів і гостей міста[13]:

    У центральному Парку Навої

    Низка невеликих парків, по суті скверів, міста є меморіальними місцями або оригінальними артоб'єктами — центральний сквер імені Аміра Тимура, Парк кераміки, Японський сад (у районі Міжнародного бізнес-центру); природохоронними та науково-дослідницькими зонами — Ташкентський зоопарк і Ташкентський ботсад; суто зонами дозвілля та розваг, в тому числі елітних — Ташкентський аквапарк, парк розваг «Ташкент-Ленд», Ташкентський Гольф-клуб «на Озерах».

    Улюбленим місцем променадів містян і гостей Ташкента є набережна Анхору.

    Архітектура[ред. | ред. код]

    Будинок друку і теперішній державний історичний музей
    Православна церква Олександра Невського в Ташкенті

    У Ташкенті збереглися й відреставровані (у виключних випадках відновлені повністю, тобто є репліками) низка історико-культурних пам'яток, що є взірцями ісламської архітектури XIVXIX століть: медресе Баракхана, Абдулкасима та Кукельдаш (всі три — XVI ст.), мавзолеї Зайнутдіна-бобо (XIV—XVI ст.ст.), Зангі-ата (XV—XVI ст.ст.), Каффола Шоший (XVI ст.) та Калдиргочбія (Толе бі) (XVIII ст.), мечеті Намагох і Джамі (обидві — XIX ст.) Ставши у 1867 році головним містом Туркестанського генерал-губернаторства, Ташкент почав зазнавати впливу російської та популярної на той час у Російській імперії західної архітектури, відтак у місті були зведені будівлі у невластивих східним містам європейських стилях, що переважно тяжіли до еклектизму, будучи сумішшю різних стилів — від так званого «російського класицизму» до модерну, а нерідко і з використанням національних традицій, зокрема у декорі. Найяскравішою пам'яткою цієї доби став ташкентський палац Романових (архітектори В. С. Гейнцельман, О. Л. Бенуа, 1891).

    У радянському Ташкенті, який змінив статус на столицю спершу Туркестанської АРСР, а потому Узбецької РСР було здійснювалось будівництво численних адміністративних споруд, будівель громадського призначення. Найвидатнішими будівлями цього періоду стали[14]:

    Після руйнівного Ташкентського землетрусу (1966) Ташкент було відбудовано за допомогою всіх союзних республік. Серед прикметних споруд другої половини 196080-х років:

    Значних змін з 1990-х років зазнала центральна площа Ташкента — на перейменованому майдані Мустакіллік (Незалежності) було здійснено роботи з реконструкції та благоустрою, споруджено низку нових пам'ятників. У 2000-х капітальне будівництво у місті відновилося, й особливо інтенсивним воно було напередодні вересня 2009 року, коли місто святкувало свій 2200-літній ювілей.

    Відомі люди[ред. | ред. код]

    Ташкент як столиця узбецької держави є місцем життя і творчості багатьох діячів саме національної культури та історії.

    Відомі ташкентці[15]:

    • Юнус Раджабі — академік, народний артист Узбекистану, композитор, видатний співак, інструменталіст-виконавець, фольклорист, організатор і керівник музичних колективів, педагог і громадський діяч;
    • Абдулла Кадирі — відомий поет і письменник, драматург і публіцист, основоположник жанру романа в узбецькій літературі;
    • Озод Шарафиддинов — літературознавець і літератор;
    • Ойбек (Муса Ташмухамедов) — узбецький радянський поет і письменник, Народний письменник Узбекистану (1965), Академік АН Узбекстану (1943), лауреат Державної премії СРСР (1946, за історико-біографічний роман «Навої»);
    • Джалілов Обід Джалілович — Народний артист Узбекстану (1939), актор Узбецького державного академічного драматичного театру;
    • Зикір Мухамеджанов — відомий узбецький і радянський кіно- і театральний актор;
    • Аброр Хідоятов — відомий узбецький і радянський актор театру, Народний артист (1945), лауреат Державної премії (1949), нагороджений орденами і медалями. Його іменем названий Державний драматичний театр у Ташкенті;
    • Абдулла Авлоні — великий поет, письменник, драматург, педагог, журналіст і народний діяч, один із засновників узбецької культури і літератури;
    • Гафур Гулям — відомий узбецький письменник, літературознавець і перекладач;
    • Саїд Ахмад — узбецький прозаїк і драматург, майстер узбецького оповідання; Герой Узбекистану, Народний письменник Узбекистану, Заслужений діяч мистецтв Узбекистану.
    • Холендро Дмитро Михайлович — російський письменник, сценарист.


    Уродженцями Ташкента також є Герой Радянського Союзу Костянтин Уржунцев; видатні радянські вчені-хіміки Сабір Юнусов та Хамдан Усманов; українські акторка Народна артистка України (1982) Лариса Кадирова та художник член Національної спілки художників України вінничанин Олександр Рожков; радянський естрадний співак Юрій Антонов. Брюханов Віктор Петрович перший і останній директор ЧАЕС

    Міста-побратими[ред. | ред. код]

    [джерело?]:

    Відомі Уродженці[ред. | ред. код]

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. Макс Фасмер. Этимологический словарь русского языка. Перевод с немецкого и дополнения члена-корреспондента АН СССР О. Н. Трубачева. М.: «Прогресс», 1986.
    2. Информационная экосеть sreda.uz Смог над Ташкентом. Архів оригіналу за 21 жовтня 2011. Процитовано 29 червня 2010. 
    3. Етнічний склад населення Ташкента на 2008 рік на www.tashkent.uz [Архівовано 11 січня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
    4. Ташкент // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
    5. Посольство України в Республіці Узбекистан
    6. Співробітництво в культурно-гуманітарній сфері // Інформація про поточний стан і перспективи двосторонього співробітництва між Республікою Узбекистан та Україною [Архівовано 13 січня 2010 у Wayback Machine.] на Офіційна вебсторінка Посольства Республіки Узбекистан в Україні [Архівовано 13 січня 2010 у Wayback Machine.] (рос.)
    7. Адміністративно-територіальний поділ на сайті хокіміята міста Ташкента [Архівовано 26 липня 2010 у Wayback Machine.] (узб.)
    8. Адміністративно-територіальний поділ на сайті хокіміята міста Ташкента [Архівовано 26 липня 2010 у Wayback Machine.] (рос.)
    9. а б в г д е Мірзо-Улугбецький район раніше мав назву Куйбишевський район, Мірабадський — Ленінський, Учтепинський — Акмаль-Ікрамовський, Шайхантахурський — Жовтневий, Юнусабадський — Кіровський, Яккасарайський — Фрунзенський район.
    10. Про місто (Ташкент) [Архівовано 25 січня 2012 у Wayback Machine.] (рос.) на Офіційна вебсторінка міста [Архівовано 19 січня 2012 у Wayback Machine.]
    11. Соціальна сфера[недоступне посилання з липня 2019] (рос.) на Офіційна вебсторінка міста [Архівовано 19 січня 2012 у Wayback Machine.]
    12. Музеї Ташкента. Інформація та список найкращих та найцікавіших музеїв Ташкента [Архівовано 3 січня 2010 у Wayback Machine.] // Театри Узбекистану [Архівовано 3 січня 2010 у Wayback Machine.] на www.orexca.com («Орієнтал експрес Центральна Азія», вебресурс, присвячений мандрівкам та туризму до Центральної Азії) [Архівовано 7 січня 2010 у Wayback Machine.] (англ.) (рос.)
    13. Рекреаційні зони і парки Ташкента [Архівовано 3 січня 2010 у Wayback Machine.] // Театри Узбекистану [Архівовано 3 січня 2010 у Wayback Machine.] на www.orexca.com («Орієнтал експрес Центральна Азія», вебресурс, присвячений мандрівкам та туризму до Центральної Азії) [Архівовано 7 січня 2010 у Wayback Machine.] (англ.) (рос.)
    14. Умаров У. У. Ташкент // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1984. — Т. 11, кн. 2 : Українська Радянська Соціалістична Республіка. — 494, [2] с., [36] арк. іл. : іл., табл., портр., карти + 2 арк с., стор. 158
    15. Відомі ташкентці [Архівовано 2 лютого 2012 у Wayback Machine.] (рос.) на Офіційна вебсторінка міста [Архівовано 19 січня 2012 у Wayback Machine.]
    16. Карамель «Лайма». Зроблено в Ташкенті., стаття за 7 травня 2007 року на www.gorod.lv. Архів оригіналу за 5 червня 2008. Процитовано 29 червня 2010. 

    Література[ред. | ред. код]

    Посилання[ред. | ред. код]