Вибори до Національної конституційної асамблеї Австрії (1919)
‹ 1911 1920 › | ||||
Вибори до Національної конституційної асамблеї Австрії (1919) Усі 170 місць у Національній конституційній асамблеї | ||||
16 лютого 1919 Явка: 2 997 534 (84,49 %) | ||||
Перша партія | Друга партія | Третя партія | ||
---|---|---|---|---|
Лідер | Карл Зейц | Йодок Фінк | ||
Партія | Соціал-демократична партія Австрії | ХС та союзники | Німецькі націоналісти | |
Виграно місць | 72 | 69 | 26 | |
Голосів виборців | 1 211 393 | 1 068 259 | 547 058 | |
Відсоток | 40,76 % | 35,94 % | 18,41 % | |
Результати виборів із зазначенням місць, здобутих округом. Виборчі округи заштриховані відповідно до партії, яка посіла перше місце. Представники були призначені в заштрихованих областях (Південний Тіроль і Нижня Штирія), де вибори не відбулися. | ||||
Ця стаття є частиною серії статей про державний лад і устрій Австрії |
---|
Глава держави |
Категорія • Інші країни |
Вибори до Національної конституційної асамблеї пройшли в Австрії 16 лютого 1919 року.[1]
Соціал-демократична робітнича партія стала найбільшою партією, вигравши 72 з 170 місць.[2] Партію значною мірою підтримував робітничий клас, тоді як фермери та середній клас голосували переважно за Християнсько-соціальну партію, яка виступала проти аншлюсу.[3] Явка виборців склала 84,4 %. Оскільки Чехословаччина не дозволила своєму населенню взяти участь у виборах, а Італія та Югославія отримали контроль над Південним Тіролем (в результаті Лондонської угоди 1915 року) та Нижньою Штирією (після прикордонних конфліктів), відповідно, голосування проводилося лише в невеликих районах частини тих відповідних територій, а представники натомість призначалися пропорційно до загальної частки голосів партій.
Перше засідання асамблеї відбулося 4 березня 1919 року. Судето-німецькі соціал-демократи організували серію демонстрацій на підтримку свого права на самовизначення. У семи містах 54 особи були вбиті та ще 84 поранені чеськими військовими та поліцією.[4]
Члени Національної конституційної асамблеї обиралися в багатомандатних округах, що мали від чотирьох до дев'яти місць у кожному за пропорційним представництвом. Найменший виборчий округ спочатку мав обрати три місця, але цього не сталося через те, що Югославія отримала контроль над більшою частиною Нижньої Штирії.
Ці вибори були першими виборами, на яких усім жінкам було дозволено голосувати.[5] Громадянам Німеччини, які проживали в Австрії, Нижній Штирії, Південному Тиролі і судетськім німцям, які проживали в новоствореній Чехословаччині, також було дозволено голосувати на виборах, незважаючи на заперечення Чехословаччини. Австрійським громадянам, які проживали в Німеччині, також було дозволено голосувати на виборах до Веймарських установчих зборів того ж року.[6]
Дві головні партії, СДРПА і ХС, створили коаліційний уряд після виборів. Хоча до середини 1920 року він розпався, за ним на короткий час утворилася перехідна коаліція СДРПА, ХС і Великонімецької народної партії[de], наступниці Німецької народної партії[de] після злиття з Великонімецьким союзом. Зрештою, 1 жовтня 1920 року було прийнято нову конституцію.[3] 17 жовтня відбулися нові вибори.
- ↑ Nohlen, Dieter; Stöver, Philip (31 травня 2010). Elections in Europe: A data handbook (англ.). Nomos Verlagsgesellschaft. с. 196. ISBN 978-3-8329-5609-7.
- ↑ Graham, Malbone W. (1930). Foreign Governments and Politics: The Constitutional Crisis in Austria. The American Political Science Review. 24 (1): 144—157. doi:10.2307/1946794. JSTOR 1946794.
- ↑ а б Nohlen & Stöver, с. 173
- ↑ Suppan, Arnold. Austrians, Czechs, and Sudeten Germans as a Community of Conflict in the Twentieth Century (PDF). conservancy.umn.edu. Center for Austrian Studies, Minnesota. Процитовано 8 лютого 2018.
- ↑ 85 Jahre allgemeines Frauenwahlrecht in Österreich. 6 березня 2011. Архів оригіналу за 6 березня 2011. Процитовано 14 червня 2019.
- ↑ AUSTRIA VOTES TODAY. — German Part of Former Dual Monarchy Chooses Its Constituent Assembly., The New York Times, February 16, 1919 (PDF)