Тілопо бангайський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ptilinopus subgularis)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тілопо бангайський

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Голубоподібні (Columbiformes)
Родина: Голубові (Columbidae)
Рід: Тілопо (Ptilinopus)
Вид: Тілопо бангайський
Ptilinopus subgularis
(Meyer & Wiglesworth, 1896)
Синоніми
Leucotreron subgularis
Megaloprepia subgularis
Ramphiculus subgularis
Посилання
Вікісховище: Ptilinopus subgularis
Віківиди: Ptilinopus subgularis
ITIS: 177347
МСОП: 22728146
NCBI: 2953455

Тілопо бангайський[2] (Ptilinopus subgularis) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae)[3]. Ендемік Індонезії. Індонезійські і сулайські тілопо раніше вважалися конспецифічним з бангайським тілопо.

Довжина птаха становить 33-36 см. Голова, шия і нижня частина тіла сріблясто-сірі. На нижній частині грудей невелика охриста пляма. На горлі невелика темно-бордова пляма. Верхня частина тіла яскраво-зелена. Задня частина шиї поцяткована жовтувато-зеленими смугами. Гузка і нижні покривні пера хвоста темно-каштанові.

Поширення і екологія

[ред. | ред. код]

Бангайські тілопо є ендеміками Банґґайських островів[en]. Вони живуть у вологих рівнинних тропічних лісах. Зустрічаються на висоті від 500 до 950 м над рівнем моря.

Збереження

[ред. | ред. код]

МСОП класифікує цей вид як вразливий. За оцінками дослідників, популяція бангайських тілопо становить від 3500 до 15000 птахів. Їм загрожує знищення природного середовища.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. BirdLife International (2016). Ptilinopus subgularis. Архів оригіналу за 29 листопада 2021. Процитовано 29 листопада 2021.
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Pigeons. World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 19 жовтня 2021. Процитовано 22 листопада 2021.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • David Gibbs, Eustace Barnes und John Cox: Pigeons and Doves. A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001, ISBN 90-74345-26-3.
  • Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde – Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld-Hannover 1996, ISBN 3-7944-0184-0.