Аналепсис
Аналепсис (грец. ανάληψις — відновлення) — форма розповіді, коли наратор повертається назад, у минуле, яке стосується «теперішнього» моменту[1]; відновлення однієї чи кількох подій, що трапилися раніше «теперішнього» моменту. Частковими синонімами до терміна є ретроспекція, зворотний кадр; одне з понять наратології.
В українській літературі на аналепсиси в різних текстових модифікаціях багата мала проза Ольги Кобилянської. Наприклад, у новелі «Аристократка» аналепсис виконує роль смислотворчого стрижня всього викладу: центральна дійова особа зображена через спогад, через деталізацію найяскравіших епізодів минулого, а вся значеннєва вага викладу сфокусована в погляді онука на окремі події молодості та зрілості померлої бабусі:
А вона поплескала його по голові і, усміхаючись, сказала: «Вгадай!» — Відтак він додумався до того. О, він додержить свою обіцянку. Вона станеться правдою. Такою правдою, як було правдою те, що подивляв її, що боролася до послідніх сил з суворістю життя, що був її внуком — і був сином пригнобленої нації[2] |
Також аналептичні фігури зустрічаються в оповіданнях Михайла Коцюбинського («Дорогою ціною»), Олександра Кониського («Півнів празник»), Панаса Мирного («Казка про Правду та Кривду», «Морозенко»), Марка Черемшини («Раз мати родила») та інших.
- Ткачук О. Наратологічний словник. — Тернопіль, 2002
- Женетт Ж. Повествовательный дискурс // Фигуры: В 2 т. — М., 1998. — Т. 2. — С. 60–281.
- Хронологічне переставлення // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 563.
Це незавершена стаття про літературу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |