Гегельянство

Гегелья́нство,^[1] також геґелья́нство^[2]^[3] — позначення ідеалістичних філософських течій, що виходили з вчення Георга Гегеля і розвивали його ідеї. Виникло в Німеччині в 30-40-х роках XIX ст.

Опис напрямку[ред. | ред. код]

Учні Гегеля, що зайняли в тридцятих і сорокових роках велику частину філософських кафедр в німецьких університетах, скоро розпалися на три партії: праву, ліву і крайню ліву. Головною причиною розділу була незгода відносно того, яке значення з гегельянської точки зору має бути дане деяким основним релігійним догматам; а незгода ця була зумовлена двозначністю гегелевої термінології в цих пунктах: йому було звичайне свої умоглядні ідеї виражати мовою позитивного богослов'я і, навпаки, богословські догмати викладати мовою своєї філософії.

Тому після смерті Гегеля між його учнями і послідовниками виникло питання: чи слід згідно з гегельянськими принципами визнавати особистого Бога, особисте безсмертя і особисту Боголюдину?

Нездатність гегельянства дати цілісне і міцне задоволення живому релігійному почуттю, з одного боку, і потребам практичної волі, з іншого краще за будь-які міркування показує справжні межі цієї філософії і спростовує її домагання бути досконалою істиною, повним і остаточним одкровенням абсолютного духу. У цій якості її ніхто вже не визнає нині; як всеосяжна система, гегельянство нині більше не існує; але залишилося і назавжди залишиться те позитивне, що внесено цією філософією в загальну свідомість: ідея універсального процесу і розвитку як загального всепроникного зв'язку окремих явищ.

Посилання[ред. | ред. код]

Гегельянская школа//Большой энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Філософський словник / за ред. В. І. Шинкарука. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Головна ред. УРЕ, 1986.

Виноски[ред. | ред. код]

↑ Словник іншомовних слів / уклад. С. Морозов, Л. Шкарапута – Київ: Наукова думка, 2000.
↑ Пономарів, Олександр (2011). Культура слова: мовностилістичні поради. Київ: Либідь.
↑ Український правопис. 2019. с. 124; § 122. Звуки [g], [h].

Це незавершена стаття з філософії.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Словник іншомовних слів / уклад. С. Морозов, Л. Шкарапута – Київ: Наукова думка, 2000.

[2] Пономарів, Олександр (2011). Культура слова: мовностилістичні поради. Київ: Либідь.

[3] Український правопис. 2019. с. 124; § 122. Звуки [g], [h].

[1]

[2]

[3]