Єфименко Георгій Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Єфіменко Георгій Григорович
Єфименко Георгій Григорович.jpg
Народився 30 січня 1917(1917-01-30)
Катеринослав
Помер 25 червня 2012(2012-06-25) (95 років)
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія УРСРУкраїна Україна
Національність українець
Діяльність металург, політик
Відомий завдяки металургія чавуну і сталі
Alma mater Дніпропетровський металургійний інститут
Науковий ступінь д.т.н.
Заклад Національна металургійна академія України
Учасник Німецько-радянська війна
Членство Національна академія наук України
Посада Директор Дніпропетровського металургійного інституту, міністр вищої освіти УРСР
У шлюбі з Ірена Владиславівна
Діти Юрій Георгійович, Олена Георгійовна
Нагороди Державна премія України в галузі науки і техніки Орден Леніна Орден Червоної Зірки Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден Жовтневої Революції Орден Трудового Червоного Прапора
Медаль «За взяття Берліна»
Медаль «За визволення Варшави»
Звання член-кореспондент академії наук України

Гео́ргій Григо́рович Єфіменко (30 січня 1917(19170130) — 25 червня 2012) — вчений в галузі металургійних технологій, доктор технічних наук (1972), професор (1967), член-кореспондент Національної академії наук України (1973). Міністр вищої освіти Української РСР у листопаді 1973 — 1984 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 9-го скликання. Депутат Верховної Ради УРСР 10-го скликання. Члени ЦК КПУ у 1976 — 1986 р.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 30 січня 1917 року в Катеринославі.

Трудову діяльність розпочав у 1933 році електромонтером. Закінчив фабрично-заводську семирічку, школу фабрично-заводського навчання при металургійному заводі ім. Петровського. З 1935 року — студент Дніпропетровського металургійного інституту, закінчив у 1940 за спеціальністю «металургія чавуну».

Отримав направлення на Криворізький металургійний завод, за два тижні після захисту диплома був уже солдатом навчальної батареї 23-го артилерійського полку, що дислокувався у Західній Україні. На третій день війни Єфіменко — заступник командира батареї зенітно-артилерійського полку, який обороняв Київ. У складі 8-ї зенітно-артилерійської дивізії 1-ї танкової армії Єфіменко брав участь у боях на Курській дузі, форсуванні Дніпра, звільненні УРСР від нацистських загарбників. Війну закінчив у Берліні; за бойові заслуги нагороджений орденами Червоної Зірки і Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня, медалями «За взяття Берліна» і «За звільнення Варшави». Член ВКП(б) з 1942 року.

Демобілізувавшись, 1946 року повернувся до Дніпропетровська, працював у металургійному інституті інженером-дослідником; потім навчання в аспірантурі, захист кандидатської дисертації. Обіймав посаду молодшого наукового співробітника Дніпропетровського металургійного інституту.

У 1951 році його рекомендують на посаду директора Дніпродзержинського металургійного інституту, але призначають працівником відділу науки та вищих навчальних закладів ЦК КПУ, згодом став заступником завідувача відділу.

У 1955 році організоване Міністерство вищої і середньої спеціальної освіти Української РСР, де Єфіменко обіймав посаду 1-го заступника міністра з 1955 по 1959 рік.

У 1959 році повернувся у Дніпропетровськ. Працював доцентом, професором Дніпропетровського металургійного інституту, у 1970 році призначений ректором цього навчального закладу. У 1972 захищає докторську дисертацію; наступного року (13 листопада 1973) очолює Міністерство вищої освіти УРСР, де працював до 1984. Водночас читав лекції на металургійному факультеті Київського політехнічного інституту.

Від 1984 працює на інженерно-фізичному факультеті Київського політехнічного інституту; організував і завідував науково-дослідною лабораторією нових процесів і технологій у металургії. Зробив чільний внесок у розвиток технологій виробництва нових видів металургійної шихти; під його керівництвом підготовлено понад 50 докторів і кандидатів наук. Єфіменко заснував наукову школу з проблем шихтових матеріалів для металургійних технологій; є автором понад 200 наукових праць, з них 6 монографій з питань металургії і трьох підручників, один з них відзначений Державною премією України у галузі науки і техніки. Має 60 винаходів і патентів.

Нагороджений орденами Леніна, Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора, Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР (28.01.1977). Лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1983).

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Українська радянська енциклопедія. Т. 4. Видання друге. — Київ, 1979.