Горлиця бура
Горлиця бура | ||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
Macropygia phasianella (Temminck, 1821)[2] | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
(Див. текст) | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Горлиця бура[3] (Macropygia phasianella) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae)[4]. Ендемік Австралії.
Бурі горлиці є одними з найбільших голубів світу, їхня довжина становить близько 43 см. Вони викорстовують свій довгий хвіст як балансир. Голова, шия і груди рудувато-коричневі, у самців з рожевим відблиском. Горло і нижня частина тіла золоисто-коричневі. Задня частина шиї має зеленуватий відблиск. Верхня частина тіла рудувато-бура, покривні пера на крилах мають рудувато-коричневі краї.
Виділяють три підвиди:[5]
- M. p. quinkan Schodde, 1989 — східне узбережжя півострова Кейп-Йорк;
- M. p. robinsoni Mathews, 1912 — узбережжя Квінсленду;
- M. p. phasianella (Temminck, 1821) — схід і південний схід Австралії.
Бурі горлиці поширені на східному узбережжі Австралії, від Вейпи і Орукуна[en] на півночі до Беґи[en] на півдні та до Атертона і Тувумби на заході. Живуть в сухих і вологих рівнинних тропічних лісах. Є більш поширеними на півночі свого ареалу. Бурі горлиці є переважно осілими, однак на півдні деякі популяції можуть кочувати.
Бурі горлиці мешкають парами і невеликими зграями. Живляться плодами і насінням, зокрема насінням інтродукованої Lantana camara. Розмножуються протягом всього року, однак найчастіше в липні і грудні. Гнізда розміщуються в розвилці двох горизонтальних гілок. В кладці одне, дуже рідко два яйця. Інкубаційний період триває 15-18 днів. Пташенята покриваються пір'ям на 12 день і покидають гніздо на 16 день.
- ↑ BirdLife International (2016). Macropygia phasianella. Архів оригіналу за 22 листопада 2021. Процитовано 22 листопада 2021.
- ↑ Temminck, Coenraad Jacob (1821). An account of some new species of birds of the genera Psittacus and Columba, in the Museum of the Linnean Society. Transactions of the Linnean Society of London (French) . 13: 107–130 [129]. doi:10.1111/j.1095-8339.1821.tb00059.x. Архів оригіналу за 22 листопада 2021. Процитовано 22 листопада 2021.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Peters, James Lee, ред. (1937). Check-list of Birds of the World. Т. Volume 3. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press. с. 80. Архів оригіналу за 22 листопада 2021. Процитовано 22 листопада 2021.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Pigeons. World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 19 жовтня 2021. Процитовано 22 листопада 2021.
- Pizzey and Knight, "Field Guide to the Birds of Australia", Angus & Robertson, ISBN 0-207-19691-5
- David Gibbs, Eustace Barnes und John Cox: Pigeons and Doves. A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001, ISBN 90-74345-26-3.
- Alois Münst und Josef Wolters: Tauben – Die Arten der Wildtauben. 2. erweiterte und überarbeitete Auflage, Verlag Karin Wolters, Bottrop 1999, ISBN 3-9801504-9-6.
- Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde – Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld Hannover 1996, ISBN 3-7944-0184-0.
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |