Епікур

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Епікур
дав.-гр. Ἐπίκουρος[1]
Західна філософія
Epikur.jpg
Народження 341 до н. е.(-341)
Самос, Північні Егейські острови, Греція
Смерть 270 до н. е.(-270)
Афіни, Стародавні Афіни
Нирковокам'яна хвороба
Поховання Афіни
Громадянство (підданство) Стародавні Афіни
Знання мов
  • давньогрецька мова[1]
  • Школа / Традиція епікурейство
    Основні інтереси атомістика, [[евдемонізм]]
    Вплинув Гермарк, Лукрецій, Томас Гоббс, Іммануїл Кант, Джеремі Бентам, Джон Стюарт Мілль, Томас Джефферсон, Фрідріх Ніцше, Карл Маркс, Мішель Онфре, Адріан, Метродор Лампсакський молодший, Давид Юм, Філодемій, Амафіній, Катій, Мішель Фуко, П'єр Гассенді
    Літературний напрям епікурейство і антична філософія
    Зазнав впливу
  • Демокріт, Піррон
  • Вчителі Nausiphanesd[2][3]
    Відомі студенти Гермарх, Polyaenus of Lampsacusd, Leonteus of Lampsacusd, Themista of Lampsacusd, Colotesd, Leontiond, Mysd, Menoeceusd, Pythoclesd, Nicanord, Ctesippusd, Apellesd, Mammariond, Hedeiad, Erotiond, Nicidiond, Boisond, Demetriad, Athenaiosd і Mentoridesd
    Історичний період Антична філософія
    Посада схоларх епікурейської філософської школиd[4]
    Конфесія деїзм
    Батько Neoclesd[3][5]
    Матір Chaerestrated

    CMNS: Епікур у Вікісховищі
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

    Епікур (грецькою: Επίκουρος) (341 до н. е., Самос — 270 до н. е., Афіни) — давньогрецький філософ-матеріаліст. До нас дійшли лише фрагменти праць філософа. Філософський напрямок епікуреїзм досить широко впливав на свідомість мислителів наступних етапів еллінської епохи, зокрема Риму.

    Як і інші атомісти, Епікур навчав про безмежну кількість світів.

    Біографія[ред. | ред. код]

    В 306 році до н. е. заснував філософську («епікурейську») школу в Афінах, використовуючи головні положення філософії Демокріта (вчителем Епікура був послідовник Демокріта Навсіфан). Водночас Епікур створив зовсім нову атомістичну теорію. Відмінність полягає в тому, що у Демокріта рух атомів здійснюється у порожнечі винятково за законом падіння тіл під власною вагою, у Епікура — поряд з дією закону падіння з'являється ще один чинник — атом виявляє властивість «самочинного відхилення» від «лінії необхідності».

    Ідея Епікура про самочинне відхилення атомів є специфічним відображенням факту з'явлення у людей нових якостей — індивідуальної свободи, певного мінімуму соціальної автономії особи. Людина — цей «соціальний атом» — набуває в собі (а не в космічному світопорядку, котрий розчиняє індивіда, його неповторність) автономного, самодостатнього ґрунту свого волевиявлення. В цілому, головна увага Демокріта звернена на закони існування об'єктів (людина теж лише об'єкт), у Епікура — до суб'єкта. Епікура хвилювало не саме по собі вчення про Космос як сукупність атомів, а проблема можливості відхилень, випадків, суб'єктивного водіння.

    Сенс своєї ідеї про самочинне відхилення атома від лінії необхідності Епікур вбачав у основному правилі мудрості — вміти відхилятися від незадоволення, страждань. Йдеться саме про «відхилення» від страждань, а не про гонитву за задоволенням бажань. Гонитва за бажаннями завжди приносить свою протилежність — невдоволеність.

    Епікур вбачає в теорії світу ідей Платона, вченні про «перший двигун» Арістотеля дію надприродних сил, які не залишають місця випадкові, свободі волі людини. Якщо боги існують, то вони живуть у просторах між світами і не втручаються у земні справи.

    Послідовно дотримуючись атомістичної теорії, Епікур робив висновок, що душа людини — тілесна. Смерть тіла є смерть душі, бо сутність душі — рух атомів у тілі. Відповідно до такого розуміння людини, й суб'єктивних властивостей він розробляє послідовно сенсуалістське вчення про пізнання. Світ пізнається за допомогою мислення та чуттів, між якими немає великої різниці, бо і чуття, і мислення спричинені рухом атомів. Критеріями істини визнаються чуттєві сприйняття (витікання образів, викидів з речей), поняття (або загальні уявлення, тотожні спогадам).

    Епікур створив життєствердну етику, яка за своїм спрямуванням оптимістична й утилітарна. Згідно з нею, моральне життя потребує дотримання міри в усьому. Ідеал — у задоволенні природних, а не надуманих бажань. Справедливість у тому, щоб не шкодити іншому і не зазнавати шкоди від іншого. В основі взаємозв'язків людей лежить особиста вигода, що розповсюджується і на безкорисливу дружбу. Мудрість (філософія) не тільки дає знання, а й духовну насолоду. Мудрець — не безтурботний пустельник, що відійшов від життя, а знавець життя, який піднявся над буденністю, здатний виявляти свою волю.

    Див. також[ред. | ред. код]

    Література[ред. | ред. код]

    Посилання[ред. | ред. код]

    Примітки[ред. | ред. код]