Європейський парламент

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Європейський парламент
Europarl logo.svg

European Parliament, Plenar hall.jpg

Тип однопалатний парламент
Президент Мартін Шульц
(ПСД)
з 1 червня 2014
Віце-президент 14

European Parliament as of June 2015.svg

Депутати 751
Політичні групи Комісія Юнкера (475)

Опозиція (276)

Останні вибори 2014
Зала засідань
Веб-сторінка europarl.europa.eu

Commons-logo.svg Європейський парламент у Вікісховищі

Європе́йський парла́мент (скор. Європарла́мент) — законодавчий орган Європейського Союзу, що обирається прямим голосуванням громадянами Європейського Союзу. Спільно з Радою Європейського Союзу і Європейською Комісією парламент виконує законодавчі функції в ЄС і вважається одним з найбільш потужних законодавчих органів у світі.[1] Нині парламент складається з 750 членів і 1 головуючого, які представляють найбільший міжнаціональний демократичний електорат у світі (500 мільйонів виборців у 2013 році).[2][3]

Починаючи з 1979 року, вибори проводяться кожні п'ять років, тим не менш, з того часу явка на виборах почала падати, а 1999 року впала нижче, ніж 50%. 2009 року явка склала 43%, починаючи з 90% у Люксембурзі та Бельгії до 20% у Словаччині. Явка виборців була нижчою 50% в 18 з 27 держав-членів.[4]

Хоча парламент володіє такою законодавчою владою, якої Рада і Комісія не має, він формально не володіє законодавчою ініціативою, на кшталт більшості національних парламентів.[5] Парламент — «перша інституція» ЄС (першим згадується в договорах), і розділяє законодавчі та бюджетні повноваження з Радою (за винятком деяких випадків, коли застосовуються спеціальні законодавчі процедури). Він також розділяє контроль над бюджетом. Зрештою, Європейська комісія, виконавчий орган ЄС, підзвітний парламенту. Зокрема, парламент обирає голову Комісії та затверджує чи відкидає призначення комісії в цілому. Також парламент, прийнявши резолюцію, може змусити Комісію піти у відставку.

Останні всесоюзні вибори відбулись 2014 року. В січні 2012 року головою Європарламенту був обраний Мартін Шульц і свої обов'язки він буде виконувати до липня 2014 року. Європарламент засідає в трьох місцях: Брюссель (Бельгія), Люксембург, Страсбург (Франція). Пленарні засідання проходять у Страсбурзі і Брюсселі, у той час, як Люксембург є ​​домом для адміністративних офісів. Засідання Комітету проводяться також у Брюсселі.[6]

Європейський Союз
Прапор Європейського Союзу

Це одна із статей, що входять до серії:
Політичний устрій
Європейського Союзу

Засідання[ред.ред. код]

Парламентарі у парламенті розташовуються у півкола, відповідно до своїх політичних груп .Всі столі обладнені мікрофонами, навушниками, де звучить переклад для засідаючичих, також встановлено обладнання для голосування.Лідери політичних груп сидять на передніх лавках ближче до центру, а в самому центрі розташований подіум для запрошених ораторів.З іншої половини кола, на підвищені, сидять президент Європарламенту та інші співробітники

Члени Європарламенту можуть бути присутні і виступати на дебатах , які там проводяться.Дебати мають тенденцію бути спокійними і вічливими.В європарламенті голосування відбувається шляхом підняття рук і електронним голосуванням.Голосування може бути таємне(напр. коли обирається президент), а може бути і стандартне, при якому голоси заносяться в електронній журнал, який доступний на сайті Європарламенту.

Порядок роботи Європарламенту визначений регламентом.Працює Європарламент в сесійному порядку.Передбачається можливість скликання чергових та позачергових сесій.У цілому Європарламент збирається 12 разів на рік із тривалістю роботи 5 днів.Робота Європарламенту поділяється на 2 основних етапи: 1) підготовка до пленарної сесії 2) пленарна сесія.Перше засідання відкриває найстаріший депутат і вже після нього - Голова парламенту.

Зала засідань Європейського парламенту в Страcбурзі

Функції[ред.ред. код]

  • разом з Радою, бере участь у законодавчому процесі через численні процедури (процедура спільного ухвалювання рішень, процедура співпраці, узгодження, консультативний висновок тощо);
  • контролює діяльність інституцій Союзу, затверджуючи склад Комісії (та через право висловлювати їй вотум недовіри), а також через письмові й усні запити, які він може адресувати Комісії та Раді;
  • поділяє з Радою бюджетні повноваження, а саме: ухвалює річний бюджет та контролює його виконання.

Амстердамський договір спростив законодавчий процес, фактично скасувавши процедуру співпраці (її ще використовують при розв'язанні деяких питань, що належать до розділу «Економічний та монетарний союз») і значно розширивши сферу застосування процедури спільного ухвалювання рішень.

Ніццький договір (набрав чинності 1 лютого 2003 року), своєю чергою, додав парламентові ваги в законотворчому процесі, ще більше розширивши сферу застосування спільного ухвалювання рішень і надавши йому право звертатися до Суду Європейських Спільнот на тих самих умовах, що й інші інституції.

З огляду на розширення Союзу, Ніццький договір збільшив граничну кількість місць у парламенті до 732 (Амстердамський договір передбачав не більше ніж 700 депутатів); нове правило набрало чинності для нового складу Європарламенту після виборів у червні 2004 року. Крім того, завдяки перерозподілові депутатських місць між «старими» державами-членами (які втратили 91 місце) та новими державами Союзу вдалося досягти рівноваги між реальною демографічною ситуацією та принципом рівності держав-членів.

Законодавча процедура

З кожним новим договором, повноваження Парламенту, з точки зору його ролі в законодавчих процедурах Союзу, розширили. Процедура, яка поступово стає домінуючою - "звичайна законодавча процедура" (колишня назва "процедура спільного ухвалення рішень"), яка забезпечує рівне значення між Парламентом і Радою. Зокрема, відповідно до процедури, Комісія подає пропозицію закону Парламенту і Раді, якщо обидва згодні з текстом, який вони ухвалюють (чи ні) за допомогою послідовних читань, максимум трьох. У першому читанні парламент може направити поправки до Ради, яка може або затвердити текст з тими поправками або відправити назад "спільну позицію". Ця позиція може бути або затверджена парламентом, або він може відхилити текст абсолютною більшістю голосів, або він може внести додаткові поправки також абсолютною більшістю голосів. Якщо Рада не затверджує їх, потім формується "Погоджувальний Комітет". Комітет складається з членів Ради плюс рівне число членів Європарламенту, які прагнуть узгодити компроміс. Після того, як позиція узгоджена, вона повинна бути схвалена парламентом, простою більшістю голосів. Це також сприяє Парламентському мандату як одному з головних демократичних інститутів, який дав свободу дій, щоб мати більше контролю над законодавством в порівнянні з іншими установами (директива Блокештейна 2006 року).

У деяких інших галузях діють спеціальні законодавчі процедури, це такі галузі як: юстиція та внутрішня політика, бюджет і оподаткування та деякі аспекти в інших галузях політики: такі як фіскальні аспекти екологічної політики. У цих галузях, Рада або Парламент вирішує з приводу законодавчої бази самостійно. Процедура також залежить від того, який тип інституційного акта використовується. Є директиви, які пов'язують держави-члени певними цілями, які вони повинні досягти. Вони роблять це через свої власні закони і, отже, мають простір для маневру в ухваленні рішення. Рішення є інструментом, який орієнтований на конкретну людину або групу людей, яку воно безпосередньо стосується. Установи можуть давати рекомендації, які не є обов’язковими. Існує ще документ, який не відповідає звичайним процедурам, це "письмова декларація", яка використовувалася в Вестмінстерській системі. Учасники можуть підписати декларацію і якщо є більшість, вона направляється Президентові і оголошується на пленарному засіданні перед тим, як направляється в інші установи та офіційно відзначається в протоколі.

Бюджетні повноваження[ред.ред. код]

Законодавча влада офіційно отримала   бюджетні повноваження Союзу через ухвалення  Бюджетних договорів у 1970-х а також Лісабонського договору. Бюджет ЄС приймається у  формі звичайної законодавчої процедури з одним читанням  і  дає владу парламенту формувати бюджету, щодо усіх сфер (до 2009 року, його вплив був обмежений певними областями) на рівній основі в Радою. Якщо виникають розбіжності між Парламентом і Радою,  вони направляються протокол рожбіжностей  до погоджувальної  комісії. Якщо комісія не ухвалює погодженого тексту, парламент може прийняти бюджет, безумовно.

Парламент також несе відповідальність за виконання  та реалізацію попередніх бюджетів на основі щорічної доповіді Європейського суду аудиторів.

Парламент відмовилася затвердити бюджет тільки двічі, в 1984 і в 1998 році. В останньому випадку це призвело до відставки Комісії Сантера; підкресливши, як бюджетна влада дає парламенту владу над Комісією. Парламент також широко використовує свої бюджетні та інші повноваження, у створенні Служби зовнішніх дій Європейського Парламент має де-факто право вето на його склад, кадрові зміни та їхній бюджет. 

Контроль виконавчої влади[ред.ред. код]

На відміну від більшості країн Євросоюзу, в яких зазвичай діють на парламентські системи, існує поділ повноважень між виконавчою та законодавчою владами, який робить Європейський Парламент більше схожим на Конгрес Сполучених Штатів, ніж законодавчий орган ЄС. Президент Європейської Комісії висувається Європейською Радою на основі європейських виборів до Парламенту. Ця пропозиція має бути схваленою парламентом (простою більшістю голосів), який "вибирає" Президента відповідно до договорів. Після затвердження президента Комісії, члени Комісії висуваються Головою відповідно до держав-членів. Потім вони затверджуються або відхиляються парламентом як орган. На практиці Парламент ніколи не голосував проти Президента або його комісії, але це майже сталося за часів Комісії Баррозо. В результаті, через тиск висування було відкликано та замінено на більш прийнятне для Парламенту.

Парламент також має право засудити Комісію, якщо у них є дві третини голосів, що може спричинити відставку всієї Комісії з посади. Є кілька інших елементів управління, такі як: вимога Комісії представляти доповіді до Парламенту і відповідати на питання депутатів Європарламенту; вимагати від діючого Президента Ради представити свою програму на початку свого президентства; зобов'язувати Голову Європейської Ради доповідати парламенту після кожного зі своїх засідань; право членів Європарламенту робити запити про законодавство і політику Комісії; і право запитувати членів цих установ. У теперішній час депутати Європарламенту можуть задати питання на будь-яку тему, але в липні 2008 року депутати Європарламенту проголосували за обмеження й заборону образливих та особистих питань.

Контролюючі повноваження

Парламент має також інші повноваження загального нагляду, які були надані їм Маастрихтським договором. Європейський парламент має право створити комітет щодо розслідувань, наприклад щодо синдрому коров'ячого сказу - коров'ячої губчастої енцефалопатії (КГЕ) або щодо секретних в’язниць ЦРУ, які мають назву «Black Site». Пізніше Європейський Парламент створив низьку агентств, одним з яких є Європейське агентство з оцінювання лікарських препаратів (European Medicines Agency, EMA).  Парламент має право скликати інституції, які при необхідності дають відповіді на задані питання та беруть участь у Європейському суді, якщо вони порушують законодавство Європейського Союзу. Крім того, в повноваження Парламенту входить призначення членів до Рахункової палати (Європейський суд аудиторів) та президента Європейського центрального банку (ЄЦБ). Президент ЄЦБ також зобов’язаний представляти щорічну доповідь Парламенту.

Європарламент також призначає омбудсмена, уповноваженого розглядати скарги від громадян Союзу з приводу порушень у діяльності інституцій та органів Спільноти. Петиції з питань, в межах повноважень ЄС, мають право висувати усі громадяни ЄС. Усі запити надходять у парламентський комітет з петицій, який щорічно розглядає близько 1500 скарг, деякі з яких представлені самими представниками країн у Парламенті. Водночас, як Парламент намагається вирішити більшість проблем як посередник, деякі громадяни, при необхідності, звертаються до суду, щоб вирішити суперечку.

Розподіл місць у Європейському парламенті[ред.ред. код]

Розподіл місць у Європейському парламенті (разом 751)
Німеччина Німеччина
96 (12.8%)
Франція Франція
74 (9.9%)
Італія Італія
73 (9.7%)
Велика Британія Велика Британія
73 (9.7%)
Іспанія Іспанія
54 (7.2%)
Польща Польща
51 (6.8%)
Румунія Румунія
32 (4.3%)
Нідерланди Нідерланди
26 (3.5%)
Бельгія
21 (2.8%)
Чехія Чехія
21 (2.8%)
Греція Греція
21 (2.8%)
Угорщина Угорщина
21 (2.8%)
Португалія Португалія
21 (2.8%)
Швеція Швеція
20 (2.7%)
Австрія Австрія
18 (2.4%)
Болгарія Болгарія
17 (2.3%)
Данія Данія
13 (1.7%)
Фінляндія Фінляндія
13 (1.7%)
Словаччина Словаччина
13 (1.7%)
Хорватія Хорватія
11 (1.5%)
Ірландія Ірландія
11 (1.5%)
Литва Литва
11 (1.5%)
Латвія Латвія
8 (1.1%)
Словенія Словенія
8 (1.1%)
Кіпр Кіпр
6 (0.8%)
Естонія Естонія
6 (0.8%)
Люксембург Люксембург
6 (0.8%)
Мальта Мальта
6 (0.8%)

Політичні групи Європарламенту[ред.ред. код]

Депутати Європарламенту в парламенті формують сім різних парламентських групп, в тому числі  тридцять членів, відомих як незалежні депутати європейського парламенту. Двома найбільшими групами є Європейська народна партія (ЄНП) та Соціалісти і демократи (S & D). Ці дві групи домінували в парламенті протягом більшої частини свого існування, постійно тримаючи від 50 до 70 відсотків місць. Жодна група ніколи не отримувала більшості в парламенті.

Групи часто базуються на єдиній європейській політичній партії, наприклад, як соціалістична група (до 2009 року). Проте, вони можуть, як, наприклад, ліберальна група, включати в себе більше однієї європейської партії, а також національні партії і незалежних кандидатів. Для того, щоб групу визнали, потрібно, щоб  в неї вступило 25 євродепутатів з семи різних країн. Після визнання група отримує фінансові субсидії від парламенту і гарантовані місця в комітетах. Тим не менш,виникли деякі суперечноті з приводу встановлення короткотривалої Ідентичність, традицій, суверенітету, у зв'язку з ідеологією групи; деякі члени групи були радикально правими, тож виникли побоювання з приводу державних коштів, що йдуть до такої групи. Група, однак, була обмежана в можливості отримати лідируючих позиції в комітетах. - Традиційно (за погодженням, а не за правило) місця розподіляється між усіма сторонами. Коли якась група займається боротьбою, деякі члени роблять висновок, що її розмір впав нижче допустимого порогу  і це викликало колапс.

Європарламент і Україна[ред.ред. код]

У травні 2012 президент Європарламенту Мартін Шульц і прем'єр-міністр України Микола Азаров домовилися про створення спеціальної Моніторингової місії Європарламенту під керівництвом Пета Кокса і Олександра Квасневського зі спостереження за розглядом справ екс-прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко і колишнього міністра МВС Юрія Луценка. Місія діє з червня 2012. У квітні 2013 Європарламент продовжив роботу місії до вересня 2013, а в жовтні 2013 — до середини листопада 2013.[7]
16 вересня 2014 року Європейський парламент ратифікував угоду про асоціацію з Україною. За відповідне рішення проголосували "за" 535 депутатів. Перед голосуванням в Європарламенті пройшли дебати за участю всіх політичних груп.[8]

З кінця 2014 року один з найбільш проукраїнських депутатів Європарламенту поляк Яцек Саріуш-Вольський ініціював чимало законопроектів щодо підтримки ЄС України. Також він виступає за посилення санкцій проти Росії з одночасною допомогою Україні озброєнням.[9]

Виконавча влада[ред.ред. код]

На відміну від більшості країн ЄС, де діють парламентські системи, існує поділ повноважень між виконавчою і законодавчою владою, що робить Європейський парламент, більш схожим на Конгрес Сполучених Штатів, ніж на законодавчий орган держав ЄС. Голова Єврокомісії пропонується Європейською Радою на основі виборів до парламенту. Ця пропозиція має бути затверджена парламентом (простою більшістю голосів). Після затвердження голови Комісії, члени Комісії пропонуються головою у відповідності до держав-учасниць. Комісія  це орган члени якого призначаються та відхиляються Європарламентом. На практиці парламент ніколи не голосує  проти президента та членів його комісії. Крім того, при голосуванні і виборі членів  комісії, депутати Європарламенту голосують за партійною ознакою, а не за національною, незважаючи на постійний тиск з боку національних урядів на своїх Євродепутатів. Ця єдність і готовність використовувати владу парламенту забезпечує  значну увагу з боку національних лідерів, інших установ та суспільства.

Парламент також має право розпустити комісію, якщо  є більшість у дві третини голосів, що є беззаперечною підставою для відставки комісії в повному складі. Як і у випадку схвалення, ця влада ніколи не використовується, але вона була під загрозою Комісії Сантера, який згодом пішов у відставку за власним бажанням. Є кілька інших елементів управління, таких як: вимога комісії представити звіти в парламент і відповісти на запитання членів Європарламенту; вимогу голови Ради представити свою програму на початку свого президентства; зобов'язання на ім'я голови Європейської ради представити доповідь Європарламенту після кожного її засідання; право Європарламентарів робити запити по законодавству. В даний час, депутати Європарламенту можуть поставити запитання на будь-яку тему яка їх хвилює, але в липні 2008 року депутати Європарламенту проголосували за те, щоб обмежити питання в рамках мандата ЄС і заборонити образливі або особисті питання.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання та література[ред.ред. код]


Європейський Союз Це незавершена стаття про Європейський Союз.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.