Грінченко Олександр Маркович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Грінченко Олександр Маркович
Народився23 червня 1904(1904-06-23)
Довгеньке, Тальнівський район, Україна
Помер29 травня 1998(1998-05-29) (93 роки)
Харків, Україна
ПохованняМіське кладовище № 2
Країна УНР
 Українська Держава
 СРСР
 Україна
Діяльністьнауковець
Alma materУманський сільськогосподарський інститут
Посадаректор Харківського сільськогосподарського інституту
Вчене званнядоктор сільськогосподарських наук
Науковий ступіньчлен-кореспондент Української академії сільськогосподарських наук
Нагороди
орден Леніна орден «Знак Пошани» медаль «За трудову відзнаку» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
заслужений діяч науки і техніки України

Олекса́ндр Ма́ркович Грі́нченко (* 23 червня 1904,с. Довгеньке, тепер Тальнівський район — † 1998) — український вчений-ґрунтознавець радянських часів, 1955 — доктор сільськогосподарських наук, 1959 — член-кореспондент Української академії сільськогосподарських наук, 1964 — заслужений діяч науки УРСР, нагороджений орденом Леніна, «Знак пошани», медалями «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні» та «За трудову відзнаку», 5 медалями ВДНГ. Репресований сталінським режимом.

Творча біографія

[ред. | ред. код]
Пам'ятна плита Грінченку Олександру Марковичу на колумбарії Другого міського кладовища Харкова

1921 року по закінченні школи йде з дому — батьки не хотіли, щоб він вчився — вдома потрібні були робочі руки. 1923 року закінчив Уманську сільськогосподарську профшколу. 1926 року закінчив Уманський сільськогосподарський інститут по фаху агроном-рільник, в часі навчання працював практикантом та лаборантом хімічної лабораторії, керівником якої був професор Б. М. Шершавицький.

В 1926–1929 роках — науковий співробітник Уманської сільськогосподарської дослідної станції. Досліджував «Динаміку азоту і фосфору в парах трьохпільної сівозміни» — видано лабораторією. З 1928 року завідував агрохімічною лабораторією.

1929 року переходить до Харківського сільськогосподарського інституту — відряджений до аспірантури. 1931 року закінчив аспірантуру за спеціальністю «фізико-хімія ґрунтів».

1932 — у складі бригади зі складання карти районів вапнування УРСР, виданої 1932 під редакцією академіка О. Н. Соколовського. В 1934-1935 роках — у складі бригади ґрунтознавства разом з В. І. Крокосом під керівництвом Г. Г. Махова.

1935 року став штатним доцентом кафедри ґрунтознавства Харківського сільськогосподарського інституту. В січні 1937 року затверджений у вченому званні доцента.

1938 року в часі «єжовщини» був ув'язнений 9 місяців, також були засуджені Гринь Г. С. та Соколовський О. Н. Після реабілітації продовжує працю, 1940 року — кандидат сільськогосподарських наук.

У часі радянсько-німецької війни — у народному ополченні, працював на будівництві Харківського комплексу оборонних споруд. Евакуюється з інститутом в Узбекистан до міста Катта-Курган.

1944 року повертається інститут, призначений заступником директора по адміністративно-господарській роботі — по 1948 рік. В 1947–1952 роках — декан факультету.

Учасник Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1954–1955 років.

У грудні 1955 року захистив докторську на тему «Окультурювання солонцевих ґрунтів Середнього Придніпров‘я».

В 1959–1969 роках — ректор Харківського сільськогосподарського інституту. З 1969 по 1989 рік завідував кафедрою ґрунтознавства.

Розробив теоретичні основи та практичні заходи щодо окультурення й підвищення родючості солонцевих і підзолистих (кислих) ґрунтів Лісостепу й Полісся УРСР.

Підготував і видав — з 1928 по 1984 рік — 152 наукові праці, з них 3 монографії та один навчальний посібник.

Після смерті кремований, прах зберігають на колумбарії Другого міського кладовища Харкова.

Джерела

[ред. | ред. код]