Координати: 18°30′ пн. ш. 83°0′ зх. д. / 18.500° пн. ш. 83.000° зх. д. / 18.500; -83.000

Кайман (жолоб)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Каймановий жолоб)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

18°30′ пн. ш. 83°0′ зх. д. / 18.500° пн. ш. 83.000° зх. д. / 18.500; -83.000

Топографічна карта жолоба Кайман і прилеглих районів
Жолоб Кайман знаходиться з західного краю мікроплити Гонав

Жолоб Кайман (Кайманова западина, на радянських картах 50-х рр. — Западина Бартлетт) — складна зона трансформного розлому на дні західної частини Карибського моря між Ямайкою і Каймановими островами. Утворює частину тектонічної границі між Північно-Американською та Карибською плитами. Починається від Навітряної протоки, проходить південніше гірського пасма Сьєрра-Маестра на Кубі й далі йде до Гватемали. Кордон плит прямує по материку (розлом Мотагуа) і потім дном Тихого океану, утворюючи Центрально-Американський жолоб.

Жолоб Кайман витягнутий з північного сходу на південний захід, максимальна його глибина становить 7686 м, що є найглибшою точкою Атлантичного океану. У жолобі відбувається спрединг зі швидкістю 11-12 мм/рік[1] На сході жолоб межує з мікроплитою Гонав.

Під час еоцену жолоб був зоною субдукції, що утворила вулканічну дугу хребта Кайман і Сьєрра-Маестра — вулканічну місцевість на півночі Куби, а на північному сході Карибська плита зазнала субдукцію під Північноамериканську плиту, або, як деякі дослідники стверджують, під террейн Східно-Кубинська мікроплита[2]

У 2010 британська експедиція з Національного океанографічного центру з Саутгемптону, оснащена роботизованим підводним човном, почала дослідження жолобу і виявила чорних курців на дні океану на глибині 5 км, що є на той момент найглибшою точкою де курці були знайдені[3][4][5] У січні 2012 року дослідники оголосили, що вода виходить з отворів при температурі можливо, понад 450 °C, що робить їх одними з найгарячіших відомих підводних гейзерів.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Einsele, Gerhard (2000). Sedimentary Basins: Evolution, Facies, and Sediment Budget (вид. 2nd). Springer. с. 630. ISBN 978-3-540-66193-1.
  2. Sigurdsson, H, S. Kelley, R.M. Leckie, S. Carey, T. Bralower, and J. King (2000). Chapter 20: History of circum-Caribbean explosive volcanism: 40Ar/39Ar dating of tephra layers. У Leckie, R.M., Sigurdsson, H., Acton, G.D., and Draper, G. (ред.). Sci. Results. Proc. ODP. Т. 165. College Station, Texas: Ocean Drilling Program. doi:10.2973/odp.proc.sr.165.2000. ISSN 1096-7451. {{cite book}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)
  3. Carpenter, Jennifer (9 серпня 2008). Sub to make deep Caribbean dive. BBC Science News. Архів оригіналу за 26 грудня 2014. Процитовано 9 серпня 2008.
  4. World's deepest undersea vents discovered. LiveScience.com. 11 квітня 2010. Процитовано 12 квітня 2010.
  5. Latest news. RRS James Cook Voyage 44. Архів оригіналу за 13 січня 2012. Процитовано 14 січня 2012.

Ресурси Інтернету

[ред. | ред. код]