Sciurus vulgaris ognevi

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Sciurus vulgaris ognevi
Вивірка підвиду «білка» в московському «парку на Соколі»
Вивірка підвиду «білка» в московському «парку на Соколі»
Біологічна класифікація
Царство: Тварини
Тип: Хордові
Клас: Ссавці
Надряд: Гризуни (Rodentia)
Ряд: Мишоподібні (Muriformes)
Підряд: Вивірковиді (Sciuromorpha)
Родина: Вивіркові (Sciuridae)
Рід: Вивірка (Sciurus)
Підрід: Sciurus (Sciurus)
Вид: Sciurus vulgaris
Підвид: S. v. ognevi
Sciurus vulgaris ognevi
Migulin, 1928[1]
Посилання
Вікісховище: Sciurus vulgaris ognevi
Віківиди: Sciurus vulgaris ognevi
ITIS: 930542

Sciurus vulgaris ognevi (відома також як векша або білка) — один із найвідоміших підвидів гризунів виду Вивірка звичайна (Sciurus vulgaris), до якого відносять переважно середньоросійські популяції цього виду.

Таксономічна історія

[ред. | ред. код]
Басейн Оки — у першому наближенні ареал підвиду Sciurus vulgaris ognevi

Як зоологічний таксон, підвид описано 1928 року Олексієм Мигуліним; його повна наукова назва — «Sciurus vulgaris ognevi Migulin, 1928».

Для цього підвиду характерні: забарвлення зимового хутра від сірого, з домішкою полових тонів («єловкі») до попелясто-сірого («сосновки»); літнє хутро — від буро-коричневого до вохристо-іржавого. «Червонохвосток» в популяції не менше 25—30 %.

Поширення підвиду: на півночі — до Новгорода, на заході — до Пскова, Великих Лук, Торжка, Вязьми та Калуги, на південь — до Тули, Пензи, Сизрані, Єлабуги, на сході — по р. Кама до Пермі.[2]

Вернакулярні назви

[ред. | ред. код]
Вивірка підвиду «білка» в зимовому хутрі

У російськомовній науковій літературі цей підвид відомий як «среднерусская белка, векша».

З історії цих двох назв відомо, що «Вивірка, або вівериця — один з найдавніших зоонімів і найпоширеніша назва Sciurus в європейських мовах, широко вживана і в оглядах фауни України. «Білка» з'явилася у східнослов'янських мовах лише в 14 ст.,[3], можливо, як скорочення від «біла вівериця» і в українській набула поширення здебільшого на Наддніпрянщині.

В 1933—1953 рр. в СРСР термін «вивірка» був у статусі репресованих українських назв, і її штучно замінювали словом „білка“, яким витісняли також і російське „векша“ („вѣкъша“), яке, за Фасмером, є зменшувальною формою від „вѣвериця“. Векшу розглядають як рівнозначний термін із „вівериця“ при описах „кунних систем грошей“.»[4]

Більшість словників української мови (зокрема словники Грінченка[5], Огієнка[6] та Тимченка[7], а також Енциклопедія українознавства[8]) подають слова «білка» та «вивірка» як синоніми. Огієнко у своєму Стилістичному словнику української мови вказує, що на Наддніпрянській Україні слово «вивірка» — невідоме, замість нього вживають слово «білка»[6]

Див. також

[ред. | ред. код]
Район природного поширення вивірки телеутки

Інші відомі підвиди вивірок із власними назвами:

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Don E. Wilson & DeeAnn M. Reeder (editors). 2005. Mammal Species of the World. A Taxonomic and Geographic Reference (3rd ed). Архів оригіналу за 10 квітня 2016. Процитовано 26 березня 2016.
  2. Громов И. М., М. А. Ербаева. 1995. Млекопитающие фауны России и сопредельных территорий. Зайцеобразные и грызуны. СПб., 522 с.
  3. (с. 28-29) Індоєвропейська спадщина в лексиці слов’янських, балтійських, германських і романських мов: семантичні та словотвірні зв’язки і процеси / Відп. ред. В. П. Пономаренко. – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2013. – 604 с. ISBN 978-966-489-206-0. Архів оригіналу за 16 травня 2019. Процитовано 16 травня 2019.
  4. Загороднюк І., Дикий І. [[https://web.archive.org/web/20160407214055/http://zoomus.lviv.ua/files/HUNT_MAMM-UKRAINE.pdf Архівовано 7 квітня 2016 у Wayback Machine.] Мисливська теріофауна України: видовий склад і вернакулярні назви]] //Вісник Львівського університету. Серія біологічна. — 2012. — Випуск 58. — С. 21–44.
  5. Словарь української мови. Том I. Київ, 1907 (репринт. вид., Київ, 1958). с. 65
  6. а б Іван Огієнко. Український стилістичний словник. Львів, 1924. c. 52 [Архівовано 8 січня 2018 у Wayback Machine.]
  7. Історичний словник українського язика (під ред. Е. Тимченка). Харків, 1930. с. 170
  8. Енциклопедія українознавства (гол. ред. В. Кубійович). Париж - Нью-Йорк, 1955. с. 130

Джерела

[ред. | ред. код]