Zerstorer

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Zerstörer ([ʦɛɐ̯ˈʃtøːʀɐ][1], ~"цершторер", нім. букв. "руйнівник") — це багатоцільовий бойовий літак, який задумувався напередодні і під час ІІ світової війни як винищувач бомбардувальників (перехоплювач).

Для цього літак мав винятково потужне курсове озброєння, його виготовляли більшим за звичайний винищувач, як правило, двомоторним, із великим радіусом дії (практичною дальністю) і високою практичною стелею польоту. З тих пір, як удалося поліпшити одночасно потужність двигуна і озброєння бойового літака, більшість країн втратили інтерес до цього типу літака. Навіть невеликі винищувачі змогли нести досить вогневої потужності, бути достатньо швидкими і мати значний радіус дії, щоб ефективно протистояти ворожим бомбардувальникам. Це залишається вірним і сьогодні.

Німецький Zerstörer[ред.ред. код]

Походження[ред.ред. код]

Термін[ред.ред. код]

Поняття "Zerstörer" (букв. "руйнівник") походить від однойменного морського бойового судна (англ., фр. destroyer, ісп. destructor, поль. niszczyciel, чесь. razarač тощо), яке у європейській традиції є швидким і маневреним кораблем із великим радіусом дії, що ніс на борту засоби великої вогневої потужності. Задуманий він був наприкінці ХІХ ст. як terpedo boat destroyer (англ., букв. "руйнівник (знищувач) торпедних кораблів")[2] Ці маневрені, озброєні гарматами середнього і близького радіусу дії, кораблі мали захищати неповороткі осовні бойові одиниці флоту, насамперед, лінкори і крейсери від небезпеки маленьких торпедних човнів чи катерів, озброєних потужними торпедами. Однієї-двох торпед вистачало, щоб вивести із ладу чи потопити велетенське броньоване судно, завдавши колосальних збитків флотові.

"Руйнівники" із часом також озброїли торпедами за аналогією із торпедними катерами і застосували для завдання удару по основним бойовим суднам під час бою ескадр (катери не могли діяти далеко від берега). Ефект був приголомшливий: групка із двох-трьох "руйнівників" успішно атакувала поранений чи зв'язаний боєм лінкор торпедами і ефективно топила його. Німці і британці прославилися також успішними атаками груп цих кораблів на поодинокі крейсери. З початку ХХ століття знищення великих броньованих і важкоозброєних кораблів стало основним завданням цього типу кораблів. У нашій мові для позначення цього класу бойових суден є калька "есмінець": у Росії цей корабель застосовували виключно для екскорту транспортів чи лінкорів, а також для боротьби із підводними човнами із допомогою мін (глибинних бомб). Мінами (саморухомими мінами) пізніше в Росії стали називати торпеди.[3] Звідси і походить назва "міноноска" і "ескадрений міноносець"(есмінець). І все ж таки, у російській традиції есмінець — це службовий клас бойових кораблів, зосеореджений в основному на захисті і екскорті інших суден. Тому термін "есмінець" некоректно ставити у відповідник німецькому термінові Zerstörer, щоб уникнути плутанини.

Історія застосування[ред.ред. код]

Німецькі "руйнівники"-Zerstörer, особливо під час І-ї світової війни були досить самостійним класом бойових кораблів, що завдавали значної шкоди ворожому флотові. У міжвоєнний період і під час ІІ-ї світової війни коло вторинних задач суден типу Zerstörer значно розширилося, включаючи протиповітряну і протичовнову оборону, що стало можливим унаслідок ефективного впровадження радару, перетворюючи цей тип у ефективне багатоцільове судно. Ще одним фактором, який зумовив основну спеціалізацію класу Zerstörer як самостійного судна атакувального плану (поряд із підводними човнами), були наслідки Версальського миру, який забороняв німцям мати бойовий флот. На практиці було неможливо було відновити необхідну кількість великих бойових кораблів типу крейсер чи лінкор аж до самого кінця війни, тому більшість бойових задач флоту було покладено на судна типу Zerstörer.

На час формування концепції бойового літака типу Zerstörer однойменний бойовий корабель спеціалізувався на атаках крупних бойових кораблів, що і вплинуло на ідею розроблення "винищувача бомбардувальників" (аналогів морських крейсерів чи лінкорів).

Призначення[ред.ред. код]

Проектування і розробка[ред.ред. код]

Улітку 1933 р. щойно відтворений штаб тоді ще секретних Люфтваффе провів дослідження напрямів розвитку бойової авіації — і тенденцій у зміні теорії ведення повітряної війни. Метою цього було визначити нові конструктивно-бойові вимоги до перспективних літаків. Другою метою цих досліджень було виробити нову тактику застосування авіації.

ерехід від біпланів до монопланів як основного типу літаків, переоснащення озброєння літаків, технічний прогрес у царині моторобудування і аеродинаміки сприяло переосмисленню ролі авіації від другорядної і допоміжної до стратегічної і осовної ударної сили. Контроль у небі став пріоритетом у теорії ведення воєнних кампаній. Бомбардувальник став ключовим гравцем на полі бою. Знищення військових підприємств, складів, великого скупчення військ тощо численною групою дальніх (чи стратегічних) бомбардувальників — стало фактором стратегічного планування кампаній. Ефективна підтримка наземних військ штурмовою чи тактичною авіацією, що стала нести великий бомбовий запас — стала ефективною практикою у порівнянні із І-ю світовою. Висока швидкість, значна практична стеля польоту і великий радіус дії (на додачу із відсутністю ефективної системи сповіщення про загрозу авіаудару) уможливило практичну безкарність авіанальотів. Звичайні винищувачі уже не змогли ефективно протистояти бомбардувальникам. Одним із результатів усього цього було зародження концепції "мисливця на бомбардувальники" (у подальшому - основної концепції Люфтваффе). Під "мисливцем" у 30-х роках розуміли дводвигуновий багатоцільовий літак із потужним курсовим стрілецьким озброєнням, оснащеним турелями зі стрільцями для самозахисту. За умови налагодженої системи телефонного (телеграфного) сповіщення, такий літак мав достатньо часу на перехоплення ескадр бомбардувальників іще до того, як вони вийдуть на бомбометання. Додатково такий літак мав би виконувати функції як швидкісного бомбардувальника, так і екскортного винищувача, перехоплювача, розвідника і штурмовика.

Після обговорення із авіабудівниками ідея "мисливця" викристалізувалася у цельнометалевий (дво-)трихмісний літак із шасі, що забирається. Серед фірм, які працювали над цим проектом, були "Фокке-Вульф" (Fw.57), "Байерише флюгцойгверке" (Вf.110) і "Хеншель флюгцойгверке" (Hs.124).

1934-го року Імперське міністерство авіації (RLM) оголосило вимоги для прототипу Kampfzerstorer (нім., букв.: «бойовий руйнівник», анг. «Bomber destroyer»), тактичного багатоцільового винищувача бомбардувальників/бомбардувальника, а також для концепції можливої предтечі для німецького швидкісного бомбардувальника. Кожній із фірм було замовлено збудувати для випробувань по три прототипи своїх літаків. 1934-го року Імперське міністерство авіації (RLM) оголосило вимоги для прототипу Kampfzerstorer (нім., букв.: «бойовий руйнівник», анг. «Bomber destroyer»), тактичного багатоцільового винищувача бомбардувальників/бомбардувальника, а також для концепції можливої предтечі для німецького швидкісного бомбардувальника. Компанія «Focke-Wulf» запропонувала концепт Fw 57, фірма «Messerschmitt» створила модель Bf 110 і «Henschel» подав на розгляд прототип Hs 124.

Слід визнати, що розвиток літаків типу Zerstörer започаткували тактичні вимоги Рейхсверу, які було затверджено в жовтні 1932 під назвою «Rüstungsflugzeug II»: це мав бути броньований літак із одним двигуном, з функціями двомісного винищувача, розвідника і легкого бомбардувальника. Ці вимоги базувалися на досвіді Першої світової війни, зокрема з досвіду застосування таких літаків, як Брістоль F.2 (винищувач) і були обгрунтовані випробовуваннями нової конструкції літака Junkers K47.

1934-го року Імперське міністерство авіації (RLM) оголосило вимоги для прототипу Kampfzerstorer (нім., букв.: «бойовий руйнівник», ~"винищувач бомбардувальників", анг. «Bomber destroyer»), тактичного багатоцільового винищувача/бомбардувальника, а також для концепції можливої предтечі для німецького швидкісного бомбардувальника. Літак типу Zerstörer (початково Kampfzerstorer) задумувався як перехоплювач бомбардувальників, оскільки напередодні ІІ сітової війни звичайні винищувачі були озброєні малопотужними вогневими засобами і мали дуже обмежений радіус дії. На практиці ж Zerstörer використовувався перш за все як важкий винищувач для знищення інших літаків, але також міг виконувати інші завдання, такі як повітряна розвідка або атака наземних цілей, у тому числі штурмовка. Літак проектували виключно для денних операцій, тому його слід відрізняти від категорії нічних винищувачів.

Першим прототипом цього літака стали три екземпляри Focke-Wulf Fw 57, які інтенсивно проходили випробування. Однак, уже на поч. 1936-го Імперське міністерство авіації змінило свою початкову концепцію Kampfzerstorer, яка включала вимоги одночасно багатоцільовості, тобто співіснування штурмового і бомбового оснащення, фюзеляжних потужних гармат і наявність кормової турелі із такою ж автоматичною гарматою. Такі різнопланові і взаємовиключні вимоги дуже переобтяжили прототип Fw 57, зробивши його малоефективним через низьку маневреність і величезний розмір: довжина літака становила 16,4 м, а розмах крил — 25,0 м.

Цю концепцію облишили на користь простішої концепції Zerstörer, втіленої в Bf 110: тут початково відмовилися від задніх турелей і бомбового навантаження на користь маневреності. Zerstörer Bf 110E було введено у стрій з 1 травня 1939 року.[4] Однак, надалі термін спеціально виключав захисну роль як анти-бомбардувальника (залишаючи цю функцію для легких винищувачів), і передбачав виконання функцій важкого винищувача для наступальних місій: супроводу бомбардувальників, протистояння винищувачам на далеких відстанях і штурмовку.[4]

Концепція "супроводжувача бомбардувальників"[ред.ред. код]

1934 було розроблено нову концепцію „Rüstungsflugzeugs III“. Термін Zerstörer було визначено для двомоторного винищувача, оснащеного гарматним озброєнням, які повинні були супроводжувати бомбардувальники і боротися із ворожими перехоплювачами. Завданням цього типу літаків був ескорт для бомбардувальників і боротьба з перехоплювачами (легкими винищувачами) супротивника. Фактично, на Zerstörer було покладено функції важкого винищувача, яких до цього часу не потребувала Німеччина. Оскільки важкий винищувач програє у маневеності звичайному винищувачеві, було передбачено укомплектувати Zerstörer рухомою туреллю, яка могла стріляти по прямій і вгору під певним кутом. З огляду на брак виробничих можливостей того часу, поєднавши усі вимоги в одній машині, отримали літак розміром із легкий бомбардувальник.

Пріоритетними вимогами до літака були:

  1. Швидкість (400 км/год на 6 км висоти)
  2. Радіус дії (2000 миль)
  3. Скоропідйомність (6,7м/с або 15 хв до 6 км)
  4. Маневреність

Тендер на багатоцільовий літак[ред.ред. код]

Anfang 1934 trat auch das Reichsluftfahrtministerium (RLM) an verschiedene Flugzeughersteller (darunter auch Messerschmitt, Focke-Wulf und Henschel) heran, um ein Mehrzweckflugzeug entsprechend dem Rüstflugzeug II, das auch die Aufgaben eines Zerstörers erfüllen sollte, konstruieren zu lassen. Die offizielle Ausschreibung wurde im Juni 1934 herausgegeben und forderte einen „Kampfzerstörer“.

Messerschmitt beantwortete die Ausschreibung des RLM mit einer Familie von Flugzeugen, bei denen Triebwerke, Tragflächen und Leitwerke identisch sein sollten, der Rumpf aber für die verschiedenen Aufgaben abgewandelt wurde. Der Zerstörer, abweichend vom ursprünglichen Konzept mit starrer Bewaffnung ausgerüstet, entstand unter der Bezeichnung Bf 110, Aufklärer und Bomber später unter der Bezeichnung Bf 161.

Henschel kritisierte die Ausschreibung, weil aufgrund der Auslegung des Zerstörers kein Leistungsvorteil gegenüber den zu schützenden Bombern zu erwarten sei. Anders als Messerschmitt sah Henschel vor, die unterschiedlichen Aufgaben durch Varianten desselben Flugzeugtyps, der Henschel Hs 124, die sich nur in der Ausführung der Rumpfspitze unterscheiden, zu erfüllen.

Focke-Wulf bemühte sich, alle Anforderungen des RLM mit einem einzigen Flugzeugtyp abzudecken und schuf ein großes, schweres Mehrzweckflugzeug, das aufgrund der begrenzten zur Verfügung stehenden Motorleistung zu den Entwürfen von Messerschmitt und Henschel nicht konkurrenzfähig war. Die Focke-Wulf Fw 57 wurde daher schon im November 1935 aus dem Beschaffungsprogramm der Luftwaffe gestrichen, auch wenn der Bau mehrerer Prototypen weiterhin vorgesehen war.

технічний переклад: "Початок 1934 також на службу в Міністерство Reich Air ( RLM ) для різних виробників літаків (у тому числі Мессершмитта , Фокке - Вульф і Хеншель ) , щоб допомогти йому бути багатоцільовий літак відповідно до Rüstflugzeug II , яка також повинна виконувати завдання есмінців конструкції. Офіційний конкурс заявок була випущена в червні 1934 року , і закликав до " бойової есмінець " . Мессершмітт відповів на заклик до RLM з родиною літака , на якому двигуни , крила і хвостове оперення повинні бути однаковими , але корпус був змінений для різних завдань . Есмінець , на відміну від оригінальної концепції , оснащеного фіксованою озброєння , був побудований під позначенням Bf 110 , розвідник і бомбардувальник опісля під позначенням Bf 161 Хеншель розкритикував пропозицію з причини конструкції Destroyer немає перевагу в продуктивності над охоронюваних бомбардувальників не було і слід було очікувати. На відміну від Messerschmitt Henschel бачили раніше , для задоволення різних завдань за варіантами одного і того ж типу літака , на Henschel Hs 124 , які відрізняються тільки у виконанні носовій частині фюзеляжу. Фокке - Вульф намагався охопити всі вимоги RLM з одного типу повітряного судна і створили велику , важку багатоцільовий літак , який не був конкурентоспроможним через обмежений доступної потужності двигуна до конструкції Мессершмитта і Henschel . Тому Фокке - Вульф Fw 57 був видалений вже в листопаді 1935 від програми закупівель ВВС , навіть якщо і була надана будівництво кількох прототипів."

Роль бомбардувальника тимчасово скасовано[ред.ред. код]

Als das RLM 1935 eine neue Anforderungen für einen Schnellbomber definierte (500 km/h, 500 kg Bombenlast) und Junkers ein Konzept vorstellte, das sogar 500 km/h Höchstgeschwindigkeit und 1000 kg Bombenlast versprach, wurde nicht länger vorgesehen, den „Kampfzerstörer“ auch als Bomber einzusetzen. Messerschmitts aus der Bf 161 entwickelte Bf 162 und Henschels aus der Hs 124 entwickelte Hs 127 unterlagen in der Schnellbomberausschreibung aber schließlich der Junkers Ju 88. Damit entfiel die Rolle des Bombers für das Zerstörerflugzeug vorübergehend.

технічний переклад: "Коли RLM в 1935 визначив нові вимоги до швидкої бомбардувальника (500 км / год і 500 кг бомбовим навантаженням) і Юнкерс введено поняття, що обіцяв, як 500 км / год і 1000 кг бомбовим навантаженням вже не була надана, "Бойовий есмінці" також використовувати як бомбардувальник. Messerschmitt Bf 161 розроблений на основі Bf 162 і Henschel Hs 124, розробленої з ГС 127 зрештою підлягають у швидко тендера бомбардувальника, але Junkers Ju 88 Це усунуло роль бомбардувальника есмінця для літаків тимчасово."

Bf 110 оголошено винищувачем-бомбардувальником[ред.ред. код]

miniatur|Bf 110 Im November 1936 entschied sich das RLM schließlich für die Beschaffung der Messerschmitt Bf 110 als Zerstörer und stellte die Weiterentwicklung der Focke-Wulf- und Henschel-Entwürfe sowie der Messerschmitt Bf 161 und Bf 162 ein. Im Juli 1937 erschien die Messerschmitt Bf 110 nicht mehr als Zerstörer, sondern als schwerer Jäger auf dem Lieferplan der Luftwaffe. Im September 1938 forderte Hermann Göring die Entwicklung des schweren Jägers zum Langstreckenflugzeug mit ausreichender Reichweite, um ganz England zu überfliegen. Außerdem wurde die Bf 110 auch als Jagdbomber in Erwägung gezogen, und im April 1940 wurde die erste mit Bombenschlössern ausgerüstete Bf 110 an die Erprobungsstelle Rechlin übergeben.

Технічний переклад: "У листопаді 1936 року RLM, нарешті, вирішив для закупівлі Messerschmitt Bf 110 як руйнівник і зупинив подальший розвиток Фокке-Вульф і Хеншель конструкцій, а також в Messerschmitt Bf 161 і Bf 162. НЕ В липні 1937 року, Messerschmitt Bf 110 більше не з'явився як руйнівник, а як важкий винищувач на графіку доставки ВВС. У вересні 1938 року, Герман Герінг закликав до розвитку важкого борця за далекомагістральних літаків з достатньою діапазоні літати над всій Англії. Крім того, Bf 110 був також приймаються до уваги в якості винищувача-бомбардувальника, і в квітні 1940 року перший автомобіль оснащений бомба замків Bf 110 був переданий полігоні Рехлін."

Друге покоління типу Zerstörer[ред.ред. код]

Als im Oktober 1938 die taktischen Forderungen für das Nachfolgemodell der Bf 110 – der späteren Me 210 – festgelegt und der Industrie übergeben wurden, wurde der Zerstörer wieder zum Mehrzweck-Kampfflugzeug. Die Me 210 sollte die Schwächen der Bf 110 – niedrige Geschwindigkeit und schwache Abwehrbewaffnung, besonders nach hinten unten – ausgleichen, einen internen Bombenschacht besitzen und mit Sturzflugbremsen ausgerüstet auch als Sturzkampfflugzeug eingesetzt werden.

Im August 1942 wurden die Technischen Richtlinien für Kampfzerstörer formuliert, die als Verwendungszweck angaben:

  • Kampfzerstörer gegen Ziele am Boden und in der Luft
  • Tag-Schlechtwetterjagd
  • Nah-Nachtjagd
  • Luftaufklärung im Hauptkampfgebiet.

Die Mehrzweck-Eignung wurde im September 1943 vom Generalstab der Luftwaffe untermauert, der die Me 210 als „Zerstörermaschine, die gelegentlich Schnellkampfaufträge bekommt“, also gelegentlich als Bomber eingesetzt wird, bezeichnete, während die inzwischen aus der Me 210 entwickelte Messerschmitt Me 410 „Zerstörermaschine, die grundsätzlich Schnellkampfaufträge bekommt“, genannt wurde.

Технчний переклад: "У жовтні 1938 року , тактичні вимоги до наступника Bf 110 - через Me 210 - фіксованою і промисловість були прийняті , есмінець повернувся до багатоцільових бойових літаків. Мене 210 був слабкість Bf 110 - низька швидкість і слабке озброєння , зокрема , вниз і назад - баланс , мають внутрішній бомбовий відсік і дайв гальма , обладнані бути використаний як пікіруючого бомбардувальника . У серпні 1942 року Технічні керівні принципи бойових есмінців були сформульовані , що сформулювати цілі : Бойові есмінців проти цілей на землі і в повітрі Тег погана погода полювання Крупний нічне полювання Повітряна розвідка в головній області битви. Можливість мульти- місія була посилена у вересні 1943 року в Генеральному штабі ВПС , на собі 210 як « руйнівник машини , які іноді швидкі бойові завдання отримує " , тому іноді використовується як бомбардувальник , позначеної як в даний час розроблені з мене 210 Messerschmitt Me 410 " есмінець машини , які в основному отримує швидкі бойові завдання , " називався."

Застосування в бою[ред.ред. код]

Die Bf 110 wurde Anfang des Krieges in Polen als Jäger gegen die feindlichen PZL-Jagdflugzeuge eingesetzt. Obwohl die PZL-Jäger in Wendigkeit und Steigleistung überlegen waren, wies die Bf 110 eine größere Höchstgeschwindigkeit auf und war in der Rolle als Jagdflugzeug erfolgreich. Als Abfangjäger bewährte sich die Bf 110, als Zerstörer dieses Typs in der Luftschlacht über der Deutschen Bucht neun britische Bomber abschossen. Dem Offensivkonzept des Zerstörers entsprechend, wurde die Bf 110 auch bei der Besetzung Hollands, Belgiens und Norwegens als Angriffsflugzeug gegen Bodenziele, vor allem auf feindlichen Flugplätzen, eingesetzt. Bei der Besetzung Frankreichs erlitt die Luftwaffe zwar schwerere Verluste, aber die Zerstörer konnten leistungsmäßig gut mit den französischen Jagdflugzeugtypen mithalten und bewährten sich abermals im Einsatz.

Erst in der Luftschlacht um England, als die Bf 110 das erste Mal auf die durch Verwendung von 100-Oktan-Treibstoff leistungsgesteigerte Hawker Hurricane und vor allem auf die hochentwickelte Supermarine Spitfire stieß, hatte sie den für den vorgesehenen Einsatz als Zerstörer notwendige Leistungsvorteil verloren und musste schwere Verluste hinnehmen.

Während des Überfalls auf die Sowjetunion, deren Luftstreitkräfte anfangs vor allem langsame, aber wendige Jagdflugzeuge einsetzten, besaß die Bf 110 erneut den notwendigen Leistungsvorteil, um die Rolle als Zerstörer erfolgreich auszufüllen. Erst im weiteren Verlauf des Krieges ging dieser Vorteil endgültig verloren. Auch das Nachfolgemuster Messerschmitt Me 410 konnte gegen die vor allem von der USAAF eingesetzten Langstreckenjagdflugzeuge niemals wieder einen Leistungsvorteil erringen.

Технічний переклад: "he Bf 110 was used early in the war in Poland as a fighter against the enemy PZL fighters . Although the PZL fighters were superior in maneuverability and climbing performance, the Bf 110 had a higher top speed , and was successful in the role as a fighter . As an interceptor , the Bf 110 proven , shot down as destroyers of this type in the Battle of the German Bight nine British bombers . According to the offensive concept of the destroyer , the Bf 110 was also used in the occupation of Holland , Belgium and Norway as an attack aircraft against ground targets , especially on enemy airfields . With the occupation of France , the Luftwaffe suffered while heavier losses, but the destroyers were in terms of performance keep up with the French fighter aircraft types and proven itself once again in use . Only in the Battle of Britain , as the Bf 110 for the first time met with the uprated by using 100 - octane fuel Hawker Hurricane and especially on the highly developed Supermarine Spitfire, they had lost the necessary for the intended use as a destroyer performance advantage and suffered heavy losses. During the raid on the Soviet Union, whose air forces initially inserting particularly slow but maneuverable fighter aircraft , the Bf 110 was once again the necessary performance advantage to successfully fill the role as a destroyer .

Only in the further course of the war was finally lost this advantage . Her follow patterns Messerschmitt Me 410 could never again win against the long-distance fighter planes mainly by the USAAF a performance advantage."

Zerstörer (багатоцільовий бойовий літак) у інших країнах[ред.ред. код]

Bell YFM-1 Airacuda у польоті

У Франції на початку 1930-х існувала концепція двомоторного багатоцільового літака (Програма BCR). Розробляли спочатку як аналог німецькому типу Zerstörer: винищувача бомбардувальників, а потім змінили призначення в багатоцільовий літак з функціями бомбардувальника, важкого винищувача, розвідки тощо.

P-38 Starfire у польоті

Bell YFM-1 Airacuda була американською версією Zerstörer як винищувач бомбардувальників. Літак розроблювала фірма «Bell Aircraft Corporation» (перший бойовий літак фірми) протягом середини 1930х. Мав початкову назву "Bell Model 1"; Airacuda уперше злетіла в небо 1 вересня 1937 року. Airacuda мав ряд сміливих дизайнерських рішень і безліч конструктивних вад, які, зрештою і спричинили закриття програми. Сформували лише одну ескадрилью.

Більш удалою версією американського Zerstörer як багатоцільового літака був Lockheed P-38 Lightning. Задумували цей літак як "перехоплювач", що має завданням "тактичну місію з перехоплення і знищення ворожих літаків на великих висотах".[5] Однак, ранні моделі мали незначний кут крену, що ускладнювало його використання саме як винищувач бомбардувальників. На практиці машину було швидко перекваліфіковано в літак багатоцільового призначення: бомбометання з пікірування, бомбометання с горизонтального польоту, ударів по наземним цілям курсовим озброєнням, проведення нічних операцій, фоторозвідки тощо.

Особливо часто його використовували як винищувач супроводу великої дальності(для цього під крила кріпили відкидні баки), як і німецький Zerstörer Bf 110.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Вимова терміну "Zerstörer"
  2. Lyon, David, The First Destroyers. Chatham Publishing, 1 & 2 Faulkner's Alley, Cowcross St. London, Great Britain; 1996. ISBN 1-55750-271-4.
  3. Тарас А. Е. Торпедой — пли!: История малых торпедных кораблей. — Минск: Харвест, 1999. — С. 29.
  4. а б Weal, John (1999). Messerschmitt Bf 110 Zerstörer aces of World War 2. Oxford: Osprey Aviation. с. 6–7. ISBN 1-85532-753-8. 
  5. Bodie, Warren M. The Lockheed P-38 Lightning: The Definitive Story of Lockheed's P-38 Fighter. Hayesville, North Carolina: Widewing Publications, 2001, 1991. pp.16-17. ISBN 0-9629359-5-6.