Іванченко Євтихій Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Іванченко.
Євтихій Якович Іванченко
Народився22 серпня 1895(1895-08-22)
с. Новоіванківка, Запорізька область, Російська імперія
Помер11 лютого 1980(1980-02-11) (84 роки)
м. Харків, УРСР
КраїнаПрапор Російської імперії → СРСР СРСР
Національністьукраїнець
Діяльністьгірничий інженер
Alma materНТУ ДП
Галузьелектротехніка
ЗакладХарківський національний університет радіоелектроніки
Посадапрофесор, завідувач кафедри гірничої електротехніки у Харківський гірничий інститут (до 1973)
Вчене званняпрофесор
Науковий ступіньдоктор технічних наук
Науковий керівникДинник О. М. Федоров М. М.
Відомі учніОгороднейчук І. П.
Аспіранти, докторантиОгороднейчук Іван Пилипович[1]
Alexander Volkovd[1]
Valentin Sviridovd[1]
N V Khudobind[1]
Zinoviy Mikhailetskiyd[1]
Valeriy Salygin (Salyga)d[1]
Oleg Rudenkod[1]
Wil Krasavind[1]
Boris Kobiakovd[1]
Vladimir Byrkad[1]
Tatyana Galchund[1]
Nikolay Biland[1]
Yevgeniy Shtepad[1]
Anatoliy Chibrikovd[1]
Vasiliy Khomenkod[1]
Anatoliy Tiutiunnikd[1]
Viacheslav Sokhind[1]
Vadim Salygad[1]
Oleg Savind[1]
Anatoliy Gnatiukd[1]
Vladislav Domrind[1]
Yuriy Yevtukhovd[1]
Vadim Ivanitskiyd[1]
Viacheslav Kamenevd[1]
Alexandra Kotliarovad[1]
Vitaliy Luzganovd[1]
Boris Kurovd[1]
Nikolay Shmachkovd[1]
Нагороди
Орден Трудового Червоного Прапора Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «30 років перемоги у ВВВ»
Знак «Шахтарська доблесть» II ступеня
Знак «Шахтарська доблесть» II ступеня

Іванченко Євтихій Якович (22 серпня 1895, с. Новоіванківка, нині Новомиколаївський район, Запорізька область — 11 лютого 1980, м. Харків) — науковець, гірничий інженер-механік, завідувач кафедри гірничої електротехніки у Харківському гірничому інституті (до 1973), депутат Українських Установчих Зборів (1918).

Біографія

[ред. | ред. код]

Євтихій Іванченко народився 22 серпня 1895, у селі Новоіванківка, нині Новомиколаївський район, Запорізька область[2].

У 1909—1913 Євтихій Іванченко навчався в Запорізькому ремісничому училищі.

У 1915—1918 брав участь у воєнних діях[2][3].

У 1920—1923 навчався у Дніпропетровському робітфаку[4].

1923—1928 навчання у Дніпропетровському гірничому інституті на електротехнічному відділенні. У 1928 році він закінчив Дніпропетровський гірничий інститут. У тому ж році за рекомендацією декана гірничо-заводського факультету проф. О. М. Динника залишився для викладацької і наукової роботи на кафедрі прикладної механіки, яку і очолив у 1943 році[2].

За великий внесок у розвиток гірничодобувної промисловості у 1935 році йому було присвоєно науковий ступінь кандидата технічних наук і вчене звання доцента без захисту дисертаційної роботи. Потім була війна, евакуація Дніпропетровського гірничого інституту у Свердловськ та Караганду. Після визволення Дніпропетровська у жовтні 1943 року, повернення інституту до рідного міста.

У 1943—1950 завідувач кафедри прикладної механіки. У 1946 році він успішно захистив докторську дисертацію і отримав науковий ступінь доктора технічних наук і звання професора у 1948 році[2].

Від 1950 очолював кафедру гірничої електромеханіки у Київському політехнічному інституті[2].

У 1953 році професор Іванченко пройшов за конкурсом на завідування кафедрою гірничої електротехніки у Харківський гірничий інститут. Він виступив з ініціативою створення нової спеціальності — «Автоматизація виробничих процесів у гірничій промисловості»[5]. Відкриття цієї спеціальності спричинило появу абсолютно нових тоді дисциплін для вузу гірничого профілю: електроніка, радіотехніка, теорія автоматичного регулювання та інших.

7 липня 1958 року кафедра гірничої електротехніки була перепрофільована у кафедру гірничої автоматики і телемеханіки[6], завідувачем якої було призначено Євтихія Іванченка.

З 1966 по 1973 рік він працював на посаді завідувача кафедри автоматики і телемеханіки Харківського інституту радіоелектроніки, після чого до останніх днів свого життя залишався професором-консультантом.

Наукова робота

[ред. | ред. код]

Діяльність Євтихія Іванченка як керівника науково-дослідних робіт надала нового імпульсу напрямку роботи з питань автоматизації виробничих процесів[7]. За перші три роки роботи у Харківському гірничому інституті (1954—1957) обсяг госпдоговірних тематик виріс до 3,5 мільйона карбованців. За його ініціативою Міністерство вугільної промисловості УРСР організувало кілька науково-дослідних лабораторій, що значно підвищило якість навчального процесу.

Євтихій Іванченко є засновником наукової школи автоматизації виробничих процесів у Харківському гірничому інституті. Продовжив і розвинув запропоновану М. М. Федоровим теорію гармонійного підйому, механічну теорію рудничних машин. Розробив і впровадив систему управління неврівноваженим підйомом. Ґрунтуючись на дослідженнях М. М. Федорова в галузі рудникової вентиляції, запропонував систему дистанційного управління пасивними регулюючими пристроями системи провітрювання шахт. Досліджував газодинамічні процеси в атмосфері цехів компресорних станцій. Проводив наукові дослідження з теорії механізмів і машин, розробки схем і засобів автоматизації, телемеханізації виробничих процесів, зв'язку на вугільних шахтах, міцності скипів підйому, шахтних піднімальних машин[8].

Творчий доробок

[ред. | ред. код]

Євтихій Іванченко є автором низки статей, книг та монографій:

  • Іванченко Є. Я. Електричне спорядження металургійних заводів. — Харків, Дніпропетровськ: Держтехвидав України, 1931. — Ч. 1: Електричні повідні. — 1931. — 215 с.[9]
  • Іванченко Є. Я. Теорія механізмів і машин. — Київ: Держтехвидав України, 1950. — 312 с.[10][11]
  • Иванченко Е. Я. Общие вопросы машиностроения. — Днепропетровск, 1937. — 56 с.[12]
  • Иванченко Е. Я. Физико-механические основы смазки. — Днепропетровск, 1941. — 50 с.[13]
  • Иванченко Е. Я. К вопросу проверки действия тормозов шахтных подъемных машин // Днепропетровский горный институт. — Днепропетровск, 1940. — с. 160—164[14]

Нагороди

[ред. | ред. код]

Сім'я

[ред. | ред. код]

Син — Іванченко Георгій Євтихієвич (1919) — доктор технічних наук[15], академік-секретар Академії електротехнічних наук Російської Федерації[16], директор інституту підвищення кваліфікації вугільної промисловості СРСР[17], професор Московського державного будівельного університету.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  2. ↑ а б в г д Варсак М. І. Іванченко Євтихій Якович [Архівовано 23 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2009. — Т. 9 : Е — Ж. — 711 с. — ISBN 978-966-02-5720-7.
  3. ↑ Не будемо Іванами без пам"яті! Сіверщина. Архів оригіналу за 30 червня 2018. Процитовано 30 червня 2018.
  4. ↑ Официальный сайт Карагандинского горного коледжа. История коледжа. Архів оригіналу за 4 липня 2018. Процитовано 4 липня 2018.
  5. ↑ Факультет комп'ютерних наук. Кафедра Кафедра інформаційних управляючих систем. Архів оригіналу за 11 липня 2018. Процитовано 28 червня 2018.
  6. ↑ Кафедра інформаційних управляючих систем. Архів оригіналу за 29 червня 2018. Процитовано 28 червня 2018.
  7. ↑ Факультет електронної техніки // Харківський національний університет — LXXX. — Видавничий центр «Логос Україна», 2011. Архів оригіналу за 16 липня 2018. Процитовано 29 червня 2018.
  8. ↑ Історія кафедри біомедичної інженерії. Архів оригіналу за 27 червня 2018. Процитовано 28 червня 2018.
  9. ↑ Електронний каталог НТБ КПІ ім. Ігоря Сікорського.[недоступне посилання з жовтня 2019]
  10. ↑ Електронний каталог НТБ КПІ ім. Ігоря Сікорського.[недоступне посилання з жовтня 2019]
  11. ↑ Scientific and technical Library of the National Technical University «Kharkiv Polytechnic Institute». Book publications. Архів оригіналу за 8 квітня 2019. Процитовано 29 жовтня 2019.
  12. ↑ Науково-технічна бібліотека ДВНЗ «Національний гірничий університет». Електронний каталог Науково-технічної бібліотеки ДВНЗ «Національний гірничий університет». Общие вопросы машиностроения.[недоступне посилання з жовтня 2019]
  13. ↑ Науково-технічна бібліотека ДВНЗ «Національний гірничий університет». Електронний каталог Науково-технічної бібліотеки ДВНЗ «Національний гірничий університет». Физико-механические основы смазки.[недоступне посилання з жовтня 2019]
  14. ↑ Науково-технічна бібліотека ДВНЗ «Національний гірничий університет». Електронний каталог Науково-технічної бібліотеки ДВНЗ «Національний гірничий університет». К вопросу проверки действия тормозов шахтных подъемных машин.[недоступне посилання з жовтня 2019]
  15. ↑ Росийская государственная библиотека. Иванченко Георгий Евтихиевич — Регулирование шахтных подъемных машин [Архівовано 4 липня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
  16. ↑ История электротехники / коллектив авторов. — М.: Издательство МЭИ, 1999. — С. 458 [Архівовано 4 липня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
  17. ↑ Казахстан. История. Люди. Владимир Новиков. Публикации. КНИУИ. Вклад Г. Е. Иванченко в развитие института. Архів оригіналу за 4 липня 2018. Процитовано 4 липня 2018.

Джерела

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Іванченко_Євтихій_Якович&oldid=36294911