Відмінність між натурфілософією Демокріта і натурфілософією Епікура
| Відмінність між натурфілософією Демокріта і натурфілософією Епікура | |
 | |
| Назва | нім. Differenz der demokritischen und epikureischen naturphilosophie |
|---|---|
| Головний предмет твору | Демокріт, Епікур і натурфілософія |
| Автор | Карл Маркс |
| Країна походження |
.svg){kind=small} Королівство Пруссія |
| Мова твору або назви | німецька |
| Дата публікації | 1902[1] і 1841 |
| Статус авторських прав | 🅮 і 🅮 |
Відмі́нність між натурфілосо́фією Демокрі́та і натурфілосо́фією Епіку́ра (нім. Differenz der demokritischen und epikureischen Naturphilosophie) — докторська дисертація Карла Маркса. Написана в 1839—1841 роках. Стала важливим етапом у формуванні поглядів Маркса. Виступаючи в цілому з ідеалістичних, гегельянських позицій, він відстоює в ній атеїстичні погляди і принцип активного ставлення філософії до життя. Актуальність дисертації полягала в тому, що Демокріт був таким самим класиком стародавньої філософії, як Гегель — новітньої філософії, Епікур — послідовник Демокріта, що творчо розвинув його вчення, подібно до послідовників Гегеля в новітню епоху. Таким чином, вивчивши еволюцію поглядів Епікура відносно Демокріта, можна було передбачити еволюцію поглядів гегельянців відносно Гегеля[2].
У передмові до роботи підкреслено важливе значення таких напрямків філософської думки стародавнього світу, як школа Епікура, стоїцизм і скептицизм і проголошується войовничий атеїзм.
Ці системи є ключем до істинної історії грецької філософії[3].
Філософія… завжди буде заявляти — разом з Епікуром — своїм противникам: «нечестивий не той, хто відкидає богів натовпу, а той, хто приєднується до думки натовпу про богів»…Визнання Прометея
Направду, всіх богів я ненавиджу, є її власне визнання, її власне висловлення, спрямоване проти всіх небесних і земних богів[3].
Маркс дає високу оцінку філософії великих грецьких атомістів Демокріта й Епікура. У вченні Епікура про мимовільне відхилення атомів Маркс виявив елементи діалектики, розглядаючи його як діалектичний принцип саморуху.
Так, добро є втечею від зла, а насолода є ухиленням від страждання[4].
Маркс висловлюється за активну роль філософії в процесі зміни нерозумного світу, відстоює принцип діалектичної єдності філософії й життя.
…тією мірою, якою світ стає філософським, філософія стає мирською, її здійснення є разом з тим її втратою[5].
Маркс зазначає, що
Докази буття бога є собою не чим іншим, як порожніми тавтологіями[6].
У дисертації Маркс робить висновок, що віра в богів виникає на першому щаблі розвитку людської свідомості. Її породжує примітивний рівень мислення, не здатного ще зрозуміти і пояснити світ навколишніх явищ, тому приписуючи йому надприродні, ірраціональні властивості.
для кого світ нерозумний, хто тому й сам нерозумний, для того бог існує[7].
- ↑ Freebase Data Dumps — Google.
- ↑ Лапин, 1976, с. 52.
- ↑ а б Из ранних произведений, 1956, с. 24.
- ↑ Из ранних произведений, 1956, с. 43.
- ↑ Из ранних произведений, 1956, с. 78.
- ↑ Из ранних произведений, 1956, с. 97.
- ↑ Из ранних произведений, 1956, с. 98.
- Маркс К., Энгельс Ф. Из ранних произведений. — М. : Политиздат, 1956. — 689 с.
- Лапин Н. И. Молодой Маркс. — М. : Политиздат, 1976. — 415 с.