Винник Іван
| Винник Іван | ||||
|---|---|---|---|---|
 ПоручникМайор (в еміграції) | ||||
 | ||||
| Загальна інформація | ||||
| Народження | 1898 м. Долина, (тепер Івано-Франківська область) | |||
| Смерть | 10 березня 1985 м. Нью-Йорк,  США | |||
| Національність | українець | |||
| Військова служба | ||||
| Приналежність | .svg){kind=small} УНР | |||
| Вид ЗС |  Армія УНР | |||
| Війни / битви | Перший зимовий похід Другий зимовий похід | |||
| Нагороди та відзнаки | ||||
| ||||
Іван Винник (* 1898, м. Долина, (тепер Івано-Франківська область) — 10 березня 1985, м. Нью-Йорк, США) — український військовик, поручник Армії УНР, учасник Першого та Другого Зимових походів Армії УНР.
Народився у 1898 році в місті Долині в Галичині.
На початку 1919 року стає курсантом Житомирської юнацької школи (інша назва «Спільна військова школа»). Навчався і служив у пішому відділу, який очолював полковник Павло Вержбицький. 5 листопада 1919 року підвищений до першої старшинської ранги.
У грудні 1919 року разом із своєю сотнею спробував придушити заколот отамана Волоха, але був захоплений в полон. У своїх спогадах Іван Винник так описував ці події :
У м. Любарі збунтувався отаман Волох, захопивши державну скарбницю. Відібрати її вислано старшинську сотню, але нас було замало — Волохівці оточили нас і змусили до здачі зброї. До вечора тримали нас у полоні, намовляючи прилучитися до Волоха та загрожуючи видачею нас большевикам. Одначе з наступом темряви нам пощастило поодинці вивтікати до військ Головного Отамана Симона Петлюри.
Згодом, разом із іншими курсантами брав участь в арешті начальника школи полковника Вержбицького, який пропонував розпустити школу та припинити боротьбу. Зрештою, школу було не розпущено, а перейменовано в Юнацький Залізний полк при 3-ій Залізній дивізії Армії УНР. Командиром полку призначено підполковника Валентина Трутенка.
26 грудня 1919 білогвардійська кіннота атакувала Юнацький полк, коли той був на марші. 15 юнаків у кінному ладі мусили протистояти ворожим кіннотникам. Після того бою, як згадував Іван Винник:
кожен, хто міг, втікав і потім приєднувався вже до інших частин
Продовжував службу в складі 1-ї Запорізької дивізії.
Перебував разом із Армією УНР у таборах інтернованих.
Згодом емігрував до США, проживав у Нью-Йорку. Брав активну участь у громадській діяльності, обіймав посаду скарбника Орденської Ради Ордена Залізного Хреста Армії УНР. Брав участь у виданні книги «У 50-річчя Зимового Походу Армії УНР»[1].
Помер 10 березня 1985 в Нью-Йорку, похований на цвинтарі святого Андрія в Саут-Баунд-Брук[2].
Нагороджений орденом Залізного хреста УНР, орденами Хрест Симона Петлюри, Воєнний хрест (УНР) та Хрест Відродження.
- ↑ У 50-річчя Зимового Походу Армії УНР (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 2 грудня 2018. Процитовано 12 квітня 2020.
- ↑ Ярослав Тинченко. Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2. Архів оригіналу за 12 квітня 2020. Процитовано 12 квітня 2020.
- Винник І. Бої Житомирської пішої юнацької школи // За Державність. — Варшава, 1939. — № 9. — С. 170.
- Фото окремих вояків Армії УНР: Іван Винник [Архівовано 23 березня 2017 у Wayback Machine.]
- Ярослав Тинченко. Офіцерський корпус Армії УНР (1917—1921) кн. 2 [Архівовано 12 квітня 2020 у Wayback Machine.]
- Житомирська юнацька школа (Спільна військова школа) [Архівовано 12 квітня 2020 у Wayback Machine.]
