Бургас (фрегат, 1832)
| Історія | |
|---|---|
 Російська імперія
| |
| Власник: | Чорноморський флот Російської імперії |
| Будівник: | Спаське адміралтейство |
| Закладений: | 11 листопада 1831 |
| Спуск на воду: | 7 листопада 1832 |
| Списаний: | 1842 |
| Доля: | Переобладнаний в блокшив у 1842 році |
| Основні характеристики | |
| Тип: | фрегат |
| Довжина: | 51,9 м |
| Ширина: | 13,1 м |
| Осадка: | 5,2 м |
| Екіпаж: | 420—450 осіб |
| Озброєння: | 60 гармат |
«Бургас» — вітрильний 60-гарматний фрегат Чорноморського флоту Російської імперії. Названий на честь захоплення російськими військами 12 липня 1829 року турецької фортеці Бургас.
Закладений у Миколаєві 11 листопада 1831 року на приватній верфі О. О. Перовського, головний будівник — М. І. Суровцов[1][2]. Один із шести 60-гарматних фрегатів типу «Тенедос», побудованих у Миколаєві під наглядом адмірала і військового губернатора міста О. С. Грейга. За розмірами і озброєнням вони не сильно поступалися 74-гарматним лінійним кораблям і іноді іменувалися 60-гарматними кораблями[3].
Після спуску на воду 7 листопада 1832 року увійшов до складу Чорноморського флоту Російської імперії[2].
Перебував у практичних плаваннях у Чорному морі в 1834—1837 роках. У квітні 1837 року брав участь у перекиданні 13-ї піхотної дивізії з Одеси до Севастополя. Під час Кавказької війни у складі ескадр віце-адмірала М. П. Лазарєва і контр-адмірала Ф. Г. Артюкова брав участь у створенні Кавказької укріпленої берегової лінії[4], висаджуючи десанти, що заснували укріплення в гирлах річок Сочі (13 квітня 1838 року під командуванням Артюкова)[5][6], Субаші в Цемеській затоці (3 травня 1839 року і 12 вересня 1838 в ескадрі Лазарєва відповідно)[3][5].
У 1840 році, маючи свій прапор на фрегаті «Бургас», з нього командував загоном суден Абхазької експедиції контр-адмірал П. М. Юр'єв[7]. На цьому ж фрегаті мав свій прапор контр-адмірал М. М. Станюкович, який у 1837 році крейсирував біля абхазьких берегів на «Бургасі»[8]. З 8 по 11 жовтня 1841 року, у складі ескадри Станюковича, фрегат підтримував вогнем просування сухопутних військ під командуванням генерала Й. Р. Анрепа від Адлера до Сочі[1].
У 1842 році виведений зі списку флоту і переобладнаний в блокшив[3].
- П. І. Балосогло (1833);
- П. Я. Синіцин (1834—1837[9]);
- К. О. Браліан (1837);
- В. О. Власьєв (1838—1841[1]).
- ↑ а б в Христенко, В. Николаевские адмиралы (рос.). Литературный Николаев. Процитовано 6 березня 2024.
- ↑ а б Шинкаренко, Андрей (27 вересня 2012). Николаевское Адмиралтейство (рос.). Николаевский базар. Процитовано 4 березня 2024.
- ↑ а б в Фрегат «Бургас» (рос.). Черноморский флот. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 5 березня 2024.
- ↑ Занятие плацдарма и заложение форта в устье реки Сочи (рос.). HistorySochi.ru. Архів оригіналу за 12 червня 2013. Процитовано 11 червня 2013.
- ↑ а б Альхаов, А. А. (2018). Роль Черноморского флота в создании Черноморской береговой линии (1837—1839 года). Ежеквартальный рецензируемый, реферируемый научный журнал «Вестник АГУ». 4 (229) (рос.). Майкоп: Адыгейский государственный университет. с. 19. ISSN 2410-3691.
- ↑ Занятие плацдарма и заложение форта в устье реки Сочи (рос.). История Сочи. Архів оригіналу за 20 вересня 2014. Процитовано 6 березня 2024.
- ↑ Юрьев, Павел Николаевич. Русский биографический словарь (рос.). Т. 25. Санкт-Петербург. 1896—1918.
- ↑ Левченко, Л. Л. (2006). Станюкович Михайло Миколайович. Історія Миколаївського і Севастопольського військового губернаторства (1805—1900). Миколаїв: Видавництво МДГУ імені Петра Могили. с. 262. ISBN 966-336-049-6.
- ↑ Алексушин, Г. В.; Сёмин, Ю. А. (2023). Таможня Российской империи на море (рос.). Санкт-Петербург: Издательско-полиграфический комплекс «Гангут». с. 254. ISBN 978-5-85-875-584-5.
- Веселаго Ф. Ф. Список русских военных судов с 1668 по 1860 год. — СПб.: Типография морского министерства, 1872. — 798 с.
- Чернышёв А. А. Российский парусный флот. Справочник. — М.: Воениздат, 1997. — Т. 1. — 312 с. — (Корабли и суда Российского флота). — 10 000 экз. — ISBN 5-203-01788-3.
- Широкорад А. Б. 200 лет парусного флота России / Под ред. А. Б. Васильева. — 2-е изд. — М.: «Вече», 2007. — 448 с. — ISBN 978-5-9533-1517-3.