Знедолені (фільм, 1913)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Знедолені (значення).
Знедолені
Les Misérables
Сцена з фільму «Знедолені», 1913
Жанрдрама
РежисерАльбер Капеллані
ПродюсерП'єр Декурсель
На основіоднойменного роману Віктора Гюго
У головних
ролях		Анрі Краусс
Анрі Етьєван
Леон Бернар
ОператорЛуї Форестьє, П'єр Трімба
КінокомпаніяS.C.A.G.L.
Тривалість3370 метрів (бл. 5 годин)
Мованімий
КраїнаФранція Франція
Рік1913
Дата виходуФранція Франція: квітень 1913
IMDbID 1829708
РейтингIMDb: 5.4/10 stars
CMNS: Знедолені у Вікісховищі

«Знедолені» (фр. Les Misérables) — французький німий чотирисерійний фільм режисера Альбера Капеллані, який вийшов на екрани у 1913 році. Екранізація однойменного роману Віктора Гюго.

Синопсис

[ред. | ред. код]

1-я серія. «Жан Вальжан»/Jean Valjean. 3 січня 1913 року. (800 метрів)
Простий робітник Жан Вальжан прагне забезпечити свою хвору матір, з якою вони живуть в убогому будинку та не мають статків, щоб прогодуватися. Він виходить у пошуках роботи, але безуспішно. Нарешті, у відчаї, незважаючи на наслідки, Жан краде хліб та, переслідуваний натовпом, поспішає з ним додому й віддає його матері. Вальжана заарештовано за крадіжку і засуджено до п'яти років каторжних робіт. Разом з іншими засудженими Вальжан працює у каменоломні, де вперше знайомиться з Жавером, тюремним охоронцем. Між в'язнями ходять розмови про те, що є шанс для однієї людини здійснити спробу втечі, і між собою вони вирішують тягнути жереб, щоб визначити, хто повинен вирватися на волю.
2-я серія. «Фантіна»/Fantine. 10 січня 1913 року. (780 метрів)
Жана Вальжана, що звільнився із в'язниці, постійно переслідує Жавер.
3-я серія. «Козетта»/Cosette. 17 січня 1913 року. (745 метрів)
4-я серія. «Козетта і Маріус»/Cosette et Marius. 24 січня 1913 року. (1080 метрів)

В ролях

[ред. | ред. код]
 Актор(ка)   Роль 
Анрі Краусс … Жан Вальжан
Анрі Етьєван … Жавер
Леон Бернар … єпископ Мірієль
Марія Вентура … Фантіна
Містінгетт … Епоніна Тенардьє
Марія Фроме … Козетта
Габріель де Гравон … Маріус Понмерсі
Еміль Міло … месьє Тенардьє
Дельфін Рено … мадам Тенардьє
Жан Анжело … Енжольрас
Гудін … Гаврош

Критика

[ред. | ред. код]

Жорж Садуль:

  • У цьому ж році [1913] «Спілка драматургів і письменників» (ССАЖЛ), випустивши «Знедолених», добилася загального визнання і затвердила дещо інші принципи постановки фільмів[1].
  • Наприкінці 1912 року він [Капеллані] закінчив «Знедолених» за В. Гюго у чотирьох серіях. Фільм досягав 5000 метрів і йшов чотири години. «Знедолені» стали тріумфом і вищим досягненням ССАЖЛ. За кілька місяців було продано 600 000 метрів копій фільму. Ця стрічка ще більша, ніж «Диво» та «Королева Єлизавета», сприяла швидкій еволюції жанру кіносценаріїв. <…>. «Знедолені» користувалися великим успіхом в усьому світі, і особливо в Сполучених Штатах. Комерційний успіх цієї картини показав, які вигідні інсценування знаменитих сюжетів[1].
  • У середині 1912 року Капеллані і Кінематографічне товариство досягли вершини своєї слави постановкою «Знедолених». Фільм цей складався з чотирьох серй і дев'яти частин. У нім було понад п'ять тисяч метрів, і він йшов протягом п'яти годин. Якщо вірити рекламі, то він коштував близько двохсот тисяч франків. Успіх був величезний. З 1912 р. Пате не переставав випускати нові версії роману Гюго. Його наслідувала Америка, де цей фільм викликав фурор. Серії «Знедолених» демонструвалися кожна окремо. Але деякі кінематографи об'єднували їх і заповнювали ними програму цілого вечора[2].

Ежи Тепліц:

  • Успіхом як режисера Капеллані, так і всієї французької кінематографії, стала екранізація роману Віктора Гюго «Знедолені». Геній Гюго з'явився мільйонам людей, для яких недоступні були театральні зали, і завдяки кіно ці люди дістали можливість спілкуватися із справжнім мистецтвом. І, хоча Капеллані і його працедавці прагнули у міру можливостей уникати занадто гострих соціальних проблем, все ж слід визнати, що на тлі тодішньої французької продукції ці екранізації були цінними прогресивними творами. Ідеї великих письменників збереглися, а прагнення вірно передати атмосферу дії (натура, декорації, костюми, грим) повідомляло фільмам Капеллані реалістичне звучання[3].

Джерела

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Садуль та 1958-1982, 1.
  2. ↑ Жорж Садуль. История киноискусства. — М. : Издательство инострарной литературы, 1957. — С. 82.(рос.)
  3. ↑ Ежи Тепліц. История киноискусства. — 1955.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Знедолені_(фільм,_1913)&oldid=41083015