Жилінський Ігор Федорович

Ігор Жилінський
Народився	8 березня 1929(1929-03-08) Рівне
Помер	8 жовтня 2013(2013-10-08) (84 роки) Рівне
Національність	українець
Громадянство	Україна
Діяльність	актор, театрознавець, педагог, художник
Alma mater	Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Заклад	Рівненський обласний академічний український музично-драматичний театр і Рівненський державний гуманітарний університет
Ігор Жилінський у Вікісховищі

Жилінський Ігор Федорович (8 березня 1929, Рівне – 8 жовтня 2013, Рівне) – український актор, театрознавець, педагог, художник. Член Спілки театральних діячів України (1954).

Життєпис

Народився в сім’ї корінних рівнян Федора та Пелагеї Жилінських. Батько – відомий у місті художник-іконописець, шість його ікон зберігаються у Свято-Успенській церкві Рівного, низка реставрованих робіт є у храмах Рівненщини, Польщі та Білорусі. Одружився з рівнянкою Пелагеєю, в шлюбі народилося троє синів: Ігор, Анатолій та Мефодій.

У 1936-1939 – навчався у польській школі №8 м. Рівного. Із приходом радянської влади (1939) перейшов до російської школи №5, під час Другої світової війни відвідував гуманітарну школу. Військову службу проходив у Москві. У 1950-1951 – вільний слухач студії ім. М. Щепкіна при Московському Державному Академічному Малому театрі.

Після закінчення курсів повернувся у Рівне, працював екскурсоводом на виставці народних промислів. Із 1954-1969 – актор Рівненського обласного академічного музично-драматичного театру. Одночасно вступив на театрознавчий факультет Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого. У 1970 закінчив інститут. Працював у драматичному гуртку Рівненського клубу залізничників.

У 1970-1972 – старший методист із театрального жанру ОБНТ профспілок. Із 1972 – старший викладач Рівненського інституту культури (РДІК), у 1977-1987 – завідувач кафедри режисури. Викладав предмет «Історія театру».

Творча спадщина

Зіграв 74 ролі, серед них: Незнамов ( «Без вини винні» О. Островського); Буланов («Ліс» О. Островського); Степан («Маруся Богуславка» М. Старицького); Пилип («Наймичка» І. Карпенка-Карого); Мотл Камзол («Тевьє-Молочник» Ш. Алейхема); король Франції («Король Лір» В. Шекспіра); Паріс («Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра); Андрій («Марина» М. Зарудного).

Зробив художнє оформлення вистав: «Олов’яні кільця», «Зачарована принцеса» Т. Габбе; «Таємниця тітоньки Даші» Е. Помещикова; «Цвіркунчик» Т. Кожушника; «Людина із зірки» К. Вітлінгера; «Під рідним небом» А. Боженка; «Стасик-слідопит» А. Школьника; «Цілюще яблуко» Е. Стеглика; «Коли цвіте акація» М. Вінникова.

У 2009 видав монографію «Історія театрального мистецтва Рівненщини» – унікальне дослідження багаторічного театрального життя краю, починаючи з заснування Рівненського театру (1908) за сприяння мецената Лейби Зафрана і до наших днів.

Захоплення

Як художник реставрував ікони разом із батьком. Малював «Голгофи» для православних храмів. Був учасником мистецьких виставок (Рівне). Захоплювався вишивкою на полотні.

Галерея

• 
  Картина "Вечірнє село" Жилінський І. Ф.
• 
  Картина "Вовк" Жилінський І. Ф.

Література

• Жилінський І. Ф. Історія театрального мистецтва Рівненщини / І. Жилінський ; наук. ред. : Б. Й. Столярчук. – Рівне : О. Зень, 2009. – 660. [Архівовано 19 лютого 2019 у Wayback Machine.]
• Данильчук Г. Пензель, театр і місто – це ключові слова до розповіді про художника, актора, театрознавця та корінного рівнянина Ігоря Федоровича Жилінського / Г. Данильчук // Сім днів. – 2005. - № 26(1 лип.). – С. 6.
• Данильчук Г. Ф. Рівне у долях його мешканців / Г. Ф. Данильчук. – Рівне : ППДМ, 2012. – С. 108-117.
• Савчин Л. М. Рівненський обласний академічний український музично-драматичний театр : монографія / Л. М. Савчин. – Рівне : Волин. обереги, 2010. – С. 79, 81, 85, 272-273.
• Столярчук Б. Й. Жилінський Ігор Федорович // Митці Рівненщини : енцикл. довід. : 2-ге вид., допов. і перероб. / Б. Й. Столярчук. – Рівне : О. Зень, 2011. – С. 103-104.

Посилання

• dramteatr.com.ua [Архівовано 21 червня 2017 у Wayback Machine.]
• elib.nplu.org [Архівовано 27 лютого 2018 у Wayback Machine.]