Гегельянство

Гегелья́нство, або геґелья́нство — позначення ідеалістичних філософських течій, що виходили з вчення Георга Гегеля і розвивали його ідеї. Виникло в Німеччині в 30-40-х роках XIX ст.

Опис напрямку

Учні Гегеля, що зайняли в тридцятих і сорокових роках велику частину філософських кафедр в німецьких університетах, скоро розпалися на три партії: праву, ліву і крайню ліву. Головною причиною розділу була незгода стосовно того, яке значення з гегельянської точки зору має бути дане деяким основним релігійним догматам; а незгода ця була зумовлена двозначністю гегелевої термінології в цих пунктах: йому було звичайне свої умоглядні ідеї виражати мовою позитивного богослов'я і, навпаки, богословські догмати викладати мовою своєї філософії.

Тому після смерті Гегеля між його учнями й послідовниками виникло питання: чи слід згідно з гегельянськими принципами визнавати особистого Бога, особисте безсмертя й особисту Боголюдину?

Нездатність гегельянства дати цілісне і міцне задоволення живому релігійному почуттю, з одного боку, і потребам практичної волі, з іншого краще за будь-які міркування показує справжні межі цієї філософії та спростовує її домагання бути досконалою істиною, повним і остаточним одкровенням абсолютного духу. У цій якості її ніхто вже не визнає нині; як всеосяжна система, гегельянство нині більше не існує; але залишилося і назавжди залишиться те позитивне, що внесено цією філософією в загальну свідомість: ідея універсального процесу і розвитку як загального всепроникного зв'язку окремих явищ.

Посилання

• Гегельянская школа // Большой энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона [Архівовано 16 жовтня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)

Див. також

• Старогегельянство
• Молодогегельянство
• Відмінність між натурфілософією Демокріта і натурфілософією Епікура

Примітки

Література

• Філософський словник / за ред. В. І. Шинкарука. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Головна ред. УРЕ, 1986.