Аратинга синьолобий
| Аратинга синьолобий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Thectocercus acuticaudatus (Vieillot, 1818) | ||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Psittacus acuticaudatus Vieillot, 1818 Psittacara acuticaudatus (Vieillot, 1818) Aratinga acuticauda (Vieillot, 1818) Aratinga acuticaudata (Vieillot, 1818) | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Арати́нга синьолобий[2] (Thectocercus acuticaudatus) — вид папугоподібних птахів родини папугових (Psittacidae). Мешкає в Південній Америці. Це єдиний представник монотипового роду Синьолобий аратинга (Thectocercus). Раніше цей вид відносили до роду Аратинга (Aratinga), однак за результатами молекулярно-філогенетичного дослідження, яке показало поліфілітичність цього роду, він був переведений до відновленого роду Thectocercus[3][4].
_Pocon%C3%A9,_Mato_Grosso.jpg)
Довжина птаха становить 33-38 см, вага 140-190 г. Забарвлення переважно зелене, лоб, тім'я, щоки і скроні мають тьмяно-синій відтінок, особливо виражений у номінативного підвиду. Навколо очей кільця голої білої шкіри, у представників підвиду T. a. neumanni вони яскраво-оранжеві. Груди зелені або жовто-зелені, іноді з синюватим відтінком. Крила зелені, крайні махові пера синьо-коричневі, помітні в польоті. Стернові пера зверху зелені, знизу темно-бордові або рудувато-коричневі, при потраплянні на них сонячних променів вони стають яскраво-оранжевими або червоними. Лапи рожево-коричневі, кігті сіро-коричневі. У представників підвидів T. a. acuticaudatus і T. a. neumanni дзьоб зверху роговий, знизу чорнувато-сірий, у представників решти підвидів дзьоб знизу роговий. У молодих птахів нижня частина дзьоб рогова.
Виділяють п'ять підвидів:[5]
- T. a. koenigi (Arndt, 1995) — північно-східна Колумбія і північна Венесуела;
- T. a. neoxenus (Cory, 1909) — острів Маргарита;
- T. a. haemorrhous (Spix, 1824) — внутрішні райони північно-схіної Бразилії;
- T. a. neumanni (Blake & Traylor, 1947) — високогір'я Болівійських Анд;
- T. a. acuticaudatus (Vieillot, 1818) — від східної Болівії і південної Бразилії до центральної Аргентини (на південь до Ріо-Негро) і крайнього заходу Уругваю.
Синьолобі аратинги мешкають в Колумбії, Венесуелі, Бразилії, Болівії, Аргентині, Парагваї, трапляються на крайньому заході Уругваю. Представники підвиду T. a. acuticaudatus були інтродуковані до Флориди та південної Каліфорнії. Синьолобі аратинги живуть в сухих саванах серрадо і льянос, сухих і галерейних лісах, в сухих чагарникових і катусових заростях каатинга і чако та в пальмових гаях Mauritia. В Колумбії і Венесуелі вони зустрічаються на висоті до 400 і 600 м над рівнем моря відповідно, в Болівійських Андах на висоті від 1500 до 2650 м над рівнем моря. Синьолобі аратинги ведуть кочовий спосіб життя, іноді утворюють великі зграї. Живляться насінням, плодам, ягодами і горіхами. Сезон розмноження у Венесуелі триває з березня по липень, на острові Маргарита з травня по серпень, в Аргентині у грудні. Синьолобі аратинги гніздяться в дуплах дерев, представники підвиду T. a. neoxenus віддають перевагу дуплам Avicennia germinans. В кладці від 2 до 5 білих яєць, інкубаційний перод триває 23 дні, насиджує самиця. Пташенята покидають гніздо через 50 днів після вилуплення. Синьолобі аратинги живуть 30-40 років.
- ↑ BirdLife International (2016). Thectocercus acuticaudatus: інформація на сайті МСОП (версія 2021.3) (англ.) 04 серпня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Remsen, Jr., J.V.; Schirtzinger, E.E.; Ferraroni, Anna; Silveira, Luís Fábio; & Wright, Timothy F. (24 April 2013). DNA-sequence data require revision of the parrot genus Aratinga (Aves: Psittacidae). Zootaxa 3641(3): 296–300. doi: 10.11646/zootaxa.3641.3.9
- ↑ Proposal (578) to South American Classification Committee. Divide Aratinga into four genera. South American Classification Committee. 2013. Процитовано 30 січня 2022.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David (ред.). Parrots, cockatoos. IOC World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 04 серпня 2022.
- Juniper & Parr (1998) Parrots: A Guide to Parrots of the World; ISBN 0-300-07453-0
- Forshaw (2006) Parrots of the World: An Identification Guide; ISBN 0-691-09251-6
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |