Культура Ґенроку

Ширма богів вітру і грому (Таварая Сотацу, 17 століття).

Культура Ґенроку (яп. 元禄文化, げんろくぶんか, ґенроку бунка) — термін, яким позначають японську культуру другої половини 17 — початку 18 століття. Відповідає початку — середині періоду Едо.

Названа за девізом Імператорського правління Ґенроку (1688—1704).

Характерними рисами культури є:

• культурне домінування Центральної Японії, а саме Кіото й Осаки.
• поява гуманізму і раціоналізму.
• розквіт поезії хайку завдяки Мацуо Басьо.
• розквіт лялькового театру нінґьо-дзьорурі (Бунраку).
• поява жанру ілюстрованих оповідань укійо-дзосі.
• поява перших досліджень з японської літературної класики.
• розквіт театру кабукі.
• розквіт неоконфуціанства і формування на його основі державної ідеології Японії (Хаясі Радзан, Араї Хакусекі).
• розквіт точних і природничих наук:

• математика (Секі Такакадзу)
• агрономія (Міядзакі Ясусада)
• медицина і військова справа (Хірадзумі Сен'ан)

• розквіт шкіл малювання Тоса і Рімпа.
• поява гравюр укійо-е (Хісікава Моронобу)
• розквіт японського гончарства.
• розквіт японського садового мистецтва.
• поява пісень нагаута.

Джерела та література

• Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — К. : «Аквілон-Прес», 1997. — 256 с. — ISBN 966-7209-05-9.