Єфименко Георгій Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Єфіменко Георгій Григорович
Народився 30 січня 1917(1917-01-30)
Катеринослав
Помер 25 червня 2012(2012-06-25) (95 років)
Київ
Країна Російська імперія УРСРУкраїна Україна
Національність українець
Діяльність металург, політик
Alma mater Дніпропетровський металургійний інститут
Галузь металургія чавуну і сталі
Заклад Національна металургійна академія України
Посада Директор Дніпропетровського металургійного інституту, міністр вищої освіти УРСР
Вчене звання член-кореспондент академії наук України
Науковий ступінь доктор технічних наук
Членство НАН України
Війна німецько-радянська війна
У шлюбі з Ірена Владиславівна
Діти Юрій Георгійович, Олена Георгійовна
Нагороди Державна премія України в галузі науки і техніки Орден Леніна Орден Червоної Зірки Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Жовтневої Революції Орден Трудового Червоного Прапора
Медаль «За взяття Берліна»
Медаль «За взяття Берліна»
Медаль «За визволення Варшави»
Медаль «За визволення Варшави»
Почесна Грамота Президії Верховної Ради УРСР

Гео́ргій Григо́рович Єфіменко (нар. 30 січня 1917(19170130) — 25 червня 2012) — український вчений в галузі металургійних технологій, доктор технічних наук (1972), професор (1967), член-кореспондент Національної академії наук України (1973). Міністр вищої освіти Української РСР у листопаді 1973 — 1984 року. Депутат Верховної Ради СРСР 9-го скликання. Депутат Верховної Ради УРСР 10-го скликання. Члени ЦК КПУ в 1976—1986 роках.

Біографія

Народився 30 січня 1917 року в Катеринославі. Закінчив фабрично-заводську семирічку, з 1931 року навчався в школі фабрично-заводського навчання при металургійному заводі ім. Петровського. Трудову діяльність розпочав у 1933 році електромонтером (електриком) Дніпропетровського металургійного заводу імені Петровського.

З 1935 року — студент Дніпропетровського металургійного інституту, закінчив у 1940 році за спеціальністю «металургія чавуну».

Отримав направлення на Криворізький металургійний завод, але за два тижні після захисту диплома (у 1940 році) був уже солдатом навчальної батареї 23-го артилерійського полку, що дислокувався в Західній Україні. На третій день німецько-радянської війни — заступник командира батареї зенітно-артилерійського полку, який обороняв Київ. У складі 8-ї зенітно-артилерійської дивізії 1-ї танкової армії Єфименко брав участь у боях на Курській дузі, форсуванні Дніпра, звільненні УРСР від нацистів. Війну закінчив у Берліні; за бойові заслуги нагороджений орденами Червоної Зірки і Вітчизняної війни ІІ ступеня, медалями «За взяття Берліна» і «За звільнення Варшави». Член ВКП(б) з 1942 року.

Демобілізувавшись, 1946 року повернувся до Дніпропетровська, працював у металургійному інституті інженером-дослідником; потім навчання в аспірантурі, захист кандидатської дисертації. Обіймав посаду молодшого наукового співробітника Дніпропетровського металургійного інституту.

У 1951 році його рекомендують на посаду директора Дніпродзержинського металургійного інституту, але призначають працівником відділу науки та вищих навчальних закладів ЦК КПУ, згодом став заступником завідувача відділу.

У 1955 році організоване Міністерство вищої і середньої спеціальної освіти Української РСР, де Єфименко обіймав посаду 1-го заступника міністра з 1955 по 1959 рік.

Меморіальна дошка Г. Г. Єфіменко на фасаді будівлі Національної металургійної академії України в Дніпрі

У 1959 році повернувся у Дніпропетровськ. Працював доцентом, професором Дніпропетровського металургійного інституту, у 1970 році призначений ректором цього навчального закладу. У 1972 захистив докторську дисертацію.

З наступного року (13 листопада 1973) очолював Міністерство вищої освіти УРСР, де працював по 1984 рік. Водночас читав лекції на металургійному факультеті Київського політехнічного інституту.

Від 1984 працював на інженерно-фізичному факультеті Київського політехнічного інституту; організував і завідував науково-дослідною лабораторією нових процесів і технологій у металургії. Зробив чільний внесок у розвиток технологій виробництва нових видів металургійної шихти; під його керівництвом підготовлено понад 50 докторів і кандидатів наук. Єфіменко заснував наукову школу з проблем шихтових матеріалів для металургійних технологій; є автором понад 200 наукових праць, з них 6 монографій з питань металургії і трьох підручників, один з них відзначений Державною премією України у галузі науки і техніки. Має 60 винаходів і патентів.

Нагороди та звання

Джерела

Література

  • Українська радянська енциклопедія. Т. 4. Видання друге. — Київ, 1979.