Антикатон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Антикатон
Anticato
ЖанрАпологія
АвторГай Юлій Цезар
МоваЛатина
Написано45 рік до Р. Х.

Антикатон (лат. Anticato) — втрачений твір Гая Юлія Цезаря, що був написаний в серпні 45 року до Р. Х. у відповідь на втрачений памфлет Цицерона «Катон», у якому автор звеличував Марка Порція Катона Молодшого та критикував Цезаря. Текст обох творів втрачено, залишились лише згадування у роботах тогочасних авторів, а також невеликі фрагменти. Передбачається, що «Антикатон» став збірником усіх чуток, що порочать Катона, як наприклад історія, ніби Катон просіював попіл кремованого брата в пошуках золота[1].

Історія написання

[ред. | ред. код]
Джоакіно Ассерето, «Смерть Катона», близько 1640

Коли Марк Порцій Катон у квітні 46 р. до Р. Х. після поразки помпеянців при Тапсі наклав на себе руки, щоб не потрапити в полон до Цезаря, це незабаром виявилося останнім і найважчим ударом з усіх, що він зумів завдати в багаторічній боротьбі своєму противнику. Своїм самогубством він позбавив Цезаря безсумнівно бажаного приводу виявити великодушність, пробачити переможеного і таким чином продемонструвати всьому світу, що він вищий за ненависть і мстивість[2]. Таким чином, переможець втратив можливість протиставити ригоризму супротивника свою терпимість і, помилувавши переможеного, довести перевагу власної справи, щоб таким чином досягти схвалення та визнання у широких громадських колах.

Натомість Республіка отримала свого мученика; і вже дуже скоро з'ясувалося, наскільки особистість Катона підходила для цієї ролі — а саме коли опозиційна партія стала інтерпретувати його смерть як прояв незламної волі до опору, як останній відчайдушний крок, вжитий для того, щоб уникнути існування в умовах політичної та духовної несвободи[3].

Слідом за цією ефектною смертю почалася все зростаюча ідеалізація образу Катона, і коли критики, що не змусили себе чекати, не зуміли надовго досягти визнання, все життя Катона стало єдиним у своєму роді прикладом безстрашної боротьби за вільну державу (libera res publica). Це чудово демонструє його життєпис, написаний Плутархом, який цілком пронизаний такою завищеною оцінкою.

Нібито на прохання Марка Юнія Брута[4] Цицерон уже у квітні 46 р. до Р. Х., тобто безпосередньо після отримання звістки про смерть Катона, приступив до написання твору покійному[5]. Вже на початку липня Цицерон писав про нього «Катон захоплює мене»[6], і до цього часу твір мало бути вже закінчено. цитата з «Оратора»[5], який був опублікований у листопаді, ясно свідчить, що «Катон» був уже завершений, коли починалася робота над «Оратором». Крім того, у листі Цицерона до Тірона[7], написаному в липні 46 р. до Р. Х., повідомляється про те, як поширювався «похвальний твір» (Laudatio); а саме, Цицерон просив у ньому Тирона допомогти переписувачам, якщо вони в якомусь місці не зможуть прочитати його почерк.

Незважаючи на це, очевидно, до фактичної публікації «Катона» у листопаді 46 р. до Р. Х. пройшло ще кілька місяців. Близько 5 листопада 46 р. до Р. Х.. Цезар вирушив на Іспанську війну. Перші звістки про «Катон» Цицерона він отримав, перебуваючи на театрі бойових дій.

Цезар, а також, можливо, і його найближче оточення, здатні були відразу ж усвідомити приховану небезпеку, яку представляв цей твір для нього та подальшої реалізації його політичних цілей, і тому вважали за необхідне негайно відреагувати.

Спочатку Гірцій — відповідно до побажання Цезаря і, напевно, за домовленістю з ним, — пише заперечення, яке відправляє Цицерону; 9 травня 45 р. воно вже знаходиться у розпорядженні останнього[8]. За два дні Цицерон запитує в Аттіка його думки про цей твір. Цицерон хоче підтвердження власного судження, згідно з яким публікація твору Гірція не применшує, але підвищує авторитет Катона — всупереч наміру автора. Так, принаймні, звучить наведене Цицероном обґрунтування його неодноразових прохань до Аттіка широко поширити книгу Гірція. Цицерон не дуже помиляється в цьому своєму судженні про твори Гірція, оскільки Аттік явно прийшов до подібної думки і повідомив його Цицерону, як випливає з його листа[9] 2. Однак перш за все невдача Гірція очевидна з того, що Цезар, зі свого боку, все ж таки вважав за потрібне додатково взяти слово з того ж питання.

Твір Цицерона, опублікований листопаді 46 р., наприкінці року прибуває Іспанію і потрапляє до рук Цезаря. Після цього, у січні та лютому, Гірцій береться за складання заперечень на нього. Цезар визнає їхню безрезультатність і у березні 45 р. сам береться за перо. Його «Антикатон» дістався Цицерона, приблизно влітку. Бо з листа Цицерона до Аттика від 22 або 23 серпня 45 до Р. Х. ясно, що Цицерон на той час прочитав «книгу проти Катона», сприйняв її схвально і вже відправив Цезарю послання з цього приводу[10].

Проте літературна дискусія про особистість Катона не обмежилася працями Цицерона, Гірція і Цезаря. Приклад Цицерона особливо швидко знайшов послідовників, так що вже незабаром великий шанобливий твір про Катона з'явився з-під пера того самого Брута, який раніше надихнув Цицерона на його працю. Цезар міг прочитати його і порівняти з книгою Цицерона ще в Іспанії або дорогою назад, коли він кілька тижнів провів у Нарбонській Галлії. 12 серпня 45 р. Цицерон повідомляє Аттику судження Цезаря про цей твір, яким той поділився в листі[11]. Також видається, що до цього написаного Брутом прославлення (laudatio) належить уже лист від 17 березня 45 р. до Р. Х.[12], де Цицерон скаржиться, що Брут на користь Катона применшив його власні заслуги у переслідуванні катилінаріїв[13].

Заперечення Бруту проти цього «Катона» за кілька десятиліть написав уже літній Август[14], то, перебуваючи в його найближчому оточенні, він міг бути безпосереднім свідком доопрацювання «Антикатону».

У листуванні Цицерона є також відомості про «Катон», що вийшов з-під пера епікурейця Марка Фадія Галла. Цей твір також виник пізніше серпня 45 р. до Р. Х.[15].

Нарешті, у зв'язку з цим слід, згадати також життєпис Катона, написаний його найближчим другом Мунацієм Руфом, ймовірно, одночасно з похвалою Ціцерона або трохи пізніше, у відповідь на атаку Цезаря. Через посередництво Тразея Пета його зміст, вочевидь, було включено в плутарховий життєпис Катона.

З творами їхніх супротивників було трохи інакше. Бо після того, як Цезар власноруч виклав свою точку зору ніхто з оточення Цезаря більше не вважав ні за необхідне, ні навіть за розумне брати участь у дискусії.

Звісно ж, що згодом впливали лише твори Цицерона і Цезаря, що очікувалося з огляду на видатного становища обох. Своєю суперечкою вони визначили дискусію про справжній образ Катона, що тривала протягом усієї античності.

Літературна форма

[ред. | ред. код]

Дослідники нерідко давали твору Цезаря такі визначення, як інвектива, пасквіль чи памфлет. Ці поняття загалом можуть сказати лише небагато про форму і жанрову належність праці, бо памфлет міг бути і поемою, і листом, і промовою, але все ж таки подібне уявлення спрямовує думку — і, не без наміру, — у певний бік. Бо такі поняття, звісно, ​​викликають деякі асоціації. Так, приходять в голову сумнозвісна інвектива проти Цицерона, що збереглася під ім'ям Саллюстія, або твір Дідія, представлений як відповідь Цицерону[16].

«Антикатон» слід розглядати у безпосередньому зв'язку з подібними творами повсякденної політичної боротьби, що призвело до оманливих висновків про його характер. Бо «Антикатон» і за задумом, і за змістом не можна порівняти з тими традиційними брошурами, націленими в основному на моментальний і різкий вплив[17].

Однак і щодо форми можна знайти лише дуже умовні паралелі. Наприклад, коли Цицерон[18] говорить про «Антикатон» Гірція «Якщо ти прочитаєш лист Гірція…», це ще не означає, що цей твір був складений у формі листа — щонайменше за своїм фіктивним оформленням. Навпаки, Цицерон тут характеризує словом «Лист» (лат. epistula) лише те що, що твір йому надіслали . Це повідомлення не дає жодних відомостей про зовнішній вигляд твору. В інших місцях Цицерон називає його словом «книга» (лат. liber).

Навпаки, є деякі підстави вважати, що «Антикатон» Цезаря — і це може скидатися на інвективи проти Цицерона і Саллюстія, оформлені як промови в сенаті, — корилася правилам усного виступу. Плутарх неодноразово[19] використовує стосовно нього, як і до «Катона» Цицерона, слово λόγος, але це мало що доводить через семантичну широту цього поняття. Більшу вагу має висловлювання Кремуція в наведеній у Тацита[20] захисної мови, де він називає твір Цезаря «мовою у відповідь» (rescripta oratio). Це означає, що тут Антикатон розглядається як письмова мова у відповідь на цицероновського Катона. Додаткова вказівка ​​на схожість із судовою полемікою ще більше прояснює обставини, що лежать в основі справи: твори Цицерона і Цезаря співвідносилися один з одним так само, як і мова у відповідь ораторів у судовому процесі. Предметом, за і проти якого вони вимовляються, в даному випадку виступає особистість Катона, а це тягне за собою і важливу відмінність від судових промов: Катон підлягає не юридичній, а політичній та моральній оцінці. Вирок йому мав виносити не суддя, а широка римська громадськість. Таким чином, промови і проти нього відносяться не до судового типу (genus iudiciale), але до характерного (genus demonstrativum).

З цією точкою зору узгоджується той факт, що «Катон» Цицерона неодноразово визначається як laudes, laudatio, ἐγκώμιον (Вихваляння, похвальне слово, шаноблива промова.), а «Антикатон» Цезаря — як vituperatio(nes) або κατηγορία (Засудження, звинувачення.). Якщо надалі виходити з правильності припущення, що твір Цицерона був чимось на кшталт епітафії з уславленням покійного[21], то лише зростає ймовірність того, що Цезар для свого заперечення теж використовував форму промови. Так, він міг навіть зберегти визначене у творі Цицерона розташування матеріалу[22].

Усе це підкріплює гіпотезу, за якою «Антикатон» був написаний у формі промови. З таким висновком узгоджуються результати дослідження Лео Хольтца[23], який зумів довести, що ряд риторичних елементів, ритму, умов і фігур, що зустрічаються в мізерних дослівних цитатах з «Антикатону», також виявляється також у фрагментах промов Цезаря.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Плутарх. Катон Молодший, 11
  2. ↑ Plut. Cat. Min. 72. 2—3 [Архівовано 6 квітня 2022 у Wayback Machine.]; Caes. 54. 1—2 [Архівовано 9 грудня 2018 у Wayback Machine.]; Cass. Dio XLIII. 12. 1; App. BC. II. 99. 414 [Архівовано 20 травня 2022 у Wayback Machine.]; Val. Max. V. 1. 10.
  3. ↑ Згідно Х. Бертольду (Ber­thold H. Der jün­ge­re Ca­to bei den Kir­chen­vä­tern // Stu­dia Pat­ris­ti­ca. Bd. 9. 3. 1966. S. 10) в цьому варто вбачати вплив «Катона», написаного Цицероном: припущення про політичні мотиви самогубства породили "Образ вражаючкої смерті (am­bi­tio­sa mors, Tac. Ag­ric. 42. 4) [Архівовано 7 квітня 2022 у Wayback Machine.] у стоїчної опозиції
  4. ↑ Cic. Or. 35 [Архівовано 8 квітня 2022 у Wayback Machine.]: Ita­que hoc sum adgres­sus sta­tim Ca­to­ne ab­so­lu­to, quem ip­sum num­quam at­ti­gis­sem tem­po­ra ti­mens ini­mi­ca vir­tu­ti, ni­si ti­bi hor­tan­ti et il­lius me­mo­riam mi­hi ca­ram ex­ci­tan­ti non pa­re­re ne­fas es­se du­xis­sem. Саме на ці слова посилається і Авл Цецина (Cic. Fam. VI. 7. 4) [Архівовано 11 грудня 2021 у Wayback Machine.]: in Ora­to­re tuo ca­ves ti­bi per Bru­tum et ad ex­cu­sa­tio­nem so­cium quae­ris
  5. ↑ а б Att. XII. 4. 2 [Архівовано 11 грудня 2021 у Wayback Machine.]: Sed de Ca­to­ne πρόβ­λη­μα Άρχι­μήδειον est. non ad­se­quor, ut scri­bam, quod tui con­vi­vae non mo­do li­ben­ter, sed etiam aequo ani­mo le­ge­re pos­sint; quin etiam, si a sen­ten­tiis eius dic­tis, si ab om­ni vo­lun­ta­te con­si­liis­que, quae de re p. ha­buit, re­ce­dam ψι­λῶσque ve­lim gra­vi­ta­tem con­stan­tiam­que eius lau­da­re, hoc ip­sum ta­men is­tis odio­sum ἄκουσ­μα sit. sed ve­re lau­da­ri il­le vir non po­test, ni­si haec or­na­ta sint, quod il­le ea, quae nunc sunt, et fu­tu­ra vi­de­rit et ne fie­rent con­ten­de­rit et fac­ta ne vi­de­ret, vi­tam re­li­que­rit. ho­rum quid est, quod Ale­dio pro­ba­re pos­si­mus? (Но насчет Като­на — это Архи­медо­ва про­бле­ма; не став­лю себе целью напи­сать то, что твои сотра­пез­ни­ки мог­ли бы про­честь не толь­ко с удо­воль­ст­ви­ем, но даже спо­кой­но. Более того, если бы я не кос­нул­ся выска­зан­ных им мне­ний, если бы я не кос­нул­ся все­го его обра­за мыс­лей и наме­ре­ний, кото­рые у него были отно­си­тель­но государ­ства, и про­сто захо­тел бы хва­лить его стро­гость и посто­ян­ство, то уже это было бы нена­вист­ным для их слу­ха. Но, по спра­вед­ли­во­сти, нель­зя хва­лить это­го мужа, если не пре­воз­но­сить того, что он и пред­видел то, что есть теперь, и борол­ся за то, чтобы это не совер­ша­лось, и чтобы не видеть совер­шив­ше­го­ся, рас­стал­ся с жиз­нью. Что из это­го я могу заста­вить одоб­рить Аледия? (пер. В. О. Горен­штей­на).
  6. ↑ Att. XII. 5. 2 [Архівовано 11 грудня 2021 у Wayback Machine.]: Ca­to me qui­dem de­lec­tat
  7. ↑ XVI. 22. 1. Архів оригіналу за 25 жовтня 2021. Процитовано 19 травня 2022.
  8. ↑ Cic. Att. XII. 40. 1. Архів оригіналу за 20 травня 2022. Процитовано 19 травня 2022.
  9. ↑ Att. XII. 45. 2. Архів оригіналу за 20 травня 2022. Процитовано 19 травня 2022.
  10. ↑ Att. XIII. 50. 1 [Архівовано 11 грудня 2021 у Wayback Machine.], про це також наступний лист Att. XIII. 51. 1 [Архівовано 11 грудня 2021 у Wayback Machine.] від 24 серпня 45 до Р. Х.
  11. ↑ Att. XIII. 46. 2 [Архівовано 20 травня 2022 у Wayback Machine.]: le­gi epis­tu­lam [sc. Cae­sa­ris]: mul­ta de meo Ca­to­ne, quo sae­pis­si­me le­gen­do se di­cit co­pio­sio­rem fac­tum, Bru­ti Ca­to­ne lec­to se si­bi vi­sum di­ser­tum.
  12. ↑ Att. XII. 21. 1. Архів оригіналу за 8 грудня 2021. Процитовано 19 травня 2022.
  13. ↑ Lendle O. Ciceros ὑπόμνημα περὶ τῆς ὑπατείας // Hermes. Bd. 95. 1967. S. 99. Про можливий взаємозв'язок між «Катоном» Брута і зображенням Цицерона в «Змові Катіліни» Саллюстія див: Mazzarino S. Il pensiero storico classico. Vol. 2. 1. Рома; Bari, 1974. P. 415 f.; пор. також 453 f.
  14. ↑ Suet. Aug. 85. 1. [Архівовано 2 червня 2018 у Wayback Machine.] Про це див: Berthold H. Cato von Utica im Urteil seiner Zeitgenossen // Acta Conventus XI «Eirene» 1968 / Ed. C. F. Куманійкі. Wrocław, 1971. S. 141, Anm. 35, де висловлено припущення, що в ньому Август «дискутував із сенатською опозицією, яка під приводом шанування Катона використала літературу у політичній боротьбі». Таким чином, спадкоємець Цезаря міг тут цілком свідомо наслідувати приклад свого прийомного батька в обставинах, що представлялися йому подібними. Коли 45 р. до Р. Х. Октавіан вирушив за Цезарем до Іспанії<ref>Suet. Aug. 8. 1; Vell. II. 59. 3 [Архівовано 2 червня 2018 у Wayback Machine.]
  15. ↑ Fam. VII. 24. 2 [Архівовано 11 грудня 2021 у Wayback Machine.] (ймовірно, від 22 серпня 45 до Р. Х.): Catonem tuum mihi mitte; cupio enim legere, me adhuc non legisse turpe utrique nostrum est — цей вираз припускає, що публікація відбулася трохи раніше, а також Fam. VII. 25. 1: vereor, ne in catomum Catoni (a) nos.
  16. ↑ принаймні, так його називає Діомед (GL. I. p. 387. 6).
  17. ↑ Іншу думку див.: Koster S. Die Invektive in der griechischen und römischen Literatur // Beiträge zur Klassische Philologie. H. 99. Meisenheim am Glan, 1980. S. 139—141), де «Антикатон» названий «некрологом найгіршого сорту».
  18. ↑ Att. XII. 41. 4. Архів оригіналу за 11 грудня 2021. Процитовано 19 травня 2022.
  19. ↑ Caes. 54. 6 [Архівовано 9 грудня 2018 у Wayback Machine.]; Cic. 39. 6 [Архівовано 20 травня 2022 у Wayback Machine.]; Cato min. 36 [Архівовано 6 квітня 2022 у Wayback Machine.]. 5
  20. ↑ Ann. IV. 34. Архів оригіналу за 20 жовтня 2021. Процитовано 19 травня 2022.
  21. ↑ Цю думку див.: Vollmer Fr. Laudationum funebrium Romanorum historia et reliquiarum edition // Jahrbücher für classische Philologie. Supplbd. 18. 1892. S. 469; idem. Laudatio funebris // RE. Bd. 12. 1924. Sp. 994; подібна думка див.: Schanz M., Hosius C. Op. cit. S. 446 (пор. також с. 397, у зв'язку з похвальним твором Брута); також О. Кроуфорд, можливо, мав на увазі цицероновського «Катона», говорячи про похвали (laudationes), опубліковані як політичні памфлети (Crawford O. C. Laudatio funebris // CJ. Vol. 37. 1941—1942. P. 26). Іншу думку див.: Leo Fr. Die griechisch-römische Biographie nach ihrer litterarischen Form. Leipzig, 1901. S. 225 f.: «… суміжна область … яка відкрилася поруч з надгробною промовою». Порівн. також Durry M. Éloge funèbre d'une matrone romaine. Paris, 1950. P. XXIVf. Однак Куманецький обґрунтовано обговорює, що говорити про схожість «Катона» з надгробною мовою (laudatio funebris) можна лише із зовнішнього та формального погляду; за змістом, він повинен був скоріше орієнтуватися на схему таких грецьких енкоміїв, як Агесилай Ксенофонта або Евагор Ісократа: Kumaniecki Κ. Ciceros «Cato». S. 185 ff. Цим пояснювалося б також, чому сам Цицерон зараховував свій твір до філософських праць, незважаючи на його риторичну форму (Div. II. 1. 3): . Твердження схоліасту до Ювеналу (Sat. VI. 337): cuius [sc. Catonis] virtutem dialogo illo, qui inscribitur Cato, Cicero etiam laudavit, безсумнівно, заснований лише на плутанині з «Катоном Старшим». Чи правдоподібною є думка Джонса, який дійсно вважає «Катона» діалогом: Jones C. P. Op. cit. P. 194 f. З іншого боку, Кірдорф нещодавно переконливо виступив за те, щоб розглядати «Катона» як мову, як риторичний енкомій і, насамперед, на підставі задуму, відмежувати його від надгробків: Kierdorf W. Op. cit. S. 180ff.
  22. ↑ Принаймні так дозволяє думати свідчення самого Цицерона Top. 94 [Архівовано 4 грудня 2021 у Wayback Machine.].
  23. ↑ Holtz L. C. Iuli­us Cae­sar quo usus sit in ora­tio­ni­bus di­cen­di ge­ne­re. Diss. Jena 1913, S. 27 f.

Література

[ред. | ред. код]
  • HJ Tschiedel, Caesars Anticato, Darmstadt, Wissenschaftliche Buchgesellschaft, 1981.
  • Holtz L. C. Iuli­us Cae­sar quo usus sit in ora­tio­ni­bus di­cen­di ge­ne­re. Diss. Jena 1913
  • M. Rizzotto, Caio Giulio Cesare. Opere Minori, frammentarie e inedite, Padova, Primiceri Editore, 2022.
  • Tschiedel H.J. Caesars «Anticato»: Eine Untersuchung der Testimonien und Fragmente. Darmstadt: Wissenschaftliche Buchgesellschaft, 1981.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Антикатон