Ананггаварман
| Ананггаварман | ||
| ||
|---|---|---|
| 1375 — 1417 | ||
| Попередник: | Адітьяварман | |
| Наступник: | Віджаяварман | |
| Національність: | мінангкабау[1] | |
| Країна: | Індонезія | |
Ананггаварман (*д/н — 1417) — 2-й магараджадіраджа Пагаруюнга у 1375—1417 роках.
Життєпис[ред. | ред. код]
Походив з династії Маулі, його молодшої гілки. Син магараджадіраджи Адітьявармана і та Путі Рено Джаліто. Ймовірно невдовзі після народження отримав титул ювараджи (спадкоємця трону). Ім'я Ананггавармана присутньо на Написі Саруасо II[2]. Спадкував владу близько 1375 року. У 1376 році було відправлено посольство до імперії Мін.
Ананггаварман згадується в написі «Хеваджара Ніт'ясмрті», згідно з якою продовжив підтримку ваджраяни. Сприяло розвитку торгівлі з Індостаном, насамперед Віджаянагарською імперією, звідки досить багато купців оселилися в містах Пагаруюнгу, на що на думку вказує напис двома видами письма каві й грантха в написі Бандар Бапахат[3].
1409 року в битві в місцині Паданг Сібусук завдав поразки війську Маджапагіт, внаслідок чого відновила незалежність. Ймовірно зайняв усі колишні землі Мелаю і Шривіджаї, встановивши владу над центральною та південною Суматрою. До кінця панування стає гегемоном усього острова, окрім найпівночіших земель. Помер 1417 року. Йому спадкував зять Віджаяварман.
Родина[ред. | ред. код]
Ананггаварман одружений на Путі Рено Деві, від якої має трьох доньок Путі Панджанг Рамбут, Путі Саларех Пінанг Масак і Путі Бонгсу, що вийшли заміж за датуків (вождів) племен мінангкабау, які згодом сформували знать Пагаруюнг.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Ensiklopedia Tokoh 1001 Orang Minang / за ред. H. Chaniago, R. I. Denas — UMSB Press, 2023. — ISBN 978-623-8416-00-4
- ↑ Kozok, Uli (2015). A 14th Century Malay Code of Laws: The Nitisarasamuccaya. Vol. 16 dari Nalanda-Sriwijaya Series. Institute of Southeast Asian Studies. p. 39. ISBN 9814459747.
- ↑ Schnitger, F. M. (1937). The Archaeology of Hindoo Sumatra. Leiden: Brill Archive. p. 13.
Джерела[ред. | ред. код]
- Cheah Boon Kheng, Abdul Rahman Haji Ismail, (1998), Sejarah Melayu, the Malaysian Branch of the Royal Asiatic Society.
- Reichle, Natasha (2007). Violence and Serenity: Late Buddhist Sculpture from Indonesia. ed. berilustrasi. University of Hawaii Press. ISBN 0-8248-2924-7.
- Andaya, Leonard Y. (2008). Leaves of the Same Tree: Trade and Ethnicity in the Straits of Melaka. ed. berilustrasi. University of Hawaii Press. ISBN 0-8248-3189-6.