Кемаль Тахір
| Кемаль Тахір | ||||
|---|---|---|---|---|
| тур. Kemal Tahir | ||||
| Народився |
13 березня 1910[1] Стамбул, Османська імперія | |||
| Помер |
21 квітня 1973[1] (63 роки) Стамбул, Туреччина ·інфаркт міокарда | |||
| Поховання | Sahrayıcedid Cemeteryd | |||
| Країна |
 Туреччина | |||
| Діяльність | журналіст, перекладач, письменник | |||
| Alma mater | Галатасарайський ліцей | |||
| Роки активності | бл. 1941 — бл. 1973 | |||
|
| ||||
 Кемаль Тахір у Вікісховищі | ||||
Кемаль Тахір (тур. Kemal Tahir; 13 березня 1910 Стамбул — 21 квітня 1973, там же) — турецький письменник, видавець, публіцист.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 13 березня 1910 р. у Стамбулі в сім'ї ремісника. Навчався в Галатасарайському ліцеї (Стамбул). Співпрацював з різними виданнями, працював торговим агентом, в адвокатській конторі. У 1937 році одружився із Фатмою Ерфан.
У 1938 році Кемаль Тахір і Назим Хікмет були звинувачені в підбурюванні до бунту серед військовослужбовців. Він був визнаний винним і засуджений до 15 років позбавлення волі. Відбував покарання у в'язницях Чанкири, Малатія, Чорум, Невшехір і Киршехир. Звільнений у 1950 році за загальною амністією. Після звільнення повернувся в Стамбул і почав працювати кореспондентом газети Izmir Commerce. В 1951 році заснував видавництво «Дюшюн» разом з Азізом Несином. Після інцидентів 6-7 вересня 1955 року його знову заарештували і помістили на шість місяців у військову в'язницю в Харбіє. У 1968 році відвідав СРСР.
Творчість[ред. | ред. код]
Його віршам притаманна злободенність і політична гострота. Планував написати епопею, що складається з 21 книги і охоплювати історію Туреччини від середини 19 до середини 20 століть. У своїх романах Кемаль Тахір розповідав про життя Анатолії між двома світовими війнами, малював широку картину суспільно-політичному житті Туреччини у 1908-40[2], висловлював ідеї «турецького соціалізму». У деяких романах простежуються традиції епічного дастана[3].
Публікації[ред. | ред. код]
- «Останнє зведення» (1941),
- «Глуха долина» (1955),
- «Люди полоненого міста» (1956),
- «Сизий дим» (1957),
- «Пасовище семи чинар» (1958),
- «Сільський горбань» (1959),
- «В'язень полоненого міста» (1961),
- «Втомлений воїн» (1965),
- «Батьківщина-мати» (1967),
- «Велике багатство» (1970)[4],
- «Глибока ущелина» (1971).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Енциклопедія Брокгауз
- ↑ Кемаль Тахир // Большая советская энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия. 1969—1978.
- ↑ А. В. Образцов. Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2009. — Т. 13. Канцелярия конфискации — Киргизы. — С. {{{сторінки}}}. — ISBN 978-5-85270-344-6. (рос.)
- ↑ Кемаль Тахир // Литературный энциклопедический словарь. — М.: Советская энциклопедия. Под редакцией В. М. Кожевникова, П. А. Николаева. 1987.
Література[ред. | ред. код]
- Бабаєв А. Нариси сучасної турецької літератури, М., 1959;
- Бабаєв А. Література, в сб.: Сучасна Туреччина, М., 1965;
- Musaffer Utkan Bugünkü Türk yazarlari, Ankara, 1960;
- Dosdoğru M. H. Bati aldatmaciliği ve putlara karși Kemal Tahir. Ist., 1974.
|
