Губар Олександр Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Губар Олександр Іванович
Народився1932
Талалаївський район, Україна
Помер5 вересня 2003(2003-09-05)
Сімферополь, Україна
Країна СРСР
 Україна
Діяльністьписьменник
Alma materЧернівецький державний університет (1946)
Науковий ступінькандидат філологічних наук (1955)
Вчене званняпрофесор
ЗакладТНУ
ЧленствоНаукове товариство імені Шевченка
Нагороди

Олександр Іванович Губар (нар. 1932 р. в с. Ярошівка Талалаївського району, Сумська область — † 5 вересня 2003 року, Сімферополь) — український науковець, літературознавець, критик, публіцист, педагог, професор Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського. Член Національної спілки письменників України. Лауреат літературної премії імені Степана Руданського Кримського фонду культури (1966 р.) Заслужений працівник культури Автономної Республіки Крим" (2001 рік). Член НТШ.

Біографія

[ред. | ред. код]

Закінчив Роменську залізничну середню школу. (м. Ромни).

Навчався у Київському державному університеті на французькому відділенні факультету іноземних мов. Пішки подолав шлях евакуації під час другої світової війни. Лікувався і працював учителем іноземної мови в м. Карші та на станції Карші (Узбекистан).

У 1944 р. продовжував навчання в Чернівецькому державному університеті. У 1946 р. закінчив українське відділення філологічного факультету цього університету, отримав диплом з відзнакою. Працював асистентом кафедри української літератури. Закінчив аспірантуру і захистив кандидатську дисертацію з філологічних наук. Тема кандидатської дисертації — творчість Павла Тичини 1917–1934 років.

З 1962 року жив у Сімферополі. Працював на кафедрі української літератури Сімферопольського державного університету спочатку доцентом, з 1993 року професором кафедри. Спеціалізація: історія сучасної української літератури, вступ до літературознавства, спецкурс про творчість письменників, закатованих у сталінських ГУЛАГах.

Творчий доробок

[ред. | ред. код]

Автор книг: «Павло Тичина. Літературний портрет» (К., 1958), «Павло Тичина. Літературний портрет». Друге видання (К., 1962), «Павло Тичина». Літературно-критичний нарис" (К., 1981), «Павло Тичина. Семінарій» (у співавторстві з Л. Чернецем), (К., 1984), «Літературна Буковина» (в співавторстві), (К., 1967), «Кому служать егоїсти?» (в співавторстві), (Чернівці, 1957), «Чорноморська хвиля» (Донецьк:Український культурологічний центр, 1994, 1995[1]). Підготував рукопис книги «Глибока дружби течія» про трагедію таланту П. Г. Тичини, яку запланувало видавництво «Український письменник», але досі не видало з відомих причин.

О. Губар — автор декількох сотень критичних статей про класиків Т. Шевченка, І. Франка, М. Коцюбинського, Лесю Українку, О. Кобилянську, а також багатьох митців пожовтневої літератури.

Редакційна і громадська діяльність

[ред. | ред. код]

Він понад 20 років був редактором республіканського наукового збірника «Українське літературознавство». Був членом комісії з критики та літературознавства СПУ, керівником секції критики Кримської республіканської організації СПУ. Член президії кримського відділення товариства «Україна». Заступник голови Кримського товариства української культури. Учасник Другої Світової війни.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Спроби ТУМ Криму видати цей підручник через споріднені організації Галичини i Києва в 1992-1993 роках не дали результату. Для Донецька це було складніше, але саме тут було реалізовано масовий тираж підручника. Над першим донецьким варінтом книги “Чорноморська хвиля” (1994 р.) працювала газета “Східний часопис”. У 1994 р. вийшло друком 1 000 прим. (пробний випуск). В “Східному часописі“ до роботи над книгою було залучено журналіста i активного організатора Станіслава Бліднова‚ від Донецького ТУМ видання координував В.Білецький‚ який на той час був одночасно заступником редактора “Східного часопису”‚ що сприяло роботі над книгою. 2-е видання у 1995 р. (5000 прим.) підтримали шахтарі ВО "Макіїввугілля" (ген. директор Кузяра В.І). Друге донецьке видання цієї створено Українським культурологічним центром

Джерела

[ред. | ред. код]