Рейфман Павло Семенович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 21:45, 9 червня 2019, створена InternetArchiveBot (обговорення | внесок) (Виправлено джерел: 1; позначено як недійсні: 0. #IABot (v2.0beta15))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рейфман Павло Семенович
Народився 29 січня 1923(1923-01-29)
Умань, Київська губернія, Українська СРР
Помер 15 січня 2012(2012-01-15)[1] (88 років)
Тарту, Естонія
Країна  СРСР
 Естонія
Діяльність літературознавець, філолог, літературознавець
Alma mater філологічний факультет СПбДУd
Галузь філологія[2] і літературознавство[2]
Заклад Тартуський університет
Науковий ступінь доктор філологічних наук[d]
Науковий керівник Arkady Dolinind
Партія КПРС
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня медаль «За бойові заслуги»
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Рейфман.

Павло Семенович Рейфман (нар. 29 січня 1923, Умань, Київська губернія, Українська РСР[3] — пом. 15 січня 2012, Тарту, Естонія) — радянський та естонський літературознавець, доктор філологічних наук, професор-емерітус кафедри російської літератури Тартуського університету.

Біографія

Павло Рейфман народився 29 січня 1923 року в місті Умані. У 1940 році він закінчив середню школу з відзнакою в Ленінграді і вступив на філологічний факультет Ленінградського університету. Влітку 1941 року пішов добровольцем у народне ополчення. Провів на фронті всю війну і був демобілізований тільки в 1945 році. Був нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, медаллю «За бойові заслуги»[4] та медаллю «За оборону Ленінграда»[5], виданої після прориву блокади в 1943 р. В 1949 році П. С. Рейфман з відзнакою закінчив університет.

Наукова діяльність

У 1953 році Павло Рейфман захистив у Ленінграді кандидатську дисертацію «„Вітчизняні записки“ 1840-х років (період участі в журналі Бєлінського)». З 1963 року — доцент кафедри російської літератури Тартуського університету. В 1973 році, після захисту докторської дисертації, Павло Рейфман стає професором. У 1993 році Павло Рейфман був обраний почесним професором (професором-емерітусом). Рейфман є автором чотирьох книг і багатьох десятків статей[6], які здобули йому популярність серед славістів, які займаються історією російської літератури середини і другої половини XIX століття, а також історією російської журналістики та критики.

Основні галузі наукових інтересів
  • історія російської літератури другої половини XIX століття,
  • історія російської літературної критики,
  • історія російської журналістики,
  • суспільно-літературний рух в Російській імперії 1860-х років.
Викладав курси
  • історія російської літератури другої половини XIX століття,
  • історія російської і радянської журналістики,
  • історія російської критики,
  • історія російської та радянської цензури.

Родина

Дружина — Лариса Іллівна Вольперт, доктор філологічних наук, почесний професор Тартуського університету, пушкіністка, дослідник російсько-французьких літературних зв'язків, міжнародний гросмейстер з шахів.

Праці

  1. «Отечественные записки» 1840-х гг. (Период участия в журнале В. Г. Белинского): Автореферат диссертации на соиск. учен. степ. канд. филол. наук / Ленингр. гос. ун-т. — Л., 1953. — 16 с.
  2. «Отечественные записки» 1840-х гг. (Период участия в журнале В. Г. Белинского): Диссертация на соиск. учен. степ. канд. филол. наук. — Л., 1953.
  3. Демократическая газета «Современное слово». — Тарту, 1962. — 115 с. (Учен. зап. Тартуского гос. университета. Вып. 121.)
  4. М. Е. Салтыков-Щедрин, 15. I. 1826 — 28. IV. 1889: (Творческий путь) / Тарту гос. ун-т. — Тарту, 1967. — 141 с.
  5. Отражение общественно-литературной борьбы на страницах русской периодики 1860-х годов: Диссертация на соиск. учен. степ. д-ра филол. наук / Тартуский гос, ун-т. — Тарту, 1971. — Т. 1–3. — 1593 с. 
  6. Отражение общественно-литературной борьбы на страницах русской периодики 1860-х годов: Автореферат диссертации на соиск. учен. степ. д-ра филол. наук / Тартуский гос, ун-т. — Тарту, 1972. — 47 с.
  7. М. Е. Салтыков-Щедрин, 15. I. 1826 — 28. IV. 1889: (Творческий путь) / Тарту гос. ун-т. — Тарту, 1973. — Изд. 2-е, доп. — 149 с.
  8. Н. Г. Чернышевский, 12. VII. 1828 — 17. X. 1889: (Эстетическое, историко-литературное, литературно-критическое наследие. Чернышевский-беллетрист) / Тарту гос. ун-т. — Тарту, 1973. — 127 с.
  9. «Из истории русской, советской и постсоветской цензуры». Курс лекций. Интернет-публикация.
  10. Цензура литературная // Три века Санкт-Петербурга: энциклопедия: в 3 т. Т. 2 : Девятнадцатый век. Кн. 7 : У — Ч. — СПб.: Фак. филологии и искусств С.-Петерб. гос. ун-та, 2009. — С. 660—667.
  11. Цензура в дореволюционной, советской и постсоветской России. В 2-х томах. — Т. 1: Цензура в дореволюционной России. — Вып. 1: Допетровская Россия — первая треть XIX в. / Под ред. Г. Г. Суперфина. Пред. И. А. Пильщикова и В. С. Парсамова. — М.: «Пробел-2000», 2015. — 232 с.
  12. Цензура в дореволюционной, советской и постсоветской России. В 2-х томах. — Т. 1: Цензура в дореволюционной России. — Вып. 3: 1855—1917 гг. / науч. ред. Е. С. Сонина, библиогр. ред. Н. В. Градобоева; пред. И. А. Пильщикова и В. С. Парсамова. — М.: «Пробел-2000», 2017. — 305 с.

Примітки

  1. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б Czech National Authority Database
  3. ↑ Зараз — місто в Черкаській області
  4. ↑ Общероссийский электронный банк документов «Подвиг народа в Великой Отечественной войне 1941—1945 гг.».
  5. ↑ Общероссийский электронный банк документов «Подвиг народа в Великой Отечественной войне 1941—1945 гг.».
  6. ↑ См.: Список робіт П. С. Рейфмана.(рос.)

Література

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Рейфман_Павло_Семенович&oldid=25383114