Гегельянство

Геґелья́нство (Геґельянська школа) — позначення ідеалістичних філософських течій, що виходили з вчення Ґеорґа Геґеля і розвивали його ідеї. Виникло в Німеччині в 30-40-х роках XIX ст.

Опис напрямку

Учні Геґеля, що зайняли в тридцятих і сорокових роках велику частину філософських кафедр в німецьких університетах, скоро розпалися на три партії: праву, ліву і крайню ліву. Головною причиною розділу була незгода відносно того, яке значення з геґельянської точки зору має бути дане деяким основним релігійним догматам; а незгода ця була зумовлена двозначністю геґелевої термінології в цих пунктах: йому було звичайне свої умоглядні ідеї виражати мовою позитивного богослов'я і, навпаки, богословські догмати викладати мовою своєї філософії.

Тому після смерті Геґеля між його учнями і послідовниками виникло питання: чи слід згідно з гегельянськими принципами визнавати особистого Бога, особисте безсмертя і особисту Боголюдину?

Нездатність гегельянства дати цілісне і міцне задоволення живому релігійному почуттю, з одного боку, і потребам практичної волі, з іншого краще за будь-які міркування показує справжні межі цієї філософії і спростовує її домагання бути досконалою істиною, повним і остаточним одкровенням абсолютного духу. У цій якості її ніхто вже не визнає нині; як всеосяжна система, геґельянство нині більше не існує; але залишилося і назавжди залишиться те позитивне, що внесено цією філософією в загальну свідомість: ідея універсального процесу і розвитку як загального всепроникного зв'язку окремих явищ.

Посилання

• Гегельянская школа//Большой энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона

Див. також

• Старогегельянство
• Молодогегельянство

Література

• Філософський словник / за ред. В. І. Шинкарука. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Головна ред. УРЕ, 1986.